Неділя, 24 травня 2020 08:39

Олена Абаєва – активна людина, яка не опускає руки

Олена Абаєва – активна людина, яка не опускає руки Фото з відкритих джерел

Спеціальний психолог, сертифікований спеціаліст і практикуючий фахівець інноваційного методу Tomatis Développement S.A., педагог дошкільних і шкільних установ для дітей з особливими освітніми потребами, логопед, організатор та учасник різних соціальних, благодійних і волонтерських проектів і тренінгів. Кандидат економічних наук. Ініціатор створення спеціалізованого психолого-реабілітаційного центру для дітей з особливостями у розвитку «Щасливі діти» і голова Громадської організації «Центр соціально-психологічної реабілітації «Світ щасливих дітей». Це все – Олена Абаєва, відома сьогодні людина в Сумах і далеко за їх межами.

А колись родина Абаєвих – Олена, її чоловік Роман і двоє діток – проживала в Донецьку. Роман працював на невеликому підприємстві з виробництва меблів. Олена дев’ять років викладала у двох вишах, була доцентом, захистила науковий ступінь.

Але шість років тому, у 2014-му, життя Абаєвих круто змінилося. З приходом на Донбас війни, перед родиною постало питання: «Що робити далі?». Батьки серйозно задумалися про те, щоб виїхати з Донецька. Головною мотивацією стало бажання вберегти своїх 2-річного та 10-річного синів від стресів воєнного часу.

«Ми бачили, що починається війна. Тож не стали зволікати, не хотіли морально травмувати дітей», – розповідає Олена.

«Як опинилися саме на Сумщині?», – запитую в неї.

За її словами, стресова ситуація дозволила швидко здійснити рішучі кардинальні дії. Тож виїжджали з Донецька разом із мамою Романа та двома його племінниками. Двоюрідна сестра Олени живе в Сумському районі. В її селі Абаєвим і запропонували безкоштовно пожити в невеличкому будиночку. Ще через місяць до них переїхала й мама Олени.
«Перші місяці поїздка здавалася тривалою відпусткою. Життя в сільській місцевості сприймалося наче літня пригода, що повинна закінчитися. Але зима наближалася, а ситуація в рідному місті ніяк не налагоджувалася», – згадує Олена.

Особливих умов проживання в селі не було, а побутові труднощі та маленька дитина на руках спонукали батьків винайняти житло в обласному центрі. Роботу відразу не шукали, оскільки були заощадження на банківських картках. Та й ніхто не думав, що події на Донбасі розвиватимуться саме так.

Лише під кінець літа прийшло усвідомлення того, що ситуація з перебуванням на Сумщині затягнеться на невизначений термін. (Забігаючи наперед, зазначу, що й через шість років після переїзду, Абаєви досі не мають власного житла в Сумах. Щоправда, родина придбала поблизу міста земельну ділянку і вже зводить на ній будинок).

Місяця через чотири після виїзду з Донецька Роман почав налагоджувати в Сумах свій бізнес з виробництва торгівельного обладнання, а також їздив у відрядження в інші області з питань виробництва меблів.

Абаєви вже освоїлись у місті, аж раптом лікарі встановили діагноз їхньому молодшому сину: затримка психічного розвитку з аутистичними рисами.

«Порадившись із спеціалістами, стало зрозуміло, що малюкові потрібно не стільки лікування, як правильний підхід. Адже він – звичайна дитина, тільки зі своїм поглядом на життя. Як його виховувати правильно, як приймати його особливості, ми з чоловіком тоді ще не знали. Але розуміли, що вирішити наші проблеми допоможе спеціалізований центр», – розповідає Олена.

За її словами, на той момент у Сумах не було спеціалізованого центру по роботі з особливими дітьми. Доводилося їздити на реабілітацію в інші міста України, а це було й дорого, займало багато часу на переїзди, не було регулярності занять і терапії, вимотувало морально.

Абаєви прийняли рішення почати власну справу, але замість омріяної кав’ярні чи точки продажу вуличної їжі – знайти кошти і відкрити свій центр допомоги особливим дітям. Роман в усьому підтримував Олену. Всі кошти, які вони отримали з продажу квартири у Донецьку, родина вклала у створення центру «Щасливі діти» для дітей із затримкою психічного розвитку, аутистичними рисами, синдромом Дауна та іншими психічними, психологічними та неврологічними проблемами.

Проте коштів для роботи центру не вистачило. Олена почала шукати грантові програми.

«Випадково у Facebook побачила, що є конкурс на отримання гранту для переселенців. Подали заявку, я взяла в ньому участь, писала бізнес-план. Близько двох місяців тривало навчання: тричі на тиждень о четвертій ранку сідала на маршрутку та їхала із Сум до Харкова, де проводились заняття для кандидатів на гранти», – розповідає жінка.

Перший грант у розмірі 90 тисяч гривень Олені надав Міжнародний фонд «Відродження». По тому був отриманий ще один грант на 18 тис. грн, що також були витрачені на розвиток проекту.

Згодом розширилася і площа закладу: під розміщення Центру соціально-психологічної реабілітації «Світ щасливих дітей» було надано в оренду терміном на 10 років приміщення комунальної власності площею 170 квадратних метрів. Агентство ООН у справах біженців також підтримало цей соціальний проект у рамках програми Швидкого Реагування.

«Я вдячна місту Суми за те, що громада нас прийняла. Ми жодного разу не відчули негативу у ставленні до себе. Коли ми починали, у нас було лише дві кімнати і працювали три спеціалісти, але з часом біля нас гуртувалось усе більше родин, і нам знадобилось більше приміщення. На шляху створення Центру нам траплялись гарні люди, нас підтримували та допомагали», – зазначила Олена Абаєва.

На відкритті закладу були присутні керівники міста, а також Представник Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні Пабло Матеу, Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Швеція в Україні Мартін Хагстрьом, генеральний секретар Національної Асамблеї людей з інвалідністю України Вікторія Назаренко.

Олена зуміла зібрати навколо себе групу однодумців: у команді закладу працюють вісім людей, серед них – п’ять професійних спеціалістів. Було зроблено багато роботи (в тому числі ремонт приміщення – власними силами родини Абаєвих), і тепер їх центр, де панує затишна сімейна атмосфера, допомагає діткам та їхнім батькам бути щасливими, дає можливість вирішувати деякі потреби родин.

У своїй роботі заклад використовує різні методи, такі як АВА-терапія, сенсорна інтеграція, пісочна терапія, казкотерапія, флертайм та інші. Методичний комплекс підбирається на основі індивідуальних особливостей, психодіагностики та детального вивчення поведінки дитини. Заняття проводяться як в індивідуальній, так і в груповій формах. У групі не може бути більше 3-4 малят, до кожного з яких прикріплений окремий фахівець.

Центр успішно працює вже більше чотирьох років. За цей час тут вдалося допомогти більше 300 діткам з особливими потребами віком від 1,5 до 14 років.

«Діти з аутизмом перебувають у групі ризику щодо відмови від них батьками. Держава має розробляти та впроваджувати нові програми реабілітації та підтримки сімей, де є діти з особливостями розвитку», – наголошує Олена.

Наразі Абаєви ведуть свій відеоблог, в якому розповідають, які труднощі виникають у батьків особливих дітей, як навчитися бути щасливим у світі особливого дитинства та прийняти свого особливого малюка, що батьки можуть самостійно зробити, щоб життя особливої дитини було якомога щасливішим.

«Щоб показати, що життя не зупиняється з цим діагнозом, веду блог на Youtube «VLAD Абаев особенный блогер». Там розповідаю про наше життя з особливою дитиною», – уточнила Олена.
Економіст за освітою, Олена взялась за другу вищу – в Сумському державному педагогічному університеті вчиться на корекційного психолога. Наразі вона має й нові плани щодо соціалізації в Сумах дорослих з ментальною інвалідністю.

Згадуючи про Донецьк, Олена називає його зараз «іншим світом».

«У мене залишилося там багато знайомих, друзів, родичів. Наприклад, рідні брати мого чоловіка, або колишні колеги. Спілкуючись із ними по телефону, відчувається, що вони вже не українці. Але ми мудро поступили з обох сторін, домовившись, що не будемо обговорювати тему ситуації на Донбасі та навколо неї. Спілкування з донеччанами зараз, в основному, пасивне, і такого спілкування, як було раніше, немає», – розповідає Олена.

При цьому вона наголошує, що неприємно бачити на сторінках знайомих донеччан у соцмережах часті зображення Путіна чи Сталіна.

«Світогляд помінявся: в нас і в них різні погляди. Відносини зі знайомими псувати не хочеться, але під час розмов так чи інакше торкаємося «забороненої» теми. Тож краще взагалі з кимось не спілкуватися. А відтак зв’язки втрачаються. Це сумно. Але є багато друзів, які переїхали на територію, підконтрольну Україні. З ними ми активно спілкуємся», – підкреслює Олена.

На запитання, чи повернулась би вона в Донецьк, коли над містом знову замайорить блакитно-жовтий прапор і ситуацію на тимчасово окупованих територіях Донбасу буде врегульовано, Олена відповідає категорично: «Я туди не повернусь!». При цьому вона згадує, як востаннє була в Донецьку у 2016 році.

«Я тоді поїхала за важливими документами по дитині. Як приїхали, то це вже було зовсім чуже для мене місто. Було боляче і неприємно. Розраховувала провести там кілька днів. Але, слава Богу, справилася за одну добу і знайшла можливість виїхати», – розповідає переселенка.

Хоча, слово «переселенці» сама вона не любить. Так і говорить: «Які ж ми переселенці? Ми вже сумчани!».

За останні роки Олена Абаєва набула популярності. За організацію спеціалізованого центру «Щасливі діти» та роботу з підтримки батьків дітей з аутизмом вона стала номінантом рейтингу «ТОП-50 видатних особистостей Сумщини», на ТРК «Україна» – героїнею спецпроекту «Гордість України», респондентом учасників тренінгів та журналістів телеканалів, газет і сайтів.

Щоправда, особливих нагород Олена не має. Та й не для них вона живе і трудиться. Її нагорода – її міцна родина. А свій життєвий принцип – «Дорогу здолає той, хто йде», ця сильна й неординарна жінка сповідує сповна. Вона йде по життю, не опускаючи руки; активна людина, яка всупереч життєвим труднощам зуміла самоорганізуватися і досягти успіху.

Віталій Кохан