Четвер, 20 липня 2017 19:00

«Відмовившись від пропозиції Клименка, Павло Шеремет, мабуть, когось розчарував...»


Рік тому не стало Павла Шеремета. Поінформовані джерела в правоохоронних органах не виключають, що слідство встановило особи виконавців злочину стосовно журналіста, убитого в центрі Києва

Щоранку, рівно о 8 годині 4 хвилини ранку його бадьорий голос заповнював кухні, де скипали чайники, і сонні салони автомобілів. Будив і підживлював енергією жителів Києва, Харкова та Дніпропетровська.
— Вітаю вас брати і сестри! — вигукував Павло Шеремет. — Говоримо про головне, розмірковуємо про наболіле. Шукаємо вихід і будуємо плани на майбутнє...
Зіркою «Радіо «Вести» 45-річний Павло Шеремет став стрімко. Почавши журналістську кар'єру понад 20 років тому в рідній Білорусі, він через конфлікт з президентом Лукашенко змушений був виїхати до Москви. Там вів програму «Время» на каналі ОРТ, але незабаром пішов у ліберальну опозицію, потоваришував з покійним Борисом Нємцовим. Згодом Шеремет переїхав до Києва, де деякий час працював на каналі TVi, а потім прийняв пропозицію вести програму «Ранок Павла Шеремета» на «Радіо «Вести».
20 липня 2016 року журналіст, як зазвичай, вийшов з квартири своєї цивільної дружини Олени Притули, власниці одного з найдемократичніших інтернет-видань країни «Українська правда». Сів за кермо її червоної Subaru і вирушив на черговий ефір. Але на перехресті вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка автомобіль несподівано вибухнув. Хтось із перехожих викликав швидку допомогу, але врятувати Шеремета лікарям не вдалося.
З того часу минув майже рік. За фактом загибелі журналіста порушено кримінальну справу. Ми дізналися, що Нацполіція, швидше за все, встановила особи виконавців вбивства, але досі не розкрила мотив злочину, а також імена організаторів та замовників розправи. Ми спробували відновити події, що передували вбивству, щоб зрозуміти, хто був зацікавлений у смерті журналіста.

«Напередодні загибелі Паша прийшов до мене порадитися»

— У листопаді 2015 року навколо нашої редакції почали відбуватися дивні речі... — каже головний редактор «Української правди» Севгіль Мусаєва-Боровик. — Зрозумійте, вся ця історія до сих пір мене мучить. Я постійно намагаюся знайти відповіді...
Ми з Севгіль сидимо в кафе навпроти станції метро «Хрещатик». Вона дивиться у вікно, але, схоже, не помічає ні машин на проїжджій частині, ні тих, хто поспішає по вулиці. Немов перенеслася разом з нашим столиком в минуле.
— У той час багато співробітників сайту скаржилися на втручання в пошту, — продовжує вона. — А телефони керівництва, як пізніше з'ясувалося, прослуховувалися. Потім наш нічний редактор Саша Гайворонська помітила машину, що прямувала за нею від офісу. І ми припустили, що хтось стежить за нею, щоб встановити час, коли в офісі нікого немає, і проникнути всередину.
Дальше — більше…
— Хтось подзвонив блогеру, народному депутату Світлані Заліщук з мого номера телефону і повідомив, що Нацполіція готує проти нас велику провокацію, — розповів пізніше екс-журналіст «УП», народний депутат Сергій Лещенко. — Після цього ми з нею поїхали в офіс мобільного оператора і дізналися, що дзвонили з Інтернету. Тому знайти абонента неможливо.
Приблизно в цей же час Олена Притула і Павло Шеремет виявили за собою стеження біля свого будинку на вулиці Івана Франка. Біля парадного цілодобово стояв автомобіль, в якому сиділи якісь люди.
— Перший раз про машину, що за ними стежить, я почув десь в листопаді 2015 го, — каже давній знайомий Павла Шеремета, «азовець» Сергій Коротких (Боцман). — Другий раз — тижні за два до загибелі Шеремета. Це було в ресторані «Гудвайн». Ми там вечеряли з Пашею і його цивільною дружиною Оленою.
Знала про те, що відбувається, і Севгіль Мусаєва-Боровик:
— Незабаром після появи цієї машини я пішла на ювілей Савіка Шустера і зустріла там народного депутата, позаштатного радника глави МВС Антона Геращенко. Я запитала у нього: «Що відбувається? Невже поліція встановила за керівництвом "УП" зовнішнє спостереження?» Він здивувався і сказав, що готовий приїхати, якщо вони знову виявлять стеження. Того вечора Паша і Альона знову помітили підозрілу машину і викликали патруль. Трохи пізніше приїхав Антон Геращенко і запевнив, що ніякої загрози для Притули і Шеремета немає. Мовляв, ця машина «наружки» спостерігає за розташованим в цьому дворі підпільним казино. Дійсно, незаконний ігровий клуб там був, і закрили його лише кілька місяців потому.
За словами Мусаєвої-Боровик, за два тижні до загибелі Павло Шеремет помітив дивну людину в ресторані, де вони вечеряли з друзями.
— Це було в «La Cantina», — говорить вона. — Паша розповів мені, що якийсь чоловік явно спостерігав за їхньою компанією, а потім почав вести себе агресивно, провокував Павла і його друзів на конфлікт. Пізніше він пішов. І ніхто так і не зрозумів, чого він хотів.
Не секрет, що більшість досвідчених журналістів не страждають «манією переслідування». Через професію вони часто потрапляють в неоднозначні ситуації і спілкуються не тільки з правоохоронцями, а й зі злочинцями. Тому стеження сприймають з певною часткою іронії. Так само, судячи з усього, ставився до того, що відбувається (до певного моменту), і Павло Шеремет.
— За Пашею стежили не вперше, — згадує Сергій Коротких. — І він завжди говорив про подібні речі з посмішкою, як про неминуче зло.
Але цього разу ситуація, мабуть, була дійсно серйозною, а інцидент в ресторані став останньою краплею. І журналіст поїхав до колишнього міністра оборони, начальника Управління держохорони генерал-полковника Валерія Гелетея. Розповів йому про стеження і переслідування співробітників «УП». Той порадив терміново звернутися із заявою в Генпрокуратуру.
— Ви торкнулися болючої теми, — говорить Валерій Гелетей. — Паша був для мене близькою людиною, ми з ним часто спілкувалися. Напередодні загибелі він прийшов до мене зі своїми думками і міркуваннями. Хотів порадитися. Зараз я допомагаю слідству і не можу розголошувати деталі останньої бесіди з Павлом Шереметом.
Після загибелі журналіста в Мережу потрапило відео з камер, встановлених біля будинку Олени Притули на вулиці Івана Франка і поруч з місцем загибелі Павла Шеремета. Тоді і з'ясувалося, що цивільного подружжя «пасли» не тільки невідомі люди в авто. Майбутні вбивці вивчали графік життя своєї жертви з 15 липня! Спочатку на відео фігурує дівчина щільної статури з волоссям трохи нижче плечей, в темних окулярах, шортах і чорній майці. Потім — молодик в чорних брюках і футболці, з білою сумкою через плече. Кілька днів поспіль парочка «намотувала кола» біля будинку Олени та Павла. А 20 липня о 2 години 40 хвилин вони заклали вибуховий пристрій в Subaru. Обоє були в спортивних костюмах. Обличчя прикриті: у нього — кепкою, у неї — капюшоном. Камери зловили і відхід дівчини з місця злочину після вибуху авто. У рудій короткій перуці вона поспішала до станції метро «Університет».

«Журналістів "УП "залякували, щоб чинити моральний тиск на керівництво проекту?»

Чи були пов'язані ті, хто стежив за Оленою Притулою і Павлом Шереметом, з вбивцями журналіста? Відповідей на ці питання поки немає.
— Я тепер нікому не вірю, — зізнається Севгіль Мусаєва-Боровик. — Ні Нацполіціі, ні СБУ. Коли після вбивства Павла Шеремета допитували співробітників редакції, ми розповіли про стеження. А також про те, що весь минулий рік наші телефони прослуховувалися. За даним фактом порушили дві справи — в Нацполіціі і в СБУ. Нещодавно глава МВС Арсен Аваков повідомив, що розслідування закінчено і ніякої прослушки не було.
На думку головного редактора «УП», до стеження могли бути причетні співробітники силових структур:
— Мої джерела в Адміністрації президента називали мені прізвище людини з СБУ, яка давала вказівки нас прослуховувати.
Професійний почерк в діях переслідувачів вбачають і силовики. Вони вважають, що за журналістами, швидше за все, стежили колишні співробітники спецслужб, яких хтось найняв. Або їхні колеги з іншої держави.
— Те, про що розповіли журналісти, нагадує розвідувально-пошукові заходи (РПЗ), — вважає джерело в силових структурах. — Зверніть увагу: спочатку невідомі щось шукали в електронній пошті співробітників «Української правди» і, мабуть, сподівалися потрапити до редакції. Потім з'явилася машина спостереження біля будинку Шеремета та Притули. Причому вона не їздила за ними по місту (як це буває під час зовнішнього спостереження), а весь час стояла на місці, у дворі будинку. На вулиці Івана Франка камери зафіксували також підозрюваних у вбивстві журналіста.
— І що це означає?
— РПЗ проводять, коли необхідно знайти який-небудь предмет. А спостереження за власником предмета встановлюється для того, щоб зрозуміти, де він зберігає потрібну річ, і при першій нагоді її забрати.
— В такому разі навіщо невідомі люди залякували журналістів і блогерів «УП»?
— Наприклад, для того, щоб посіяти паніку в колективі, паралізувати роботу редакції і чинити моральний тиск на керівництво проекту. А раптом вони так злякаються, що самі віддадуть те, що комусь так необхідно.
— Чому ж все закінчилося вбивством журналіста?
— Зазвичай, РПЗ має обмежений термін дії. Коли час закінчується, а результату немає, вирішують, що робити далі. Судячи з усього, замовник зрозумів, що не зможе отримати бажане, і наказав убити журналіста.
Непрямим доказом версії про те, що злочинці хотіли щось забрати у Павла Шеремета, може слугувати і той факт, що після загибелі журналіста Нацполіція провела обшук в його банківській комірці в Ощадбанку. Доручення на цей сейф було нібито в Олени Притули. Може бути, саме там і зберігалося те, що шукали?
Втім, поки напевно ясно лише одне. Замовники злочину люди не прості, не бідні і, мабуть, дуже впливові. Найняти професійних вбивць такого рівня не всім по кишені. Тим більше що розправою над журналістом вони не обмежилися. Подбали і про те, щоб відвернути увагу від себе, націливши її на полк «Азов».
Все почалося з появи в Мережі «вкидання», що стеження за Павлом Шереметом організував заступник міністра внутрішніх справ Вадим Троян (раніше він воював в «Азові», був правою рукою командира полку Андрія Білецького).
Потім в базі Реєстру досудових розслідувань журналісти «виловили» інформацію, що слідство отримало в суді дозвіл на прослуховування телефонів в селищі Урзуф неподалік від Маріуполя, де розташована база «Азова».
І, нарешті, в медійному середовищі поширили чутки, що напередодні вбивства Шеремета двоє «азовців» (нібито громадяни РФ) виїхали за межі України.
Заступник міністра внутрішніх справ Вадим Троян відмовився відповісти на питання, хто міг організувати проти нього провокацію. А колишній командир «Азова» Андрій Білецький, навпаки, охоче погодився поговорити:
— З Павлом Шереметом мене познайомив Боцман (Сергій Коротких). Паша був одним з небагатьох журналістів, що симпатизують нам. Він багато зробив для «Азова» в медійній сфері. Надавав нам інформаційну підтримку, писав матеріали на наш захист. Давав поради, коли ми не знали, як публічно реагувати на ту чи іншу ситуацію. В останній раз ми з Сергієм Коротких приїжджали до нього порадитися ввечері, 19 липня, напередодні загибелі Павла. Його смерть для нас — трагедія. Ми втратили наставника і друга. Так що всі звинувачення на нашу адресу — це класична «підстава».
— А кому в Урзуфі дзвонив Павло Шеремет?
— Там знаходяться декілька білорусів. А він завжди опікав своїх земляків. Думаю, з ними Паша і розмовляв. Взагалі, наскільки мені відомо, поліція перевіряла понад 250 телефонів, за якими дзвонив Шеремет. Більшість з них належали колишнім добровольцям.
Крім того, правоохоронці звернулися до суду, щоб встановити особи власників 50 телефонних номерів. Три номери належали до баз добробатів на півдні України, в районі Маріуполя. Два з них дійсно «азовські». Третій — батальйону «Донбас».

«Нацполіція розглядає всі версії вбивства: від професійної діяльності до сімейного конфлікту через фінанси»

Не вірять у причетність «азовців» до вбивства Павла Шеремета і силовики.
— Під час боїв на Донбасі добровольці отримали багатий військовий досвід, — каже джерело в органах внутрішніх справ. — Але це не означає, що вони можуть професійно проводити операції по усуненню об'єкта в центрі столиці. А в даному випадку все було розраховано до дрібниць. У стеженні і вбивстві брала участь дівчина (не секрет, що жінки викликають менше підозр). Маршрут жертви і шляхи відходу злочинців були ретельно опрацьовані. Кількість необхідної вибухової речовини розрахована дуже точно. Зловмисники підірвали журналіста, не заподіявши шкоди оточуючим. І це в ранковий час, коли люди йдуть на роботу! За роки практики я частіше стикався з бандитами, які не мали подібних навичок. В результаті жертва ставала інвалідом, залишаючись без руки або ноги. Або ж гинули випадкові перехожі. Останній приклад — вбивство екс-депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова. Кілер, колишній доброволець Павло Паршов, діяв непрофесійно і сам загинув.
Відео з камер спостереження, що потрапило в Мережу відразу після вбивства, правоохоронці негайно вилучили і заблокували. Слідчі уникають розмов з журналістами на цю тему. Проте розширену версію запису з відеокамер показали на прес-конференції в МВС України. У неофіційній бесіді представник органів внутрішніх справ сказав:
— Швидше за все, ця прес-конференція була невипадковою. Не виключено, що слідство встановило особу дівчини, яку підозрюють у вбивстві, і продемонструвало відео, щоб подивитися, як вона буде реагувати. До речі, у нас є інформація, що обидва виконавці не є громадянами України і давно виїхали з країни.
Ветеран СБУ генерал-лейтенант Олександр Христенко теж вважає, що правоохоронці вже вийшли на підозрюваних у вбивстві:
— Значним успіхом слідства є ідентифікація саморобного вибухового пристрою. Судячи з того, що правоохоронці не повідомили, яким чином був приведений в дію електродетонатор, не виключено, що використовувалися телефони мобільного зв'язку, а не система проти автовикрадення, що також трапляється. Непрямим підтвердженням цього може служити інформація про ретельне дослідження трафіку з'єднань абонентів мобільних телефонів в районі скоєння злочину. Це означає, що отримані дані, «накладені» на результати аналізу записів відеокамер, ймовірно, дозволили слідству окреслити коло підозрюваних у вбивстві.
Підтверджує цю версію і остання інформація Нацполіціі у справі Павла Шеремета.
— Ми звернулися за міжнародно-правовою допомогою в 14 країн, — заявив нещодавно заступник глави Нацполіціі, начальник Головного слідчого управління Олександр Вакуленко.
Втім, підводити підсумки поки зарано. Навіть арешт вбивць не дасть гарантій, що справу Павла Шеремета буде розкрито. Адже, щоб встановити імена організаторів і замовників злочину, потрібно знати мотив. А слідство не приховує: він неясний.
— На мій депутатський запит в Нацполіції відповіли, що розглядають всі можливі версії вбивства: від професійної діяльності до сімейного конфлікту через фінанси, — говорить Сергій Лещенко.

«В останні роки Павло різко критикував Кремль через агресію в Україні»

Тим часом розправу над Павлом Шереметом можна назвати добре підготовленим убивством-спектаклем. Вибух авто в центрі Києва, та ще в час пік — таке не скоро забудеш!
На думку експертів, злочини-демонстрації, зазвичай, мають певні і далекосяжні політичні цілі. Так, смерть Георгія Гонгадзе скомпрометувала президента Леоніда Кучму і привела до першої акції протесту «Україна без Кучми».
— Я підозрюю, що з Гією розправилися російські спецслужби, — каже адвокат Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко. — У той час Україна взяла курс на НАТО, і Росії це не сподобалося. Ймовірно, керівництво РФ вирішило змістити Леоніда Кучму з посади президента і домоглося результатів.
Чи простежується аналогічна лінія в розправі з Павлом Шереметом?
— Слідство не виключає версію політичного вбивства, замовлення на яке надійшло саме з Росії, — повідомив незабаром після загибелі журналіста міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.
Але… навіщо?! Ніякої дестабілізації в країні після загибелі Шеремета не відбулося. Не було і подальшого розкручування цієї події.
— Якби вбивство Павла мало далекосяжні політичні смисли, ми побачили б продовження спектаклю, — уточнює Валентина Теличенко. — Наприклад, щось подібне на плівки Мельниченка. Але цього не сталося.
Викликає безлич питань і заява народного депутата Антона Геращенко, що замах на нього і розправу над журналістом здійснили одні й ті ж люди з російського терористичного угрупування, що діє на території України.
— У МВС мені повідомили, що Антон Геращенко не був допущений до матеріалів розслідування у справі Шеремета, — каже народний депутат Сергій Лещенко.
Чи означає це, що російську версію взагалі не варто розглядати? Або ж є сенс поглянути на неї під іншим кутом? Наприклад, виходячи з особистості журналіста?
— Робота на «першій кнопці» (Шеремет займав на ОРТ керівні посади, був ведучим популярної програми «Время». — Авт.) зобов'язувала, — розповідають російські колеги журналіста. — Павлу, швидше за все, доводилося робити реверанси в бік влади. Навіть якщо йому цього не хотілося. В іншому випадку його просто звільнили б.
— Діяльність Шеремета на пострадянському просторі виходила за рамки журналістики, — вважає генерал-лейтенант Олександр Христенко. — В першу чергу він був визнаним лідером громадської думки. В останні роки Павло різко критикував Кремль через агресію в Україні. І Білокам'яну це напевно дратувало. Але найбільше російську верхівку розлютив, мабуть, той факт, що в недалекому минулому «майже офіційний» журналіст вів панахиду по Борису Нємцову, з яким багато років дружив. Працював над книгами і фільмом про загиблого товариша.
А ось що говорить про життя Павла Шеремета в Росії Сергій Коротких (Боцман):
— Під час роботи на російському телебаченні Павло бував в Чечні. Там він (як, втім, і інші журналісти) напевно спілкувався з ФСБ. Адже інакше в РФ просто не буває. Місцеві спецслужби намагаються вплинути на всіх топових журналістів, які беруться за болючі для влади теми.
Напередодні загибелі Павло Шеремет зустрічався в Москві з екс-міністром доходів і зборів України часів Віктора Януковича Олександром Клименком. Останній, за повідомленнями ЗМІ, є власником холдингу «Вести».
—У нас в колективі в той час виник ряд протиріч, — розповідає одна з співробітниць «Радіо «Вести». — Команда розділилася на ворогуючі групи. Робота не клеїлася. Паша хотів врятувати проект, і коли йому запропонували зустрітися з інвестором, щоб обговорити призначення на посаду головного редактора, погодився.
Чому представник російської ліберальної опозиції, друг Нємцова і директор з розвитку «Української правди» Павло Шеремет пішов працювати в холдинг «Вести», який інвестує людина з найближчого оточення Віктора Януковича? Та ще й поїхав на переговори з Олександром Клименком? Може бути, йому не хотілося фінансово залежати від власниці «Української правди» і своєї цивільної дружини Олени Притули? Адже в Москві у нього залишилися дружина і двоє дітей ...
— Я гадаю, що йому просто ніде було більше працювати, — вважає давня соратниця журналіста Світлана Калінько, куратор сайту «Білоруський партизан» (дітище Павла Шеремета в Білорусі). — Паша потребував аудиторії, немов повітря. Ефір був його сенсом життя. Мабуть, в Україні він міг отримати його тільки на «Радіо «Вести».
Правда, зустріч з Олександром Клименком у Павла Шеремета вийшла не найліпшим чином. Повернувшись до Києва, журналіст заявив: «У цієї людини православ'я головного мозку».
— Для Паші питання його репутації завжди було найголовнішим, — зазначає мама вбитого журналіста Людмила Станіславівна. — Гадаю, він зрозумів: з цими людьми працювати не можна.
— Мені здається, що щось важливе сталося під час останньої поїздки Павла Шеремета до Москви, — каже генерал-лейтенант Олександр Христенко. — Відмовившись від пропозиції Олександра Клименка, Павло Шеремет, мабуть, когось розчарував, не виправдав чиїсь надії, викликав роздратування. Можливо також, що, будучи в Москві, він допустив занадто різкі висловлювання на адресу Кремля. Про що напевно тут же було повідомлено «наверх». Адже ФСБ РФ курирує не тільки Януковича, Азарова, Олійника, а й «політичних утікачів» з України рангом нижче.
Продемонструвати незгодним «довжину рук» — стара практика Кремля. Москва завжди публічно страчувала своїх ідейних супротивників, «щоб іншим неповадно було». Так вона діяла щодо Троцького і Бандери. Так діє і зараз.
Втім, на останній прес-конференції в МВС у справі Павла Шеремета правоохоронці заявили, що не виключають ще двох версій вбивства журналіста: його професійну діяльність в Білорусі і дружбу з Борисом Нємцовим. Мовляв, Шеремет міг проводити розслідування загибелі свого друга.
— Я в ці версії не вірю, — каже Світлана Калінько. — Лукашенко Пашу вже давно не цікавив. Занадто багато років минуло. Та й Шеремет не мав ніякого впливу в Білорусі.
Чи варто говорити, що Павло ніколи не був журналістом-розслідувачем? Так, він брав участь в зйомках фільму про Бориса Нємцова. Але фільм вже вийшов, і в ньому немає інформації, через яку можна було б убити.
— Я говорила з Жанною Немцовою і Удальцовим — українські слідчі нікого з російської ліберальної опозиції у справі Шеремета не опитували, — продовжує Калінько. — Гадаю, що слідство цю версію теж серйозно не сприймає.

«Костянтин Григоришин ніколи не фінансував і не фінансує «Українську правду»

Втім, «замовити» Павла Шеремета могли і українці. Адже він був цивільним чоловіком однієї з найвпливовіших жінок в медіапросторі нашої країни — Олени Притули, а також директором з розвитку «Української правди».
— Павло був присутній на зустрічах з донорами, — каже головний редактор «УП» Севгіль Мусаєва-Боровик. — Інтернет-газета «Українська правда» існує переважно на гроші рекламодавців. Гранти склали в минулому році лише близько п'яти відсотків всіх коштів, решта — реклама.
Але відомий блогер Сергій Іванов, який припинив співпрацю з «УП» після конфлікту з Оленою Притулою, дотримується іншої думки:
— Я сам бачив, як російський олігарх Костянтин Григоришин приїжджав до редакції, сідав за стіл Притули і виправляв своє інтерв'ю. Так зазвичай чинять господарі. Сергій Лещенко не раз умовляв мене подружитися з бізнесменом. Мовляв, він хороший. Але я навідріз відмовився. Хороших олігархів не буває. Звичайно, доказів у мене немає. Але мовчати не буду.
— Іванов не міг бачити Григоришина — його не було в редакції, коли Костя приїжджав, — парирує Мусаєва-Боровик. — Ми з Сергієм Лещенком давно спілкуємося з Григоришиним. Але, клянусь вам, він ніколи не фінансував і не фінансує «Українську правду».
Сам Григоришин також не раз заперечував причетність до «УП». У той же час, за чутками, восени 2016 року його інтереси не співпали з бажаннями близького до Арсенія Яценюка екс-народного депутата від «Народного фронту» Миколи Мартиненка (НАБУ підозрює його в організації злочинного угрупування, а також у привласненні і розтраті майна або заволодінні їм внаслідок зловживання службовим становищем). Після чого нібито на сайті і опублікували скандальний матеріал «Ядерне збагачення Миколи Мартиненка».
— Кажуть, що напередодні вбивства Шеремета на нараді в офісі «Народного фронту», де, за чутками, був присутній і Мартиненко, обговорювалася необхідність дискредитації «Української правди». Після чого Павло начебто і поїхав радитися до начальника УДО, генерал-полковника Валерія Гелетея. Це правда? — запитали ми у Сергія Лещенка.
— У мене немає таких даних. А припускати можна все що завгодно. Для нас (журналістів-розслідувачів. — Авт.) Микола Мартиненко був великою здобиччю. Ми, по суті, з нуля розкрутили справу проти нього завдяки тому, що знайшли і оприлюднили документи. Більш того, нам вдалося домогтися, щоб Мартиненко склав депутатський мандат. А для нього це величезна репутаційна втрата. Звичайно, він на нас злий. Але чи стоїть він за вбивством Шеремета, ніхто не знає. Доказів цього у нас нема.

Цікаво, що, за чутками, Мартиненко близький з екс-директором каналу TVi, парламентарієм від «Народного фронту» Миколою Княжицьким. А у нього з Павлом ще в 2013 році (коли Шеремет працював на TVi) склалися непрості відносини.
— Тоді розгорівся конфлікт між інвесторами каналу — російським олігархом Костянтином Кагаловським і Олександром Альтманом, — згадує глава департаменту комунікацій МВС України Артем Шевченко. — Мене призначили генеральним директором. А Павло Шеремет (він представляв інтереси Кагаловського) розцінив це як неправову дію і всіляко підбивав колектив на бунт. Був мотором цього протистояння — і творчим і енергетичним. Можливо, хотів отримати посаду. У нас з ним виникла суперечка, але мене підтримав екс-гендиректор Микола Княжицький, і Павло Шеремет покинув канал.
Втім, за словами народного депутата Миколи Княжицького, стара історія не має відношення до смерті журналіста.
— Та й взагалі... Ворогів у «УП» досить! — каже Сергій Лещенко.
Дійсно, Микола Мартиненко далеко не єдиний опонент «Української правди». У різний час інтернет-газета розміщувала жорсткі публікації щодо цілого ряду впливових і багатих людей. І теоретично кожен з них міг бажати помсти журналістам.

«Олена Притула, ймовірно, знає, хто «замовив» Павла Шеремета»

Звичайно, пролити світло на те, що трапилося, могла б Олена Притула. Але після трагедії вона не приїжджає на роботу, практично не з'являється на публіці і категорично відмовляється від інтерв'ю. На моє прохання про зустріч вона заявила:
— На всі питання може відповісти головний редактор «УП» Севгіль Мусаєва-Боровик. До неї і звертайтеся.
По-людськи зрозуміти Олену Притулу можна — вона пережила особисту трагедію. Але як журналіста і творця одного з найдемократичніших медійних проектів в Україні — ні. За логікою, вона повинна повідомляти пресі все, що знає. Адже тільки таким чином можна домогтися якнайшвидшого розслідування справи Шеремета. Саме так вона вчинила після вбивства колишнього головного редактора «Української правди» Георгія Гонгадзе.
До речі, саме Олена Притула (а не мама Павла Шеремета — Людмила Станіславівна) визнана потерпілою (мабуть, тому, що журналіст загинув в її машині) і має доступ до матеріалів слідства. Але ... вона досі не найняла адвоката, який захищав би її інтереси під час розслідування і в суді, а також міг замість неї спілкуватися з пресою.
У близькому оточенні власниці «УП» підозрюють: вона, ймовірно, знає, хто «замовив» її цивільного чоловіка, але чомусь мовчить.
— Після трагедії МВС два місяці забезпечувало їй охорону, — кажуть журналісти «УП». — Але потім Олена відмовилася від охоронців. Чому? Ми не знаємо. Судячи з її поведінки, небезпека ще не минула. Можливо, вона чогось боїться. Але це, звичайно, припущення.
Якщо злочинці стежили за співробітниками «УП» з метою щось знайти, поведінка власниці інтернет-видання стає зрозумілою. У тому випадку якщо у них з цивільним чоловіком були якісь документи (скажімо, компромат) на когось з впливових людей, то, втративши кохану людину, вона вже ніколи їх не опублікує. Втім, це всього лише версія.
… В улюбленому кафе Павла Шеремета в центрі Мінська я зустрілася з його мамою Людмилою Станіславівною.
— Я не думаю, що Олена щось знає, — каже вона. — Ми з нею постійно спілкуємося. Вона б мені сказала. Знаєте, я йому весь час говорила: синок, ти ніколи не будеш в Україні своїм! Дивись і думай. І, мабуть, мала рацію. В іншому випадку слідство вже встановило б людей, які з ним розправилися.
Інна ЗОЛОТУХІНА

*У матеріалі повністю збережена мова оригіналу.

Матеріал підготовлений за сприяння Міжнародної федерації журналістів в рамках кампанії Національної спілки журналістів України проти безкарності злочинів стосовно працівників ЗМІ.