Понеділок, 12 грудня 2016 08:58

На якій тарілці подавати молодіжний проект?

Автор
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Конкурс проектів молодіжних громадських організацій від обласного управління молоді та спорту цього року був нуднішим, ніж минулий. Багато повторюваних ідей, мало креативу, а передусім – враження – мало розуміння, що насправді має нести проект. Недарма кілька разів від Дмитра Лантушенка й від інших членів комісії лунало запитання: а результат?

Так, провели форум і щось вирішили; провели тренінг і здобули такі-от навички; провели змагання і маємо ось такі результати… Тут принаймні можна «помацати» підсумки. Але коли кілька проектів побудовані на тому, що ми поїдемо туди й станемо патріотами; що ми побуваємо десь і це буде обміном...

Sorry, але  чому тоді, аби стати патріотами, не досить прочитати книжку про Львів? Або чому називається обміном поїздка із Сум до Івано-Франківська, якщо навзаєм ніхто не приїздить до нас?

Ось класні туристи хочуть класно сходити в гори. І що? – Ну як це що? У такі складні походи мало хто ходить! – А результат? – Ну от сходять… – Лариса Тихенко, відчуваючи сенс проекту, якого не відчувають самі автори, починає підказувати: ви не просто їдете в турпохід, а навчаєте групу туристів-провідників  отаких специфічних складних походів. За підсумком вони отримають сертифікати, потім стануть викладати в школах і ми нарешті матимемо в наших навчальних закладах таких фахівців із туризму, яких область наразі не має.

Те ж саме щодо поїздок школярів під девізом «люби і знай свій рідний край». Набрати дітей, повантажити в автобус і повезти. Крапка. Добре, є схожі проекти, де спочатку закладається конкурс якихось дитячих робіт, визначаються переможці, проводиться презентація з нагородженнями. А найкращі – в поїздку. Ось у такому випадку вже є сенс, процес і результат. А «зрубати» з управління грошей, аби покататися, «бо вже раніше кудись їздили» – не проект.

Щодо мови й мовлення… Хтось чудово володіє мовою, хтось намагається відповідати вимогам… Проблема в іншому: багато хто, як і раніше, не розуміє, в чому різниця між спілкуванням російською та українською.

Прочитала назву проекту «Стихи улиц», відразу «перемкнуло»: ну невже не можна перекласти?!. Починають презентувати проект. Нормально: фестиваль, альтернативні музики-співаки – те, що цікаво молоді й, як на мене, реально потребує підтримки. Але чому назва така? Чому російською? – запитую не я, а зразу кілька інших членів комісії. Ну от, кажуть, уже був цей фестиваль з такою назвою, вирішили залишити. І між слів: якщо перекласти на українську, типу, некрасиво буде. Не розумію: якщо вони пишуть поезію, то невже не чують вухом, що «вірші вулиць» набагато приємніше лунає, ніж «стихи улиц»?

«Перекладайте», – радять члени комісії. «Поки не почула вас, я, прочитавши лише назву, перше, що подумала, – «зарубаю» проект», – зізнаюся я. Автори проекту виразно здивовані…

Наперед чую закиди від російськомовних, навіть моїх добрих знайомих, що кожен має право говорити, як хоче. Звісно!! Але ж проекти «молодіжок» покликані виховувати. Хай говорять звично ті, хто так уже звик. Хай старше покоління долюбилося російською, поки дехто не вийшов із плакатами любою мовою «Путин, введи войска!» Але якою є наша молодь? І якою буде?..  Й знову мене цікавить: якою була б відповідь моїх опонентів на запитання: аби в час другої світової, яку ми за звичкою називаємо «вітчизняною», хтось із радянських людей заговорив у побуті німецькою, як би його сприйняли?..

І ще одне спостереження на конкурсі, якого просто не можна не згадати. Захищаються немало організацій, хтось краще, хтось – гірше. І раптом виходить одна особа й заявляє: всі нудні й нездарні, а Я можу навчити, як треба працювати й що робити! Запитую: які проекти, що були б резонансними, вами реалізовано? Жодного, справді відомого загалу. Але ж впевненість у собі – нам, старшим, хіба повчитися!..

Діти! Не поспішайте хвалитися «видатними історіями своїх успіхів». Якщо ці історії реальні, – вас про це попросять інші.

Прочитано 161 разів