Сумська журналістика – в особах. Геннадій Петров: «Щоб «енки» не сахалися себе…» або Енциклопедії не помирають
Знайшла цю стареньку пожовтілу фотографію, перебираючи старі папери, так званий особистий архів. Пригадала, як її передав мені разом із останнім своїм рукописом Геннадій Петров. Його вже давно немає з нами, але він з нами, – у спогадах, у назві турніру юних журналістів – а назвати його іменем Петрова так доречно запропонувала тодішня голова обласної організації НСЖУ Лідія Рижкова.
Це була редакція на вулиці Горького. Його останні відвідини. У 1996-му він помер на 61-му році життя.
Оригінал матеріалу разом із фото забрала додому. Рукопис пізніше віддала Геннадію Іванущенкові, – щоб не пропав. А ось фото, виявляється, залишилося. На його звороті зазначено: 1946 р.. Геннадію Петрову 10 років.
Починаючи проєкт «Сумська журналістика – в особах», схотілося найпершим поставити цю публікацію, хай і понад 10-річної давності, про нього. Бо він того вартий.
Прес-клубу – 20. Проєкт «Сумська журналістика – в особах»
Отже, Сумському прес-клубу – 20. Коли зайшла мова про те, як відзначити цю дату в час карантину та вимушеного розлюднення, була не одна пропозиція. Кілька з них здалися цілком слушними, і, сподіваємося, вони пролунають у своєму вирішенні – нашому з вами, колеги, спільному вирішенні цих проєктів.