П'ятниця, 13 жовтня 2017 07:35

Журналістська премія імені Зої Даниленко

У цьому році працівники редакції Недригайлівської районної газети  «Голос Посулля» започаткували журналістську премію імені Зої Даниленко.

Цей факт для мене особливо зворушливий, адже Зоя Федорівна (Царство їй Небесне!) – моя мама. Багато років вона пропрацювала в цьому виданні завідуючою відділом листів, а згодом – відповідальним секретарем, була фаховим журналістом, щиро й відверто писала на різні злободенні для жителів району теми, підготувала багато краєзнавчих матеріалів, публікацій про простих героїв Другої світової війни, постійно підтримувала зв’язки з видатними земляками – письменниками Дмитром Білоусом, Олексою Ющенком, Іваном Власенком, народним артистом Анатолієм Мокренком та іншими, готувала з ними цікаві інтерв’ю.
Та, напевне, найбільше шанували Зою Даниленко за її талант наставника. До дуже нелегкої, але дивовижної творчої професії вона змогла долучити не одне покоління авторів газети, багатьох (у тому числі й мене) спонукала до навчання на факультеті журналістики, хоча вступити до Київського університету на ту пору було досить важко.
Більшість нинішніх газетярів районки, багато сумських і київських журналістів (Микола Науменко, Анатолій Тимченко, Іван Бойченко, Віктор Бойко, Ірина Панасенко, Алла Акіменко, Іван Житник, Микола Гриценко та багато інших) вилетіли саме з-під Зоїного «крила». Дехто вже став ветераном, декого, на жаль, немає з нами…
Під час урочистостей з нагоди 86-ї річниці з часу виходу першого номера Недригайлівської районної газети, яке відбулось у малому залі адмінбудинку районної влади, заступник редактора Жанна Абаровська повідомила присутнім про заснування премії імені Зої Даниленко. Першим лауреатом став справжній майстер пера, досвідчений журналіст (теж колишній колега та учень Зої Федорівни) Микола Андрієнко, якому вручили диплом і грошову винагороду.
Дуже приємно, що колектив редакції, незважаючи на скрутний час, віднайшов можливість заснувати цю премію. Кажуть, що люди живуть доти, доки жива про них пам’ять. Хочеться, щоб премію імені Зої Даниленко вручали ще довго.
Наталія ДАНИЛЕНКО