Середа, 23 лютого 2022 13:56

Сумська журналістика в особах. Григорій Рева: «Не журналіст має бути у професії, – улюблена справа, професія мають бути у людині»

Бути спортивним журналістом – це не тільки писати про спорт, а й жити ним. Динамічність, гнучкість і креативність цього жанру журналістики залишає помітний слід і на професіоналах справи. Так, відомий сумський спортивний журналіст Григорій Рева за роки своєї кар’єри встиг побувати на різноманітних змаганнях і взяти інтерв’ю у зірок спорту, створити спортивні радіопрограми та дві футбольні команди в рідному місті… Про досвід минулого та плани на майбутнє Григорій розповів нам під час інтерв’ю.

В одному із інтерв’ю Ви розповіли, що публікувалися в міськрайонній газеті ще за шкільних років. Про що були Ваші перші матеріали?

– Перші матеріали написав, коли ще про журналістику й не мріяв. У дитинстві хотів стати водієм автобуса, як мій батько. Та десь у 8-9 класах почав писати до місцевої газети. Про що писав? Щось у школі відбулося. Якась, наприклад, виставка квітів, – ну і вийшла замітка рядків 10-15. Писав у газету «Зірка», для піонерів така була, а також в «Юний ленінець». Так журналістика мене захопила, а з часом мені почали давати редакційні завдання.

Чи можете розповісти про перший матеріал, який закарбувався у пам’яті?

– Мені запам’ятався такий випадок: коли я трішки вже окріп, набив руку, як кажуть, вийшов наказ про нагородження працівників села орденами та медалями СРСР. І я поїхав у село Сміле до трактористки Ганни Степанівни Манухи, якій, як зараз пам’ятаю, присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Ну, уявляєте? Дев’ятикласник приїхав у село, а це було ще взимку: холод, мороз, сніг. І я захожу в контору представляюся… Там сказали, що вона поїхала в поле до скирд брати солому – звісно, що я туди також пішов, за кілометр чи півтора.  Ми з нею поговорили, в газеті опублікували невеликий матеріал. А коли прийшов наступного дня до школи, однокласники прозвали мене «пісатєлєм». Та я продовжував писати і незабаром почав співпрацювати з «Червоним променем», тодішньою обласною молодіжною газетою.

Все ж більшість Ваших робіт – матеріали на спортивну тематику. Як саме зародилося це захоплення? Відомо, що Ви були футболістом роменського «Електрону», який у свій час вважався доволі успішним клубом. Саме тоді закохалися у футбол?

–  У 67-68-х роках почали з’являтися перші телевізори. І я пам’ятаю, як батько привіз телевізор із Полтави. Тоді навіть антен не було, тож замість неї поставили пруток, яким вигрібали вугілля з печі, аби сигнал упіймати.  І ось транслювався перший у моєму житті футбольний матч на чорно-білому екрані. Це був матч «Динамо» (Київ) – «Пахтакор» (Ташкент). З того часу я й закохався у футбол. Пізніше пішов навчатися до роменської ДЮСШ «Електрон» до Віктора Карповича Гречаного. Він дав мені хороші уроки життя і не тільки, за що я йому й по сьогодні вдячний. Серед його вихованців були Віктор Гальченко, Євген Чижик, Володимир Шатохін, Олександр Ковальов, які заграли в командах майстрів Радянського Союзу «Фрунзенець» (Суми), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Локотомотив» (Москва), «Амур» (Благовіщенськ), «Кривбас» Кривий ріг… Що тоді було цікаво: у складі ДЮСШ «Електрон» ми грали в чемпіонаті Радянського Союзу серед команд групи підготовки. Уявіть, у групі підготовки були команди «Металіст» (Харків), «Зірка» (Кіровоград), «Спортінтернат» (Харків), «Колос» (Полтава), «Фрунзевець» (Суми) і – «ДЮСШ» (Ромни)! Грали ми посередньо, важко було з такими сильними суперниками, але це був колосальний досвід для нас.

Через роки Ви зробили свій внесок у розвиток спорту на Сумщині – створили дві футбольні команди «ЗеВС» та «Пресинг-2000». Що передувало такій ідеї?

– Коли я вже освоївся в Сумах, це були десь 1996-2000 роки, знав багато місцевих ветеранів футболу, серед яких Сергій Найденко, Юрій Іванов, Сергій Васильович Страшненко. Якось ми разом сиділи за дружнім спілкуванням і вирішили зібрати команду «ЗеВС» – збірну ветеранів Сумщини.  

Створення «Пресингу-2000» було нашою спільною ідеєю з директором футбольного клубу «Колос» Олександром Єлшанським. Це збірна журналістів, ветеранів футболу, бізнесменів – любителів цього виду спорту. За цей час ми провели близько 900 матчів,  побували в багатьох районах області. Розігрували призи серед дітей, влаштовували змагання  та проводили тематичні вікторини… Ми й досі у складі «Пресингу» збираємося. У мене була мрія – до 20-річчя нашого клубу провести рівно тисячу матчів, але, на жаль, не склалося.

Згадайте студентські роки у  Київському державному університеті імені Шевченка. Серед Ваших одногрупників були, можна сказати, відомі постаті сучасної журналістики: віцепрезидент київського «Динамо» Олексій Семененко; екс-завідувач відділу спорту «Молоді України», один із засновників видання «Український футбол» Микола Моторний; власкор газети «Україна молода», а тепер доцент кафедри журналістики та філології Алла Федорина; редактор «України молодої» Михайло Дорошенко; екс-віцепрезидент Національної телекомпанії України Василь Бирзул; відомий спортивний фотокореспондент Микола Бочок, екс-голова Сумської обласної Спілки письменників, власкор «Голосу України» Олександр Вертіль… Чи товаришували ви тоді, з ким досі підтримуєте зв’язок?

– Так, товаришували, нас об’єднувало навчання та спільне дозвілля. Взагалі ми підтримували одне одного, допомагали. Товаришував з Миколою  Дерев’янком, Миколою Моторним, Миколою Бочком, Михайлом Дорошенком…  Зараз у кожного своє життя, та все ж часто бачимося з Олександром Вертілем, Олексієм Семененком, із Миколами –  Моторним і Бочком...

– Чи можете назвати наставників, які надихали та допомагали у професійній сфері?

– У Києві, я вважаю, моїм наставником був Дмитро Михайлович Прилюк. Це людина з великим життєвим досвідом, декан факультету журналістики, працював у пресі. Також міг дати слушну пораду наш викладач Іван Васильович Прокопенко, який працював у центральних газетах. У Сумах журналіст Григорій Юрійович Сапожников допомагав у роботі. Він тоді працював у газеті «Ленінська правда» –  теперішній «Сумщині», був набагато старшим, але часто міг скласти компанію в походах на футбольні матчі. З Ромен згадую журналістку Галину Іванівну Феденко…

Окрім газети «Сумщина» та Сумського обласного радіо Ви ще співпрацювали зі всеукраїнськими виданнями. Якими саме? Чи продовжуєте свою діяльність на всеукраїнському рівні?

– Я співпрацював із багатьма всеукраїнськими виданнями. Тоді виходили спортивні газети «Команда», «Спорт для всіх», «Спортивна», «Український футбол», журнал «Старт». Працював на гонорарних умовах. Раніше було багато спортивної періодики, зараз більшість цих видань вже не виходять.

А якою була сумська спортивна журналістика в минулому? Чи пам’ятаєте Ви спортивні журнали, газети, або цікаві програми на телебаченні та радіо, які сьогодні вже не випускають у світ?

– У Сумах як такої спортивної преси не було, але десь рік чи півтора виходила газета «Фрунзенець-Ліга-99» за підтримки однойменної команди, потім виходив «Форвард» при федерації, пару випусків цієї газети робив я. Також при газеті «Сумщина» була вкладка «Сумщина спортивна» на чотири сторінки, що виходила раз на місяць. Це був спільний випуск «Сумщини» та обласного спортивного комітету, що висвітлював усі спортивні події області. Були й одноразові видання: «Автомобіліст» (Суми), «Нафтовик» (Охтирка)… Тоді якось цим жили. А зараз, коли я пропоную видавати спортивну газету раз або двічі на місяць, дехто з журналістів питає: «А навіщо? У нас є інтернет».  

А ось як раніше газету цінували, можу Вам навести приклад. Якось «Нафтовик» (Охтирка) грав матч із «Динамо» (Києвом). Незадовго до цієї події мені зателефонував Віталій Миколайович Новіков, президент футбольного клубу «Нафтовик» і запропонував зробити випуск газети до матчу. Ми й зробили спецвипуск, присвячений цьому матчу. І уявіть собі, Віталій Миколайович каже: «Ми тобі надішлемо вертоліт із Охтирки». Тираж був 5 тисяч примірників. Ми поїхали з цим накладом газети в аеропорт і відправили його на вертольоті в Охтирку.

Все ж Ви згодом змінили своє місце роботи та успішно пропрацювали на радіо впродовж 10 років. Коли вийшли у світ Ваші авторські радіопрограми «Тайм-Аут» і «ОверТайм»?

– Вони вийшли у 1999 році, коли я прийшов на радіо.

Ваша робота на радіо змінила Вас у професії?

– Думаю, за ці десять років, коли працював на радіо, я досяг більше, ніж за попередні, коли працював у газеті. Тут відкрилися нові можливості, велику роль грає мікрофон, живий звук. Адже говорить реальна людина, і голос її можна почути через кільканадцять років. Радіо дуже мене захопило.

Сьогодні на вашій журналістській ниві знову зміни. У якому форматі створюєте контент нині?

– Зараз я публікуюся на сайті Асоціації футболу Сумської області. Зокрема, виходить передача «ФутТайм від Григорія М. Реви», у якій я спілкуюся з відомими тренерами, спортсменами, обговорюємо реалії сумського футболу. Даємо розповіді з історії спорту, вони подобаються аудиторії. Цей проєкт розпочато недавно.

Ви – автор уже багатьох проєктів. Що плануєте створювати ще? Чи існує проєкт, про втілення якого поки мрієте?

– Хочеться видати газету про футбол в Сумах, яка б виходила раз або двічі на місяць, ми плануємо з федерацією це найближчим часом втілити. Також вартує уваги й книга про історію сумського футболу. Зараз я маю робочий варіант книги «Від «Славії» до ПФК «Суми», яка буде саме про історію, про команду майстрів. Маю багато фото в архіві, які можуть розповісти про історію спортивного життя на Сумщині. Трохи ще треба систематизувати матеріал.

Готуємося цього року до 30-річчя обласної федерації, – буде випущена друкована продукція. Також у планах – музей футбольної слави на стадіоні «Авангард». Почнемо з першого стенду, що буде присвячений автору історичного м’яча сумської команди майстрів – першого, забитого 3 квітня 1960 року у Сімферополі  Костянтином Миколайовичем Зінов’євим. У цього майстра потім займалися зокрема Олег Гусєв, Михайло Фоменко… Із цього почнемо. А головне – почати. Розумієте, цим треба займатися і любити те, що робиш.

Пригадую, як хотілося зустрітися зі спортивними зірками, зробити з ними матеріал. Памʹятаю, їздив до Києва, очікували з колегами автобус команди, щоб поговорити. Так зустрілися з Анатолієм Демʹяненком. Микола Бочок нас познайомив, тільки почали говорити, як виходить Олег Блохін: «Ти забув, що тренер велів не давати інтервʹю?» Але відійшли в бік, усе ж поговорили… А як нас із покійним колегою Володею Дьоменком послали із Сум до Миколаєва на якийсь семінар по туризму. Поїхали. Але що нам там робити? А в Києві тим часом «Динамо» має зустрічатися з «Торпедо»! Не розповідатиму, як ми домовлялися з організаторами, але взяли квитки на літак і – на гру… А коли Олексій Михайличенко у кінці вісімдесятих був визнаний кращим футболістом Радянського союзу? Відпрацював я день, на потяг – до Києва. Там у «Спортивній газеті» знову ж із допомогою Колі Бочка взяв інтервʹю. Знову на потяг – до Сум… І, мабуть, найпамʹятніша для мене поїздка, про яку, здавалося, тільки мріяти можна – чемпіонат світу з футболу. Матч – Португалія-Марокко, Кріштіану Роналду – наживо!.. Скільки всього можна згадати!

Маючи великий досвід роботи у журналістській сфері, можете поділитися секретом написання цікавого матеріалу?

– Я не маю секретів, маю лише своє бачення матеріалу, як, на мій погляд, його можна зробити більш цікавим. Вважаю, треба шукати якусь родзинку або особливість кожної спортивної події – це може бути ювілейний матч, або забиття голу на першій хвилині… Це моя особиста думка, але подавати матеріал сухо, спираючись лише на рахунок, – це не цікаво. А під час проведення інтерв’ю останнім часом увів собі за правило задавати бліц-запитання. Вони можуть зовсім не стосуватися теми спорту чи роботи мого опонента, це можуть бути загальні питання. Наприклад, голову федерації запитав, коли він востаннє дарував своїй дружині квіти. Такі нюанси додають життя в діалог.

Яким, на Вашу думку, повинен бути журналіст у професії?

– У мене є таке правило трьох «П», яких має дотримуватися, на мою думку, журналіст: професіоналізм, порядність і патріотизм до своєї професії та Батьківщини.

Ще хочу додати до Вашого запитання: не журналіст має бути у професії. Улюблена справа, професія має бути у людині. Адже вона має горіти, жити тим, що вона робить, а не бачити лише своє «я», малюватися, як-то кажуть.

Спілкувалася

Анна ТОЛСТОШЕЄВА,

магістрантка кафедри журналістики та філології СумДУ

Фото з особистого архіву Григорія Реви та з сайту https://rama.com.ua/

toptema23 radio reva 

рева 1

рева 2

рева

«Сумська журналістика в особах» – спільний проєкт Сумського прес-клубу і кафедри журналістики та філології СумДУ, розпочатий із нагоди 20-річчя Сумського прес-клубу.