Неділя, 15 березня 2020 04:41

Уроки Естонії. Якою є е-Естонія і чи є е-Україна?

Знаєте, чого не можна зробити в Естонії онлайн? Виявляється, зовсім небагато – лише три дії, звичайно, дуже важливі. Отже, не можна: перше – одружитися; друге – розлучитися; третє –  продати нерухомість. Для всіх цих дій потрібен не електронний, а «живий» особистий підпис, для останньої обов’язковий ще й нотаріус. Решту, запевнив нас Флоріан Маркус, спікер-аналітик Брифінгового центру e-Estonia, зробити онлайн можна.

Реакція на таку інформацію буває різною. Хтось каже, що подібна всеохоплююча система не діятиме нормально – он у нас в Україні онлайн декларування як натужно йшло! Та й хіба тільки воно… Хтось запевняє: якщо так, – прощайтеся з будь-якими свободами, бо ж це – тотальне стеження за особою…  Точки зору різні, але ми – про практичне застосування та відповідні зручності. Зараз, коли почався карантин в Україні, подумалося зокрема: якщо е-Естонія діє, наскільки ж легше за карантину вирішувати свої життєві питання середньостатистичному естонцю порівняно до середньостатистичного українця…

Флоріан – німецький підданий, але вже понад чотири роки живе в Естонії. Своє бажання тут працювати пояснює одним словом: цифровізація. У цьому Естонія справді попереду  багатьох. Чому саме вона?

Звичайно, свою роль відіграла порівняно невелика територія – 45 226 квадратних кілометра (порівняймо – лише Сумщина в Україні займає 23 832 км2). Ще – порівняно невелика кількість населення: за цьогорічними показниками 1,328 мільйона (у Сумській області на 2015 рік – 1,113 мільйона). Але більш важливим чинником стало те, що після здобуття незалежності країна схотіла надавати якісні послуги населенню не лише у міській, а й у сільській місцевості. А також прибрати корупційний ризик спілкування чиновник-клієнт.

Спочатку, ще з 1994 року, питання вирішили на рівні законодавства. У 1999-му була введена перша онлайн-послуга – податкове декларування.  «При цьому було створено і донесено до людей, що переплата податків, яка при паперовому декларуванні повертається за три місці, за електронної дії повернеться за два тижні, – розповідає Флоріан. – І це подіяло. Зараз естонці здають декларації за чотири хвилини. І сьогодні ми вже бачимо, як за допомоги технологій змінюється культура. Наприклад, в Україні, наскільки мені відомо, люди  пам’ятають останній день подання декларацій. У Естонії чітко знають перший день їх прийому, і цього першого дня звітує приблизно 120 тисяч осіб».

Цифровізація є частиною репутації країни, – переконаний Флоріан. І тут вона так швидко почала розвиватися, бо в Естонії це – соціальне право.

Що може е-естонець

«Я – німецький підданий, але як резидент також маю ID-картку», – розповідає Флоріан. І таке право є у кожного, хто легально мешкає в країні.

флоріан 1

На картці зафіксовані персональний код – його естонці переважно знають на пам’ять. Тут – ідентифікаційний код та особистий підпис. Ви вставляєте картку до свого леп-топу чи комп’ютера… Що? Не вставляєте? Будь ласка – 12 євро і ви маєте перехідник для ID-картки, такий, як USB-подовжувач для флешки, але з відповідним роз’ємом.  Так от, ввійшовши в систему, ви можете зробити все, що вам потрібно зараз. Вибирайте в меню – сімʹя, здоровʹя, соціальні послуги…

Код дитини пов’язаний із особистим кодом батьків – треба лише зареєструватися. Свідоцтво про народження не видається на папері – через інтернет. Ви можете побачити шкільні оцінки своєї дитини (але – тільки своєї!) і порівняти їх із середньою оцінкою у класі.

З вами щось трапилося і вам потрібна медична допомога? Ви телефонуєте і повідомляєте свій код. І поки дістаєтеся до лікарні, там уже знають вашу групу крові; можливу схильність до алергії; результати аналізів, які ви здавали востаннє; до якого лікаря і чому зверталися.

У розділі департаменту шосейних доріг ви, як фізична особа чи представник компанії, можете замовити номерний знак для авто і його надішлють вам додому. Хочете купити потриману машину, але маєте сумніви? Проконтролюйте її історію: введіть реєстраційний номер і дізнаєтеся, коли вона була зареєстрована, який колір має, чи була в аваріях, які дані її техогляду.

У розділі культури-спорту-відпочинку можете, сидячи за комп’ютером, продовжити свою ліцензію на полювання чи рибалку…

Розділ електронного резидентства дає можливість кожному, кому сповнилося 17 років, зареєструвати і відкрити свою компанію. З 2014 року зареєстровано 66 тисяч е-резидентів. Причому – не залежно від країни проживання. На сьомому місці по відкриттю компаній в Естонії сусідня Фінляндія. На другому – німці. А хто на першому? Виявляється, більше всього е-компаній тут відкрито українцями.

Восени минулого року додалася нова функція е-Естонії – проактивний уряд. Полягає вона у тому, що, не чекаючи ваших запитів, уряд надсилає вам повідомлення, що ви, скажімо,  маєте отаку от пільгу. Чи, наприклад, ваша дитина наступного року йтиме до школи, тож знайте, що поблизу вас є три школи, подумайте, куди ви запишетеся і зробіть це заздалегідь. До речі, є зручність і для школи: вона краще може здійснювати планування своєї роботи.

Ще – щодо виборів. Електронне голосування в Естонії відбувається з 2005 року. Для цього на вашій картці обов’язково має бути PIN особистого цифрового підпису. Ви можете відслідкувати, чи дійшла ваша інформація і чи дорогою ніхто не намагався її змінити.

А раптом на вас тиснуть і змушують проголосувати певним чином? Адже хто знає, хто стоятиме поруч вас біля компʹютера! Держава це передбачила і тому голосування не одномоментний акт – воно триває сім днів. Ви можете переголосовувати і зарахованим буде ваш останній голос.

До речі, зауважує Флоріан, всупереч прогнозам, що інтернет активізує виборчий процес, ні загальна кількість учасників виборів, ні кількість молоді в їх числі ніяк не змінилися. Як і зазвичай, дисципліновано голосує старше покоління.

А що із захистом ваших даних?

«У нас в Естонії, – каже німець Флоріан, – діє принцип єдиного разу. Тобто якщо якийсь департамент бере ваші дані, то вже не треба клопотатися, аби надати їх другому чи третьому департаменту, – вони отримають їх у першого. Якщо ці дані змінюються, скажімо, ви поміняли адресу, то цю інформацію ви передаєте лише один раз, а решта – справа програми».

Раптом якийсь департамент загубив ваші дані, можете подати до суду.

У меню, яке ви відкриваєте, зайшовши з карткою до системи, є розділ «відслідковування даних». У ньому ви можете перевірити, хто заходив і цікавився вашими даними. І відповідно надіслати запит: для чого?

Чому немає е-України?

Власне, сказати категоричне «немає» буде некоректним. Є робота, зусилля у тих чи інших напрямках, якісь зрушення... Ось і 27 січня МВС на своїй сторінці у Facebook повідомило, що «за 4 роки Державна міграційна служба України видала нашим громадянам понад 4,3 млн. ID-карток. Біометричні документи сьогодні мають чимало переваг (детально тут ➡️ http://bit.ly/2ITjt3m ), з часом вони будуть просто незамінними у сучасному світі цифрових технологій та електронних сервісів. Сьогодні кожен власник паспорта зразка 1994 року може за бажанням обміняти його на новий паспорт-картку. А кожен громадянин України, який досягнув 14 років, може отримати ID-картку. І трохи статистики:  у 2016 році було оформлено близько 280 тис. ID-карток;  у 2017 р. - понад 1,1 млн; у 2018 р. - понад 1,3 млн;  у 2019 році - майже 1,6 млн». Ніби потужні цифри. Але, цікаво, чи мій закордонний біометричний паспорт теж порахований у це число? Бо ж він ну ніяк не ідентичний з ID-карткою, про яку говорили вище. Тобто – чи про одне й те саме ми говоримо?..

В Україні немає цілісної картини цифровізації. Переважному загалу так і не відома мета – для чого це робити. Певно ж, відбувається інформаційна кампанія щодо впровадження програми, але якось «по-тихому»: запитайте на вулиці – навряд чи п’ятеро із десяти чітко  пояснять, що це та для чиїх зручностей. То й складається враження, що сама держава не усвідомила, що вона робить і чи потрібна їй реальна цифровізація країни для полегшення життя цієї країни, чи «у людей є, хай і у нас буде».

Між тим, для Естонії Україна є найбільшим клієнтом із упровадження цифровізації за її зразком, – повідомив керівник проектів обміну даними, захисту даних і кібербезпеки у великому проекті e-Estonia Максим Овчинников.

максим1

У Естонії для того, щоб усі державні відомства заговорили однією мовою, щоб створити єдиний протокол стандартів спілкування, щоб це спілкування було захищеним, почали працювати давно – першу версію створили ще 2002 року.

Україна вирішила йти шляхом е-Естонії у 2016-му. Та й чого ні?! Бюрократія позбавляється паперової тяганини. Системою для загального полегшення роботи можуть користуватися приватні структури, наприклад, банки. А ще – житлово комунальна сфера, поліція… І врешті виникає міжнаціональний рівень обміну даними…

Спочатку до проекту ввійшли шість українських державних структур. Зараз е-Україна підключила понад 20 державних органів. Ви не знали? Я також, – поки не поїхала до Естонії.

Хоча, включивши пошук у Google, можемо дізнатися, що «світові лідери «цифрового» ринку – Cisco, IBM, Intel, Oracle, Deloitte, SAP, Ericsson, MasterCard, Vodafone, Kyivstar, Lifecell, International Data Corporation, вітчизняні консультанти та експерти, підтримані Міністерством економічного розвитку та торгівлі та ГО «ХайТек Офіс», розробили «Цифровий порядок денний України 2020» https://ucci.org.ua/uploads/files/58e78ee3c3922.pdf , – документ, який визначає ключові політики, першочергові сфери, ініціативи та проекти «цифровізації» України на найближчі три роки». Але – це, якщо МИ шукатимемо щось про.., а треба – щоб шукали НАС.

«Україна має проблеми, що вирішуються не лише за допомоги технологій», – говорить Максим. Основна – це застаріле законодавство. В Україні немає стандартів регулювання використання цифрового продукту. Скажімо, щоб прийняти до роботи Ось Це, треба пройти сертифікацію. А потім, щоб запровадити Ще Це, треба знову пройти сертифікацію. А для цього потрібен час, і немалий. «У результаті ми створюємо нові розробки, буквально днями за підпроектом додали до програми нові функції. Але боїмося, що в Україні це запрацює хіба на початку наступного року, – ділиться Максим. – У Естонії такого немає».

Звісно, немає. Бо ж, на мій український погляд, проблема тут не лише в самій зміні законодавства – дещо глибше. Наша тотальна корупція прагне викрутити зиск із будь-чого. І система сертифікації – зручний інструмент у цій справі. Для чого ж його позбавлятися? Для чого те законодавство змінювати? Максим у це не посвячений, або ж просто був тактовним із українськими гостями…

Між тим, про цю проблему йшлося й у жовтні минулого року на київській конференції «Дезінформація та кібербезпека під час виборів в Україні: засвоєні уроки та майбутні кроки».

Говорячи про цифровізацію та кібербезпеку, голова Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України Валентин Петров тоді наголошував: для такої роботи необхідно створити досконалу систему. Передусім, має бути скориговано роль і місце кожної служби. Відтак, спочатку слід провести аудит служб; визначитися з документами, що регламентують їх діяльність, тобто зрозуміти, де ми зараз знаходимося; далі – напрацювати нову стратегію кібербезпеки, і неминуче – змінити закони під цю нову програму. Адже зараз, говорив Валентин Петров, є три базових, 44 дотичних закони  плюс підзаконні акти, якими має керуватися його служба, і ці документи суперечать одне одному. Окрім того, на думку промовця, має змінитися характер контролю держави за цими процесами. http://mediakolo.sumy.ua/nota-bene/the-area-of-conflict/776-viina-za-mizky-sohodnishnia-realnist-do-iakoi-my-povynni-buty-hotovymy.html

Аби е-Україна виросла зі стадії дитячого рахіта, потрібне й оновлення криптографічних стандартів, – діючі не працюють. А для дієвості програми цифровізації потрібне прийняття  єдиного коду. Тобто інформація між органами держави рухається у зашифрованому вигляді. Цей шифр має бути спільним. Але українські закони не дозволяють використання однакових алгоритмів, відтак, українські стандарти шифрування гальмують процес. Утім, західних стандартів Україна не приймає.

Треба розуміти ще одне важливе: сьогоднішній проект, який естонські фахівці впроваджують в Україні, діє за донорські кошти. Тут би встигнути зробити побільше і пошвидше! Та, бачимо, якось не виходить. Але ж проект закінчиться і Україна повинна буде прийняти вже створене на баланс і далі підтримувати власним рахунком. Ага, у вас теж виникли побоювання? У мене виникли…

Про названі проблеми йдеться й у документі Українського інституту майбутнього «Україна 2030Е – країна з розвинутою цифровою економікою» https://strategy.uifuture.org/kraina-z-rozvinutoyu-cifrovoyu-ekonomikoyu.html . Його, як і інші документи за темою, теж можна знайти в інтернеті. Але ота перспектива – 2030… Чи не запізнюємося ми? Знову…

«Україну потрібно трансформувати в електронну державу», – переконаний Максим Овчинников. Хто не погодиться з огляду на те, що ми живемо в новому цифровому світі й мусимо адекватно існувати в ньому? Але… Хто вірить, що в Україні це зроблять швидко, якісно, а головне – для всіх нас? Залишимо знак запитання…

Алла ФЕДОРИНА

Київ-Таллінн-Суми