Четвер, 18 липня 2019 09:06

#Обережно,вибори! Що в програмі? Що в біографії? Що на серці?

Ворожки традиційно обіцяють розповісти, що було, що буде, чим закінчиться та чим серце заспокоїться. Серця українських виборців, розбурхані президентськими та парламентськими виборчими перегонами, навряд чи швидко заспокоються. А от щоб знати, що буде й чим закінчиться, варто відповісти на найперше запитання: що було? І поки є два-три дні до вирішального часу, поки телевізор перетворився на калейдоскоп рекламних обіцянок, ще є час відволіктися від екранів і поцікавитися ретельніше, з ким та як ми хочемо жити далі. Відповідно: які програми партій; хто в списках слідом за традиційно рекламованою першою п′ятіркою; чи нічого у людських та політичних біографіях цих осіб не насторожує; як вони виконували свої обіцянки раніше та чи реальні їх обіцянки на завтра?

Програми

Вчора на очі потрапила цитата Едуардо Галеано, уругвайського письменника, журналіста, політичного діяча, в якій відбилося власне бачення того, що відбувається нині: «Ми живемо у світі, де похорон важливіший, ніж покійник; де весілля важливіше, ніж кохання; де зовнішність важливіша за розум. Ми живемо у культурі упаковки, що зневажає вміст».

Адаптовано український приземлений варіант – діалог двох молодих дам, підслуханий колегою поруч свого офісу, біля кавового автомату, в період президентських виборів: «Ой дебати сьогодні. Не буду дивитися – він ну дууууже по-хамськи поводиться!.. Але зовнішньо він мені подобається. Як подивлюся – ще розчаруюся. А так просто піду й проголосую».
Про те, що український виборець не спирається на ідеології, а очаровується лідерами, а відтак – очолюваними ними партіями, вже сказано все, хоча, певно ж, не всіма.

Експерт сумської ГО «Бюро аналізу політики» Віктор Бобиренко переконаний: не всі українські виборці потрапляють під чарівливість лідерів, але половина – напевне. «Ми нещодавно проводили опитування в районах області щодо того, за кого з мажоритарників планують голосувати люди. І виявили, що половина виборців голосуватиме не за особу – за ту політичну силу, яку вона представляє. Свого часу, коли бездумно голосували за тих, кого підтримувала «Батьківщина», у мене навіть термін з′явився: «тінь коси». Бо якщо брати двох кандидатів, і один хай буде чи не ідеальним, а другий – ніяким, але від Юлі, – проголосують за ніякого. Те ж саме бачимо зараз, коли не запитують ні про ділові, ні про моральні якості кандидата, важливо, аби він був від «Слуги народу». Якщо ти від омріяної виборцями партії, то вже на старті – нізащо, без жодних позитивних характеристик, – ти маєш близько 20% переваги над іншими кандидатами. І коли в окрузі немає яскравих конкурентів, – ти виграєш! Зауважте: подібне відбувалося у 2012, у 2114 роках. Може, менш яскраво, ніж зараз…»

Та все ж, чи варто знати, що обіцяють нам партії? Зустрічаючись із сумськими журналістами під час прес-туру, організованого у рамках спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства, виконавчий директор Українського незалежного центру політичних досліджень Світлана Конончук висловила свою думку: так, цим цікавитися потрібно. Слід з′ясовувати позиції політичних партій щодо важливих для виборців питань; дізнаватися інформацію щодо осіб, які належать до політичних партій, а також щодо осіб, яких політичні партії висувають на виборні посади та на посади в уряді. Лише розуміючи, хто чим дихає і дихав раніше, можна розуміти, «що буде» і «чим закінчиться».

Органи партії мають бути підзвітними і відповідальними перед членами партії. Цю відповідальність мають забезпечити процедури партій, а також надання звітів про діяльність і політику. Процедури прийняття рішень мають бути визначені у статутах. Знаючи це, ми будемо розуміти механізм, за яким діє політична сила і знати, наскільки правильний цей механізм: чи це годинник, що працює вірно, чи годинниковий пристрій, у систему якого закладена перспектива вибуху.

Між тим, говорила Світлана Конончук, не всі партії на виборах 2019 року представили свої статути для ознайомлення.

Є політсили та кандидати, які не представили й реальних програм. І хоча хтось скаже, що сенсу читати програми немає: «всі вони однакові», – експерти вважають, що програма таки залишається обличчям партії чи кандидата.

«Три чверті передвиборчих програм є відверто слабкими, – вважає голова Сумського міського відділення Комітету виборців України Олексій Захарченко. – Часто це такі собі роздуми на вільну тему, а не програма дій. Часом пишуть, що б їм хотілося бачити в цьому житті, а не що вони зроблять, аби це бажане реалізувалося. Часто є загальні формулювання, які не відомо, як перетворити в життя, бо фрази «сприяти розвитку села» чи «підвищувати різноманіття природи» – це не програма. Думаю, серед наших виборців набереться хіба 1% тих, хто ці програми читає. …І їх можна зрозуміти. Бо поставте запитання: що дає виборцю те, що він почитає програму? Де він потім запитає про її виконання? Звітування депутатів переважно формальне, якщо взагалі присутнє. Ніякої відповідальності за невиконання програм теж немає. Більше того, законодавство навіть не сформулювало вимоги до програм кандидатів... Хоча, як бачимо, погано написана програма – теж характеристика: непрофесійності, непідготовленості, неспроможності. І якщо один із кандидатів від популярної нині політичної сили заявив, що програми не писатиме, аби не витрачати папір, то це, вважаю, – лукавство. …»

За ідеєю, вимогливість виборця до програм партій і кандидатів мала б змусити писати їх реальними та конкретними. Тобто має відбуватися якась селекція, в результаті якої виростуть не тимчасові виборчі проекти, а справжні політичні сили. Але для цього повинна існувати відповідальність. Не просто пообіцяти багато і не зробити нічого, а пообіцяти конкретно і конкретно зробити, а за незроблене відповісти.

Бракує політичної відповідальності й тим політисилам, які переформатовуються, говорить Світлана Конончук. Сила ніби зникає, натомість з′являється нова, по суті – наступниця, але вона вже наче й не відповідає ні за що.

Життєві хроніки

Що ж робити виборцю за такої ситуації безвідповідальності? Те, що ми пропонували на початку цих роздумів: дізнаватися, «що було?»

А що ця партія обіцяла раніше? А скільки разів вона вже це обіцяла? А що вона виконала? Є громадські організації, які збирають подібні матеріали і вони доступні.

Цікавими бувають і політичні біографії кандидатів. Адже вони можуть показати деякі нюанси «стійких політичних позицій». Наприклад, безпартійним кандидатом іде на ці вибори колишній голова облдержадміністрації, а на кривавій межі 2013-2014 років – заступник голови адміністрації президента Юрій Чмирь. А він був не просто рядовим членом, а головою обласної організації Партії регіонів. Потім став активістом партії «Відродження». За що ж вигнали Юрія Павловича з партії, від якої він був депутатом облради?

«Перед виборами Чмирь вийшов із партії, очевидно, розуміючи, що така партійна приналежність не додасть, а забере у нього голоси виборців, – говорить Олексій Захарченко. – Те ж можна говорити, скажімо, про народного депутата Ігоря Молотка. Виборець не пам′ятає, у яких партіях він був. А він до лютого 2014 року був членом Партії регіонів. Того ж року був обраний до Верховної Ради як безпартійний самовисуванець, а вже наступного на місцевих виборах йшов до Шосткинської міської ради від партії «Рідне місто». Пам′ять виборця – наша ахілесова п’ята…»

«Сьогодні по округу Шостка-Конотоп іде кандидатка Тетяна Сахнюк Вона ніколи, певно, й не була раніше у цих місцях, бо сама родом із села Піски Лохвицького району, – розповідає Віткор Бобиренко. – Чи цікаво це конотопським і шосткинським виборцям? А тут можна зробити сміливе припущення про застосування цікавої передвиборчої технології. Скажімо, приходить до якогось штабу партії чоловік і каже, що хоче від партії висуватися. Йому відмовляють – раніше в «поганій» партії був. Приходить ще один, йому теж відмовляють, – має кримінальне минуле, а партія чесна ж! Тоді хтось із цих відмовлених пропонує: ну, щоб у мене не було конкурента від вашої партії, давайте я куплю собі суперника. І купує такого собі «спаринг-партнера», за даними «Інсайду» – за 200 тисяч це можна зробити. І з′являється якась дєвочка, може, хлопчик, які за гроші виконують роль кандадата. А якщо потраплять у Верховну Раду – невелика біда. Натискати кнопочку – технологія не складна. А коли натискати, – підкажуть добрі дяді…»

Обіцянки

Дехто не обіцяє нічого, дехто – багато. Тут теж не варто вірити просто на слово.

Тетяна Бойко, координаторка житлово-комунальних та енергетичних програм Громадянської мережі ОПОРА, на зустрічі під час київського прес-туру порівнювала «газові» передвиборчі обіцянки. Дві партії обіцяють пониження ціни на газ.

Наприклад, «Батьківщина» говорить: ціну на газ для населення буде знижено в 2 рази. Це дозволить вдвічі зменшити тарифи на тепло й гарячу воду, адже газ – це головна складова у їх вартості.

Тут Тетяна радить розібратися для початку, кому й за що платить споживач. І виходить: за газ як товар – згідно з формулою. За торгову надбавку НАК Нафтогаз України – 1,917% (наявна лише у випадку застосування формули з постанови про ПСО). За транспортування – «Укртрансгаз» 0,09187 грн/м3 (НКРЕКП). За розподіл – облгаз/оператор ГРМ – різний для кожного облгазу (НКРЕКП). За постачання – газзбут або НАК Нафтогаз (до 2,5%)

Як сьогодні формується ціна газу як товару для населення? Відповідно до Постанови КМУ від 19 жовтня 2018 р. № 867, Ц = (Цбаз х Кд),
де Ц – ціна продажу/постачання природного газу;
Цбаз – середня арифметична ціна продажу/постачання природного газу НАК «Нафтогаз України» для промислових споживачів, за умови попередньої оплати до періоду поставки газу, що діяла з 1 липня 2018 р. по 30 вересня 2018 р. (8981 гривня за 1000 куб. метрів згідно з прейскурантом на природний газ із ресурсів НАК “Нафтогаз України”);
Кд – коефіцієнт дисконту, що дорівнює:
0,6943 – для розрахунку ціни природного газу з 1 листопада 2018 року;
0,8 – для розрахунку ціни природного газу з 1 травня 2019 року.

Все зрозуміло? Певно, не всім. Та суть: усе не так просто, і виходить, що натиснувши якусь чарівну кнопку, вдвічі зменшити ціну дуже сумнівно. По перше, каже пані Тетяна, незрозуміло, яку саме ціну – роздрібну чи оптову. Друге – неясно, де взяти кошти на покриття згаданих вище затрат. Окрім того, «Батьківщина» обіцяє ще й стимулювати енергозбереження. Чи відбудеться це, якщо тарифи будуть удвічі зменшені?

Політична партія «Опозиційна платформа «За життя!» обіцяє зниження тарифів на газ для населення України до 3800–4000 грн за тис. куб. м за рахунок в тому числі прямих поставок газу із РФ, використання для потреб населення газу українського видобутку, а також списання заборгованості населення за житлово-комунальні послуги та встановлення справедливих субсидій. Ситуація та ж: бажане видається за дійсне без пояснення механізму дії таких обіцянок. А по суті, мова йде про відмову від ринкових стосунків і «ручне» регулювання економіки.

Треба бути критичним, і коли партії/депутати звітують про вже зроблене. Бо хіба рідко ми чуємо, як іде мова про будівництво дороги, ремонт школи чи заміну вікон у дитсадку «за сприяння», «за підтримки» народного депутата від округу. Іноді, справді, буває так, що депутат – заможна людина і витрачає власні кошти на благодійність. Наприклад, через власний благодійний фонд. Проте найчастіше такі ремонти чи будівництва відбуваються за бюджетні кошти. Тобто – кошти самих громадян, які вони сплачують у бюджет через податки. Таким чином недобросовісні політики вводять людей в оману, адже на усі свої «досягенння» взяли гроші з кишені виборця.

Тому не варто милуватися чиєюсь зовнішністю чи слухати солов′їні пісні про блага для народу. Краще критично оцінити й зважити, що конкретно може зробити партія чи політик для вас як для українця, – з фактами та обгрунтуваннями.

…А поки – чергові вибори. Чергові протистояння між політсилами та кандидатами. Чергові табори, на які розбивається суспільство, чи то пак – електорат, забуваючи, що між виборами життя продовжується і ми маємо спілкуватися, попри будь-які політичні «заморочки».

Алла МАРКЕЛОВА