Субота, 22 жовтня 2022 16:22

#Героїня_мого_часу. Оксана Журка, майстриня з Сум: «Мені пишуть: зроби «сЕлянку», але я роблю «сИлянку»

«Коли тривога, ми втрьох всідаємося в коридорі: я вишиваю, син пише диплом, а кіт нервово нявкає», – так творить сьогодні майстриня з міста Суми Оксана Журка. Здавалося б, почалося повномасштабне вторгнення і натхнення творити зникло, але – не в Оксани Петрівни. Жінка продовжує виготовляти красу руками: українські автентичні прикраси і не тільки їх. А в серпні взяла участь у виставці «Діалог століть» проєкту UA.Heritage, створивши для неї брошку за відомим ескізом, якому вже майже 90 років.

Оксана Журка розповіла, як створює красу в умовах війни, запросивши мене в гості, точніше, до «своєї майстерні».

Знайомство

Переступивши поріг квартири пані Оксани, першим побачила кота. Він невдоволено нявкав і ходив навколо господині. Як виявилося, син героїні любить історію, тому назвав кота Сократом. Ми втрьох зайшли до кімнати, була абсолютна пітьма: «Так, уже звикли до темряви», – говорить господиня та вмикає настільну лампу. Десь третину стін тут займають роботи майстрині: вишиті гладдю картини, макраме, ловець снів («недороблений»). На столі органайзери з бісером та інше приладдя.  

Народилася Оксана Петрівна в Одеській області, але дитинство та юність провела на Сумщині, у Кролевці.

Мені було два місяці, як батьки переїхали в Кролевець. Після 11 класу перебралася до Сум, бо почала навчатися в Сумському державному університеті на фізико-технічному факультеті. Зараз я працюю бухгалтером, а завдяки рукоділлю відпочиваю.

Ще маленька Оксана із зацікавленістю споглядала, як бабуся ткала рушники, доріжки та мережки на одязі, а згодом і сама спробувала. Зараз жінка не обмежується однією технікою: тут – плетіння бісером, вишивка хрестиком і гладдю, в’язання крючком, спицями, макраме, валяння…

Взагалі, думаю, для українських жінок типово вміти робити щось руками практично з дитинства. Рукоділля – це хобі, медитація. Під час процесу мозок повільно відключається від проблем… Якийсь час я ходила на курси в Сумах. Вони проходили в магазині «Пряжа», потім «Скриньці рукоділля». Чоловік моєї коліжанки казав: «То є секта. Ти туди потрапляєш і все». От і я так, потрапляю і все.

шпурік 33

 

Творчість і війна

Після початку повномасштабного вторгнення Оксана з сином і котом весь час залишалися вдома. Творчість допомагає жінці відпочивати думками, а в середовищі таких майстринь, як вона, навіть з’явився новий термін – «коридорний процес». Він означає «займатися рукоділлям під час повітряної тривоги».

Я почала більше цінувати те, що маю. Зміцнилися стосунки з батьками, сином, співробітницями навіть... Розкажу історію одну. Мені не вистачало ниток, а магазини були закриті. Я подзвонила своїй викладачці з курсів, у якої є магазинчик з товарами для рукоділля. Вона сказала, що можна на годинку зайти. А я, коли прибігла, була шокована. Магазин був переповнений чоловіками і молодими хлопцями. Вони були з папірцями списками необхідного, не розбиралися в товарах і перепитували про номер бісеру, товщину нитки... Це було зворушливо.

Так, навіть у складних умовах сумʹяни не забувають про мистецтво. Особливо у перші місяці повномасштабної війни, коли в магазинах не було багатьох необхідних продуктів, люди йшли за товарами для рукоділля, чи щоб розрадити себе, чи щоб творити красу – кожен по-різному. Аби ж уберегти рідних від небезпеки, на пошуки ниток для в’язання чи бісеру йшли чоловіки, сини, брати, – почали більше цінувати та берегти.

шпурік 44

Протягом усієї нашої розмови Сократ ходить, уважно слухає, а потім гучно нявкає.

Нам казали, що коти цієї породи, британці, дуже тихі, ви їх ніколи не почуєте. Але під час тривоги Сократ просто біжить і кричить… Зараз кажуть: хочеш дізнатися, що за людина, – заглянь у її тривожну валізу. Окрім ліків, документів та іншого, у мене лежать вишивка і баночки консервованого корму для кота. А коли в магазинах нічого не було, я пішла на базар і побачила, що продають його улюблений корм. Думаю: це все моє, не важливо, скільки воно коштує!.. Сократ не хоче знати, яка тут війна, він хоче їсти лише свій корм.

Зараз в Оксани Журки все частіше замовляють українські автентичні прикраси, наприклад, силянки, ґердани…шпурік 66

– …Нещодавно знайома прислала мені фото й каже: «Бачиш, який гарний чокер у Лесі Українки. Я теж такий хочу». І я по фото розібралася, як робити.

Я попросила Оксану показати процес виготовлення якоїсь прикраси, вона натомість витягла коробку з купою виробів: браслети, брошки, підвіски, дерев’яні янголятка, нашиті зверху хрестиком. Потім зручно вмощується в крісло-стілець, бере червоний бісер, голку та показує процес виготовлення силянки. Найбільша складність, каже, бути терплячою в процесі:

Коли нитка заплутається, звичайна людина просто смикне і все розсиплеться, а от рукодільницям треба розслабитися і розплутати.

Жінка нанизує кілька бісеринок і встигає робити одне «протягування», а Сократ знову починає гучно нявкати.

Навпроти робочого місця помічаю полиці з книгами, зокрема, про історію.

Це ще маленька частина наших книг. Ось тут є синові дитячі. Він у мене дуже полюбляє історію, а зараз вивчає її в аспірантурі.

Оксана Петрівна розповідає, що син не займається рукоділлям, але допомагає обирати колір, розмір виробів.

 «Діалог століть», або «це моя не перша рибка»  

У серпні цього року Оксана Журка вирішила взяти участь у виставці «Діалог століть».

– Від початку російського вторгнення команда онлайн-музею української вишивки авангарду та модерну UA Heritage працює у Києві. Коли музейні інституції столиці ще були зачинені, разом із нашими стратегічними партнерами Національним музеєм українського народного декоративного мистецтва та Глобальним договором ООН в Україні, ми ініціювали та втілили важливий соціально-культурний проєкт «Діалог століть». Для нас створений онлайн-музей, виставки, просвітницькі та інклюзивні проєкти, пов’язані з промоцією історії вишивки авангарду та модерну, – це волонтерство. А для України це підтвердження мужності українських жінок, – розповідає одна з координаторок проєкту, до речі, вроджена сумʹянка Світлана Махонько.

Умовою конкурсу було обрати запропонований ескіз українських митців минулого століття та відтворити його будь-якою технікою. Оксана Петрівна створила брошку за мотивами ескізу української народної майстрині Ганни Собачко-Шостак «Риби» 1935 року.

шпурік 88

Знайшла у львівської майстрині в соціальній мережі оголошення про конкурс і вирішила взяти участь. Потрібно було створити щось за ескізами митців попередніх років. Коли мені скинули ескізи, обрала саме «Рибку». Це моя не перша рибка, чомусь мене тягне до цього створіння: робила і брошки такі, і макраме. Для мене вона символ християнства та чогось плинного… Мені хотілося створити максимально схожий виріб у техніці вишивки гладдю, але маленький і практичний. Також я вирішила, щоб організатори продали «Рибку», а виручені кошти пішли на підтримку ЗСУ та на розвиток проєкту.

шпурік 11

Зараз Оксана Журка почала робити собі вишиванку. Каже, що після початку повномасштабної війни взагалі під іншим кутом побачила українську вишивку; виявляється, вона складна і треба ще повчитися. А ще в ці місяці збільшилася кількість охочих купляти традиційні прикраси з метою показати свою національну ідентичність.

шпурік 22

Саме початок повномасштабного вторгнення показав, що треба цінувати своє коріння, походження. Люди не хочуть мати нічого спільного з росією, тому частіше звертаються до нашого культурного минулого. Через мистецтво ми показуємо свою ідентичність. Хоч мені і пишуть зробити «сЕлянку», але я ввічливо відповідаю і роблю «сИлянку». Це ж від слова «силяти» нанизувати бісер. …Нам ще треба пройти цей довгий і великий шлях пізнання та усвідомлення нашої культури.

Анна ШПУРІК,

студентка кафедри журналістики та філології Сумського державного університету - в рамках проєкту Сумського прес-клубу та кафедри журналістики і філології СумДУ "Герой мого часу"

Прочитано 1726 разів