Середа, 09 грудня 2020 08:44

Коронавірус: «путівник» по хворобі від тих, хто з неї вийшов

Хоча коронавірус – хвороба, що ніяк не вкладається в певну схему, вона має спільні риси та спільні наслідки. Знати їх – не означає гарантувати себе від захворювання, але – почуватися впевненіше і не впадати в депресію.
Регіональні журналісти українсько-німецького медіа-проєкту «Комунікація під час кризи: від проблеми до вирішення» у своїх містах поцікавилися історіями людей, які пережили ковід

Суми. У родині важливо підтримувати одне одного
«У сімʹї я захворів першим, – каже Володимир Чепік. – Піднялася температура, почало першити горло, ламало суглоби, спину. Потелефонував до сімейного лікаря, вона сказала підʹїхати. У центрі первинної допомоги зробили тест, призначили попереднє лікування. А мене раптом відпустило, днів два – все добре. Та потім знову температура підскочила, почав кашляти… Поїхав на копʹютерну томографію, там визначили: двостороннє запалення».
Володя високий, ставний, йому 36 років. Підприємець, депутат міської ради. Дружині, ясноокій Каті – 34, вона у відпустці по догляду за восьмимісячним Сашком. Старшому, Андрію, 6 років. Доля час від часу «збадьорює» родину Чепіків екстрімом: на час народження Андрія Володю призвали в АТО; щойно народився Сашко, оголосили березневий карантин. А у півроку Сашуня відчув, що це за хвороба.
…Після КТ Володя знову зателефонував до сімейного лікаря: чи є результати тесту? Немає! Втім, лікарка скоригувала лікування і офіційно визначила необхідність самоізоляції.
«Тобто тестування, – каже тепер Володя, – річ досить умовна. Поки отримаєш результати, можеш або вже видужати, або померти». На жаль, у цьому жарті лише частка жарту, бо багато людей розповідали про схожу ситуацію.
А тоді днів чотири не відпускала висока температура – майже 39 градусів. До згаданих симптомів додалася неймовірна слабкість, погане відчуття в грудях.
Між тим, самоізолюватися було непросто: спробуйте це зробити в однокімнатній квартирі! Тата евакуювали на кухню, все, чим користувався, було індивідуальним. Катя з малими стали бранцями кімнати. Але скоро вона теж відчула себе недобре. Спочатку списала на те, що напередодні, як ще водила старшого до школи, підмерзла. Та коли до нежиті додалася відсутність нюху, стало тривожно. «Температура дещо піднялася, але не можу сказати, через хворобу чи ні. Бо ж годую малого груддю, тому під пахвами завжди трохи гаряче».
На щастя, у Каті це тривало недовго. Нюх за кілька днів відновився, жодних симптомів більше не проявилося, єдине – до кінця дня діставала слабкість. Хоча для втоми хвороба була й не потрібна: малий вимагає уваги; старший хоче рухатися, а на вулицю не можна, – психологічно найважче було домовлятися з ним. Добре, що Володя виявився некапризним хворим.
«Я розумію, чого ви про це запитуєте, – сміється Катя. – Бо у мужчин 37 і один, і вони вже помирають. Ні, Володя самостійний. І їсти може приготувати. Але тоді він ні їсти, ні пити не хотів, постійно спав – така слабкість була».
14 днів родина була в повній ізоляції. Володіна мама привозила продукти і ліки, залишала під дверима. «Я реально хворів 18 днів, – пригадує Володя. – Думаю, нам було легше через те, що у березні ми дуже серйозно поставилися до карантину і витримали його по повній програмі: обмежили пересування, спілкування. Тобто «потренувалися». Та й хворів я порівняно неважко. Але як все ж приємно було вийти нарешті на вулицю і побачити людей…»
До речі, жодних порад щодо лікування та конкретних медикаментів Володимир не дає принципово: у кожного свій організм, свої хронічні хвороби, тому впевнений, що за рецептами – виключно до свого лікаря.
«Я коли читала перед цим про ковід, думала, буде гірше, – каже Катя. – Нас обминуло. І ці два тижні швидко пройшли, може, тому, що весь час зайнята; не було часу замислюватися, не було бажання дивитися телевізор. Єдине, що було, – хотілося вийти на балкон, зачинитися і хоч якийсь час побути самій. Але…»
Коли тато став на ноги, затемпературив Сашко. Тест виявився позитивним. Але хворів недовго і неважко. «Негативним» залишився тільки Андрій, хоча дивно, бо ж усі «варилися в одному казані».
А чи є якісь наслідки хвороби? У Володі тижнів три була понижена температура, ще й досі понижений, порівняно до звичного, тиск. Тривалий час долала слабкість: «Зранку все нормально, а до обіду «батарейка сідає», стаєш вʹялим. Що для мене не властиво: мерзнуть руки, ноги, хоч ти і в теплих шкарпетках чи перчатках».
Але все це дрібне, порівняно до того, як перехворів Володін батько. Він лікувався у Лебединській лікарні, регулярно давали дихати киснем. Видужав, але мучає задишка, високо піднявся цукор і поки не збивається.
Мама там, у Лебедині, змінила сімейного лікаря, бо ставлення попереднього під час хвороби здалося дивним, аби не сказати непрофесійним.

Полтава. Щастить, якщо лікар завжди на звʹязку
«На роботі багато контактую із людьми. Якось у понеділок зранку відчула неймовірну слабкість й головний біль, температура – 37,2. В обід підскочила до 38. Шеф порадив здати тест на корону в приватній лікарні. Я живу поза містом, викликала таксі, за тест заплатила 1350 гривень. За два дні отримала позитивний результат», – говорить полтавка Аліна Кривобік.
Увечері в Аліни знову піднялася температура до 38 градусів, прийняла парацетамол. Це був єдиний день, коли сильно температурила. Далі градусник зазвичай показував трохи нижче або трохи вище 37. На три дні зник смак і нюх. На 9-й день зробила флюрографію, легені виявилися чистими. В такому режимі минуло два тижні, смак і нюх повернулися, лікарка закрила спостереження.
Однак після хвороби дівчина почала відчувати наслідки: сильно боліла голова.
«Біль не схожий на спазми. Відчуття, наче голову надули повітрям. Сімейна лікарка прописала ліки. Після них полегшало. Але інколи помічаю запаморочення, також забуваю багато речей, наприклад, посолити страву, купити хліба чи забрати посилку з пошти. Раніше такого не було. Ще сильно погіршився сон, стала нервовою, роздратованою, мозок не вимикається ні вдень ні вночі. Знайома терапевт порадила препарат для заспокоєння та налагодження сну. Таким був мій коронавірус. Та це тільки початок пекла, в яке потрапила моя сім’я».
Після Анни із періодичністю у кілька днів захворіли її батько, матір і свекруха. В усіх виявили запалення легень. Батько й свекруха потрапили до лікарні.
«У тата симптоми почалися паралельно зі мною – кашель, температура спочатку була до 37,5. Але на шостий день поповзла вгору, не могли збити. Кашель посилився, з’явилася задишка. За 900 гривень вдалося придбати пульсоксиметр (апарат для вимірювання сатурації – рівню кисню у крові). Нас попередили, що кисень має бути не менше 91, в іншому випадку – госпіталізація. Рентген у приватному кабінеті (330 грн) показав правосторонню пневмонію. Батькова сімейна лікарка в селі прописала антибіотики в ін’єкціях. Але вони виявилися не дієвими при коронавірусі».
З допомогою знайомих Анна влаштувала тата у відділення коронавірусних хворих однієї із лікарень Полтави. Ще днів п’ять його смажила температура, росла до 39,2, збивали по кілька разів на день крапельницями. До слова, тест батькові робили в державній лікарні безкоштовно, але чекали на нього 11 днів.
«Нам пощастило із татовою лікаркою. Завжди була із нами на зв’язку, пояснювала перебіг хвороби, заспокоювала».
Відсотків 90 медикаментів родина купувала за власний кошт. Спостерігали, як щодня ростуть ціни на одні й ті ж препарати. Батькові прописали двічі на день антибіотик за 200 гривень. За кілька днів ціна підскочила до 230. В аптеці сказали: «Вартість додалася у зв’язку із великим попитом». Системами під крапельниці, шприцами, рідким парацетамолом забезпечувала лікарня.
«Один із пацієнтів у татовій палаті помер. Якось батьки бачили, як із медзакладу виносили чорні поліетиленові мішки з померлими… На дев’ятий день хвороби мамі зробили комп’ютерну томографію легень у приватному кабінеті, заплатили 940 гривень. На знімку показало двосторонню пневмонію, ураження легень 60 відсотків. Сильно злякалися. Добре, татова лікарка заспокоїла. Виявляється, відсоток ураження при короні – це не головне. Більшу увагу треба звертати на клініку – температуру, загальне самопочуття, сатурацію. Потім захворіла свекруха, теж не обійшлося без лікарні. Але у неї є супутні хвороби, тому лікування далося складніше, підключали кисневу маску».
Батька виписали на дванадцятий день, адже місць у лікарнях обмаль. Вдома ще 10 днів приймав пігулки для розрідження крові та відхаркування, бо досі кашляв. Інколи болить спина в зоні легень. Маму почав турбувати головний біль, запаморочення. Родина Анни витратила на лікування близько 30 тисяч гривень.

Рівне. Якщо вже перехворів, стає легше емоційно
«Активно хворіла на ковід один день. Як зараз пам’ятаю – неділя, 11 липня. Запам’ятала, бо вдруге за життя мала температуру вище 38 градусів. Але наслідки коронавірусу мене все ж наздогнали, пізніше», – каже Анастасія Романюк із Рівного, діловод у комунальному закладі при обласному управлінні освіти.
На початку хвороби дівчина відчувала сонливість і загальну слабкість. Не кашляла, голова не боліла, дихала без проблем.
«Зранку випила таблетку від температури, ввечері глінтвейн. Наступного дня почувалась краще. Розповіла про свої симптоми сімейному лікарю. На що отримала коротку відповідь: «Температуры нет, считай – уже здоровая». Ніхто на аналізи не направляв. Мовляв, таких, як я, з підозрою на вірус багато, «на всех не можем тратить ресурсы». Через місяць вирішила зробити тест за свій кошт. Виявили антитіла. Вони якраз впродовж місяця формуються. Виходить, не просто температурила».
У жовтні прийшла вже до іншої дільничної лікарки з класичною застудою. Рентген показав пневмонію.
«От тоді мене посадили на ізоляцію та направили здати тест. Останній виявися негативним, хоча в діагнозі записали «ковідна пневмонія». Пояснили, що мене врятували липневі антитіла, які ймовірно розпізнали вірус як звичайну пневмонію. Хоча це все – на рівні гіпотез. Лікарі самі до кінця не знають, як це все взаємодіє».
Після ковідних перепитій Анастасія відчуває певну слабкість. Знизилась здатність до занять спортом. Особливо щодо кардіонавантажень. Також помітила проблеми з терморегуляцією. «Надворі плюсова температура, а я в зимовому одязі й взутті. Мерзну. Сподіваюся, минеться. Від знайомих, які також перехворіли ковідом, чула, що мають подібні проблеми. Крім того, в декого порушився нюх. Якийсь час навіть запах бензину не відчували».
«Емоційно почуваюся краще. Знаю, що вже перехворіла і вижила. Без драматизму, але це розслабляє. Більше хвилююся за маму і бабусю. Розумію, що їм буде складніше таке пережити».

Львів. Комунікуйте: дуже важлива моральна підтримка
«Із середини листопада лікуюсь від ковіду. Це підступна хвороба. Може здаватися, що ви робите все для її попередження, але це тільки здається», – розповідає журналістка зі Львова Анна Журба.
До хвороби дівчина намагалася слідкувати за самопочуттям, постійно гуглила симптоми та аналізувала досвід знайомих. «Але якогось дня їжа раптом стала дуже солоною, пропав апетит і відчуття ситості. Мала слабкість – думала, що просто погано сплю. Пішла до лікарки з болем у горлі, схожим на ангіну. Скерували на ПЛР-тест. Через три дні лікування горло минулося. Почувалася здоровою. Однак біль повернувся. Рентген показав двобічну пневмонію. Поняття не маю, де могла заразитися. За останні три тижні людей, з якими контактувала, можна порахувати на пальцях. Всі вони здорові».
Крім слабкості, апатії та важкого дихання, дівчина відчувала проблеми із роботою головного мозку. В розмові могла плутати слова, не схожі ні за змістом, ні за вимовою.
«У процедурному кабінеті поліклініки не роблять уколи хворим із підозрою на ковід. У приватній клініці так само. Це ще один неприємний побічний ефект коронавірусу – тебе сприймають, як прокажену. Часом з'являється відчуття повної безвиході. Депресивні припливи – теж побічка…
Від важкого дихання лікарі порадили робити дихальні вправи, після яких стає легше. Боротися з апатією допомагають позитивні новини про те, що це лікування не даремне. Впевнена, що одужаю. Не маю супутніх патологій чи хронічних хвороб».
Цими днями на сторінці у Фейсбуці Аня написала: «Моя ковідна історія добігає кінця, і тому буде кілька коротких висновків (про які ви не просили або ж які вже не раз читали в інших).
1. Декларація з лікарем має бути. Звичайно, є різні сімейні, але наявність будь-якого вже заспокоює – мене принаймні.
2. Змушуйте себе їсти. Та, це важко, коли нема апетиту, смаку чи нюху. Але організму треба сили, аби боротися з заразою.
3. Пийте багато. Дуже багато. Мені здається, я вже не можу дивитися на воду, чай, сік, какао, каву. Але треба.
4. Якщо у вас пневмонія, робіть вправи для дихання. Я загуглила найпростіші: глибокі вдихи-видихи стоячи-лежачи – і вже ставало легше.
5. Дозвольте собі хворіти, не перенапружуйте організм. Він швидше прийде в норму, якщо полежить, а не помиє підлогу. Звичайно, якщо живете самі, то все складніше, але з непомитою підлогою два тижні можна пожити. Плюси хворіти у великому місті – доставка їжі та продуктів, користуйтеся.
6. Говоріть із людьми. Кілька найважчих днів хвороби може здаватися, що настав кінець світу, і в цей момент важлива моральна підтримка. Мені було важко комунікувати, відписувати на повідомлення, говорити по телефону, бо мозок працював дуже повільно, але якби я натомість просто лежала пластом і ридала, зробила б собі ще гірше. Тому окремо подякую ще раз всім, хто слухав моє не завжди зв’язне ниття.
Хотіла написати ще щось розумне, але не придумала ? Будьте здорові, мудрі і усміхайтеся — все-таки скоро свята».

Анна ЛАКИЗА, Ярослав ІВАНОЧКО, Алла ФЕДОРИНА

Матеріал написаний спільно трьома регіональними ЗМІ – Gazeta.ua (Полтава), Zaxid.net (Львів), сайт «Медіаколо» Сумського прес-клубу – в рамках українсько-німецького медіапроєкту «Комунікація під час кризи: від проблем до рішення». Проєкт здійснюється у співпраці з європейською журналістською мережею n-ost (Берлін) за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини.

civil society und aan ost logo groß mit claim