Відверто кажучи, спочатку трохи розгубилася. Нам сказали, що зустрічатимемося не зі звичайними школярами, а з дітьми, які навчаються в гуртку журналістики. Супер! І от сидять діти, переважно старшокласники, але нас попереджають, що зараз прийде ще група – учасники дитячої телестудії.
Відчиняються двері й заходить… ну… малеча! Середні класи. Чи цікаво їм буде те, про що ми планували говорити?
Я помилилася! Діти були активні, безпосередні, розумні... Звісно, хтось просто промовчав – у всіх аудиторіях такі є. Але хтось був просто «зірочкою».

 

… Вже пізніше, дорогою до Сум,  згадалися інші діти, приблизно такого ж віку. Коли була в Чугуєві, перед тренінгом забігла в музей Рєпіна. Чугуївський партнер, громадський активіст Юрій Чумак потурбувався і попередив у музеї, що до них завтра може прийти гостя з Сум. Часу обмаль, але ж коли приїздиш до нового для тебе міста, поспішаєш хоч щось встигнути побачити. Вирішила за надісланими телефонами не дзвонити, щоб нікого не відволікати, взяла квиток і попросилася зайти подивитися музей поза екскурсіями, бо часу мало. І одна з господинь мене раптом запитує: «А це ви приїхали тренінг проводити?» Екскурсовод Галина Єрмошенко мене «впізнала»! І запросила майстерню подивитися самій, а у будинку приєднатися до її екскурсії для заїжджих школярів. Отримала зразу три задоволення – від музею, від екскурсовода і від школярів. Зокрема, від їх запитань.
Екскурсовод сказала слово «кріпаки» і зразу надійшло запитання «хто такі кріпаки?» (невже в школі зараз цього не вчать?) Та особливо вразилася ще одним запитанням: «А Рєпін – це ім′я чи прізвище?» (Хіба, везучи дітей до музею, учителі не сказали бодай два слова, куди й до кого вони їдуть?). Віддаю належне Галині Єрмошенко – вона чудово реагувала на таке і дуже  доступно розповідала та пояснювала.
Та я – про Конотоп. Подумалося, що наші відтепер знайомі конотопські школярі запитували б зовсім про інше і мали б уявлення, хто такий Рєпін. Видно, що з ними працюють (спасибі вихователям-ентузіастам!). Видно, що їм цікаво і що вони мислять.
Дуже приємно було поспілкуватися з колегами на прес-каві. Прийшли представники не всіх ЗМІ, хоча анонсувалася зустріч для всіх, проте… Ми говорили про результати моніторингу місцевих медіа, у цій ситуації – конотопських. Моніторинг – це завжди якісь «жуки», якісь виявлені недоліки. Хто ж любить, коли про нього говорять критично? Звісно, ніхто. Але я дуже поважаю людей, які не заперечують факти, а беруть якусь критику на озброєння. Отака професійна, специфічна і конструктивна, як на мене, розмова відбувалася й у нас. Так добре, коли бачиш, що люди небайдужі до своєї роботи і хочуть створювати щось іще краще.
Вдячна директору ТРК «КОН-ТАКТ» Аліні Іващенко (саме вона порадила, з якими дітьми варто зустрітися й організувала цю зустріч), редактору сайту «ТОП Конотоп» Андрію Кривульку, Ігорю Рекуну, загалом усім, із ким поспілкувалися в Конотопі.
А найприємнішим було побачити двох красунь у гарнющих вишиванках (ми були в Конотопі саме в день вишиванки), недавніх студенток Юлю та Олю. Хоча це для мене вони ніби вчора вчилися, а у них уже діти ростуть – ось так життя іде! Вони в професії, вони самодостатні, розумні… От бачиш таких і думаєш: все ж є сенс у твоїй роботі. Удачі вам, красуні!

 

 

P.S. Ми отримали можливість їздити в міста області завдяки проекту Сумського прес-клубу з медіаграмотності «7 раз провір – один раз повір», підтриманому Фондом розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.