…Прохолодна затишна зала. Лунають шелест сторінок, тихе дзеленчання дзвіночків на дверях…На зустріч із письменником зібралися небайдужі до його творчості. Разом із Владиславом книгу представляє його новий редактор, Андрій Мартиненко з видавництва «Темпора».
Андрій пригадує: під час першого знайомства із текстом майбутнього видання трохи перелякався. Перед ним постало завдання скоротити обсяг написаного. «Для мене це було своєрідним челенджем. Адже як це – різати по живому?!.» Однак щирість автора і його готовність до співпраці допомогли опанувати себе. Врешті-решт роман вийшов у світ, хоч і скорочений удвічі, але все ж таки великого обсягу. «Різати більше не можна було, – говорить редактор, – інакше втратилася б уся його цілісність».
Сам Владислав Івченко, сміючись, каже: якщо Тараса Шевченка називали «кобзарем», то його самого вже можна назвати «цеглярем» – така велика книга, справді, як цеглина. Письменник розповів, що першою в його уяві з’явилася фінальна сцена. А вже від неї він відштовхувався, вигадував персонажі, придумував епізоди, «зрощував» оточення. Головною темою мала б бути та, що хвилює нас сьогодні, – тема війни. Але у процесі роботи виникла підтема, що стосується впливу віртуального світу на реальний.
Роман лише презентують, а вже відбувається щось містичне, з ним пов′язане. Так, до видавництва «Темпора» подав свою книгу чоловік із ініціалами персонажа Івченка – особистості цілком вигаданої, до того ж, із ініціалами дуже рідкими. Автор каже: «Я навіть трохи напружився. Здавалося б, контролюєш процес, а воно…»
Не менше здивування у Владислава викликало те, що деякі події роману ніби втілилися у сьогоденні. «Єдина моя помилка в тому, що я був налаштований досить оптимістично. Але це така вже справа…», – говорить він. …Утім, деталізувати не будемо: для чого розкривати інтригу майбутнім читачам?..
Написання книги забрало у Владислава Івченка приблизно рік.Після її створення, зазначає автор, «письменницькі акумулятори» були геть розряджені. На кілька місяців він випав із творчої діяльності. «Я подумав, може, це вже вікове. Або все, закінчився письменник Івченко, – розповідає Владислав. І додає: – Головний герой книги позбавлений ніг і не може ходити. Ось так і мене тоді неначе чогось фізично позбавили, я не міг писати».
Під час презентації було поставлено багато запитань, які стосувалися не лише представленої книги, а й інших здобутків автора. Письменник поділився секретами з організації написання творів такого великого обсягу, технологіями запам’ятовування специфіки мови героїв тощо. Наприкінці Владислав Івченко подякував усім присутнім і провів автограф-сесію.
Анастасія ДЄДОВА