Неділя, 12 грудня 2021 17:57

Друга хвиля DOCUDAYS UA: знов очима студентів СумДУ

Першої декади грудня відбувся показ другої хвилі документальних фільмів 18 Міжнародного фестивалю. Активними глядачами його, як і попередньої хвилі, стали студенти-першокурсники факультету іноземної філології та соціальних комунікацій Сумського державного університету. Перекладачі й журналісти разом із доценкою кафедри журналістики та філології Іриною Жиленко, координаторкою фестивалю в Сумській області Юлією Тарасенко-Баландіною та представниками громадських правових організацій у режимі онлайн обговорили різні аспекти, яких торкалися представлені фільми.

Про враження – пряма мова учасників важливого мистецького й суспільно-правового дійства.

Стрічка «Щось прекрасне лишилося позаду», Данія, США, 2020, режисер Катріне Філп.

Максим Філь: «Я не можу сказати, що мені сподобався цей документальний фільм, адже боляче дивитися на дітей, які  втратили одного чи обох батьків. Однак він примушує задуматися. Шкода дітей, але ти розумієш, що, окрім піклування, ти не можеш нічого зробити. Я сам був у такій ситуації, але в мене батько живий. Після розлучення їх із мамою іноді так хотілося батьківської любові!..»

Юля Рева: «Настає Різдво – сімейне свято, але з ким його святкувати малій дитині? Ні з ким. Уже немає її близьких і вони вже не повернуться. Добре, що є люди, які підтримують таких дітей, допомагають змиритися, прийняти, пережити. Фільм допоміг мені зрозуміти, що у мене чудове життя. Бо я маю батьків, які мене люблять і допомагають. Страшно, коли помирає хтось із рідних. Дуже. Але коли не стає обох батьків… я навіть уявити не можу...»

Валентина Ребенок: «Переглядаючи кінострічку, я бачила свій найбільший страх – смерть близьких. Смерть – страшне слово. А ще страшніші наслідки смерті для близьких людей. Я була рада побачити, що є такі консультаційні центри як «Добре горе» у Нью-Джерсі. Документальні фільми – це реальність. Ти не можеш поплакати і забути, бо це не вигадана історія… Це ще раз змусило задуматись і ще більше цінувати кожну проведену хвилину з рідними». 

Стрічка «Пранкнули», Франція, 2018, режисер Жоффруа Шандуті.

Кирило Бодарєв: «Мені пощастило познайомитися з цією чудовою короткометражкою. В основу сюжету покладена проблема свотінгу, а також її впливу на життя звичайних людей.

Ще на початку міні-фільму глядача знайомлять з поняттям свотінгу. Це небезпечна форма кібернасильства, обману правоохоронців, мета якої – направити озброєний загін спецпризначенців до будинку «жертви».

Стрічка демонструє розповіді постраждалих стрімерів, які підпали знущанню свотерів. Це неймовірна жахливо, коли тобі вибивають двері з криками: «Лягай на підлогу», – і потім, після з’ясування ситуації, говорять: «Тобі пощастило, що ми тебе не застрелили, чи не випустили сльозогінний газ».

Мене вражали ці оповіді. До цього я навіть не міг уявити, що таке поширене у нашому світі. Переглянувши фільм, зробив для себе висновки, і навіть даю поради моїм читачам: ніколи не давайте велику кількість інформації про себе. Насамперед, це стосується соціальних мережах, де ви намагаєтеся проявити себе з кращої сторони, та розповісти про свої проблеми у житті. Все це фіксується нескінченною кількістю серверів, які можуть зламати хакери, і ваші дані полетять у відкритий доступ. Будьте обережні, не довіряйте повністю цифровому світу.

Щиро дякую команді «Міжнародного фестивалю документального кіно Docudays UA» за те, що вони ознайомлюють аудиторію з серйозними проблемами, конфліктами та позиціями сучасності.

Стрічка «Мій інший син», Аргентина, 2019, режисер Ґуставо Алонсо.

Кирило Бодарєв: «11-хвилинна анімована стрічка – про історію батька, в якого народжується син із синдромом Дауна. Батько спочатку перелякався, він був не готовий до того, що у його сина 47 хромосом, і він трішки відрізняється від типових людей. Напрочуд, мати виявилася справжньою героїнею, з самого народження хлопчика вона прийняла його як найкращого і наймилішого. Згодом і батько пристосувався під особливість сина, і вони живуть в затишку, любові та злагоді. В кінці фільму батько з хлопчиком навіть грають на музичних інструментах і посміхаються.

Мене вразив цей сюжет. А точніше героїзм батьків. Вони не побоялися подарувати опіку і любов їхній крихітці. І це було вдале рішення. Такі сім’ї, на мою думку, є зразковими. Своїм героїзмом вони доводять, що є та сила батьківської любові, котра оберігає дітей. 

Я дуже вдячний організаторам за те, що вони продемонстрували такий складний міні-фільм, де показано долю хлопчика з хворобою Дауна».

Стрічка «Син вулиць», Палестина, 2020, режисер Могаммед Алмуґанні.

Валентина Ребенок: «Тебе не існує, якщо твого імені немає на паперах». Звучить страшно, а для тисяч людей це реальність. Головний герой поводиться сумнівно та дуже несподівано, як для людини, яка є в такій безвихідній, здавалося б, ситуації. Реальність – це реальність. І не всім вона сподобається. Ще раз переконалась, що на цьому кінофестивалі показують дуже багато проблем, про які звикли мовчати».

Стрічка «Кур’єри, а не герої», Італія, 2020, режисери Давіде Рапп, Іпполіто Пестелліні Лапареллі.

Юля Рева: «Робота кур'єра, показана у фільмі, дуже важка. 50 кілометрів на день на велосипеді – це нереально втомлює. А ще гірше, коли тебе ніхто не помічає, не цінить твою працю.

COVID-19 зруйнував життя багатьом людям. Але для кур'єрів це був початок прибутку, оскільки людям необхідна була доставка їжі. Ця робота до того ж дуже ризикована: мало кому захочеться захворіти та померти від хвороби».

Валентина Ребенок: «Хотілося б подякувати Docudays UA за прекрасну можливість стати чимось більшим, ніж просто глядачем фільму. Цікаві обговорення на актуальні та болючі теми нашої реальності роблять своє справу. Це класна кооперація багатьох людей, які хочуть розплющити нам очі. І це дуже круто. Усім рекомендую долучатись до кінофестивалю наступного року!»