Четвер, 26 травня 2022 19:31

Ці дорогі безкоштовні медіа або Як фінансуються теле- радіоканали в Україні під час війни

Журналісти шосткинської телерадіокомпанії «Акцент» (Сумщина) протягом чотирьох місяців – із грудня 2021 року – не отримували заробітну плату, – інформує у власному акаунті Facebook представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в області Лариса Якубенко.  Зрозуміло, через повномасштабне вторгнення Росії в Україну має місце стрімка рецесія, що створює дефіцит як державного, так і місцевих бюджетів.  «Місцеві телерадіоорганізації, – пояснює фахівчиня регуляторного органу, – під час війни виявилися фінансово незахищеними. Бо, відповідно до постанови Кабінету міністрів, Державна казначейська служба в умовах воєнного стану здійснює платежі з урахуванням пріоритетності. На жаль, робота місцевих телерадіоорганізацій (ТРО) такою не є». В умовах воєнного стану за відсутності фінансування сьогодні працюють всі  компанії  Сумщини.

Щоб зрозуміти, як формується бюджет українських медіа, потрібно зʹясувати деякі аспекти правового статусу їх діяльності. Поговоримо передовсім про електронні медіа – одне з основних джерел інформації для чисельної аудиторії країни. Адже, попри негативну тенденцію щодо спаду теледивлення, для багатьох українців це –  чи не єдине вікно у світ.

«Internews в Україні» (Інтерньюз-Україна) у листопаді 2021 року презентував дослідження на тему «Ставлення населення до медіа та споживання різних типів медіа 2021: результати опитування USAID

- Internews». (Репрезентативне опитування відбувалося в липні-серпні на всій території України, окрім окупованих Криму та Донеччини, у містах 50 000 + , респонденти 18-65 років. Похибка вибірки не перевищує 2,5%.) Дослідження показало, зокрема, що 63% населення користується соціальними мережами; 48% – сайтами, 46% – телебаченням; 13% – радіомовленням; 7% – паперовими виданнями. Виявлено і таку негативну тенденцію у медіасфері як втрата довіри до ЗМІ, – окрім суспільного радіомовлення та паперових видань. Значно вищий рівень довіри, у порівнянні з всеукраїнськими, лишається у регіональних та місцевих медіа.

Отже, згідно з законом «Про телебачення та радіомовлення», в України діють: державні телерадіоорганізації, тобто підприємства, засновниками яких є органи державної влади; комунальні, створені органами місцевого самоврядування за участі територіальної громади; Суспільне телебачення і радіомовлення, засади діяльності якого визначено законом «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України»; приватні або ж комерційні телерадіоорганізації, створені фізичними та юридичними особами.

Українське законодавство дозволяє засновувати також і громадські телерадіоорганізації. Ці компанії не мають права займатися підприємницькою діяльністю, лише некомерційною господарською, бо мають статус неприбуткових організацій. Але, за фактом, їх майже не існує.

Коли йдеться про державні телеорганізації, маємо на увазі загальноукраїнські канали такі, як інформаційно-аналітичний «Рада», що висвітлює діяльність Верховної Ради України; російськомовний інформаційно-розважальний канал «Дом», створений для жителів тимчасово окупованих територій –

Криму та ОРДЛО; «UATV» – російськомовний, іномовлення. Статус «державний» означає, що діяльність цих медіа фінансується з державного бюджету. За повідомленням Інтернет-видання «Детектор медіа», канали «Дом» та «UATV» отримали на 2022 рік 362 мільйони гривень. Коштом українських платників податків фінансується і російськомовний телемарафон «FreeДом», що виробляється спільно кількома медіагрупами та виходить в етері каналу іномовлення «UATV».

Комунальні телерадіоорганізації. Незважаючи на те, що вони створені органами місцевого самоврядування, фінансувати їх напряму, тобто закладати в бюджет і давати кошти на розвиток, комунальні послуги, зарплату, відповідно до Бюджетного кодексу України, неможливо. На рівні з іншими  мовниками  комунальні ТРО  беруть участь у тендерах на закупівлю послуг  через  електронну систему Prozorro. У разі перемоги, фінансування здійснюється опосередковано на підставі договорів щодо створення та трансляції програм згідно закону «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Тобто орган місцевої влади/місцевого самоврядування укладає угоду з ТРК, підписує акти виконаних робіт та оплачує рахунок. Отримавши кошти, ТРО вже розподіляє їх на свої потреби.  Водночас комунальні медіа  мають право заробляти на комерційній чи політичній рекламі, спонсорстві тощо.

Якщо йдеться про Сумщину, то це, наприклад, комунальне підприємство Тростянецької міської ради «Телерадіокомпанія «Тростянець» – телеканал «TVT» та радіостанція «Добре радіо» (м. Тростянець); комунальне підприємство «Телерадіокомпанія «Акцент» (м. Шостка); міськрайонна радіостудія «Ромен» (м.Ромни); комунальне підприємство «Телерадіокомпанія «Охтирка» (м. Охтирка); комунальна організація Білопільської районної ради «Радіо «Вир» (м. Білопілля).  Їх засновники  міські та районні ради.

Національна суспільна телерадіокомпанія України (UA: Суспільне мовлення). У структурі НСТУ: національні канали UA:Перший та UA:Культура, три загальнонаціональні радіоканали – Українське радіо, радіо «Промінь», радіо «Культура», 24 регіональні теле- радіоканали, цифрові платформи, новинний сайт, Будинок звукозапису, оркестр, хор, ансамблі, спецпроєкти.

НСТУ – це акціонерне товариство, 100% акцій якого належить державі. Фінансування здійснюється із Держбюджету, місцевих бюджетів, абонентської плати, доходів від реклами та інших не заборонених

законодавством надходжень. Згідно закону, надходження з Держбюджету мають становити не менше ніж 0,2 % видатків загального фонду Держбюджету за попередній рік. Але реалії інші. На початку року, – коментує ситуацію голова правління Суспільного Микола Чернотицький, – у бюджет було закладено 1.87 мільярда гривень, що вже на 526 мільйонів менше, ніж передбачено законом. У березні відбувся секвестр бюджету, тобто скорочення витрат: було знято 227 мільйонів. Відтак  формально натепер ідеться про фінансування НСТУ у розмірі 1.64 мільярда гривень».

Для порівняння, візьмемо до уваги німецький досвід – дитячий телеканал «КІКА». Спільний проєкт одразу двох суспільних мовників ARD і ZDF. За свідченням керівника відділу програм нон-фікшн, Маттіаса Гуффа, канал, наприклад, три роки тому мав бюджет близько вісімдесяти мільйонів євро. Звідки кошти? Абонентська плата, яка у Німеччині є обов`язковою для всіх громадян, а це на сьогодні близько 20 євро. До слова, те ж саме  дослідження «Internews в Україні»  засвідчило, що 20 % респондентів готові сьогодні платити за доступ до якісного контенту своїх улюблених сайтів, серед яких і UA:Суспільне  мовлення. Одначе, публічний дискурс щодо оптимальної моделі фінансування суспільного мовника, зокрема, й за рахунок абонентської плати (або в інший спосіб) триває вже багато років, але, на жаль, допоки нічого не змінилося. Бюджетних коштів постійно бракує, а інших доходів обмаль.

І все ж, в українському  інформаційному просторі найбільше приватних або комерційних телерадіоорганізацій. Наприклад, у Сумах таких три – з чотирьох мовників. Проблем, пов’язаних із такими структурами, також чимало. Річ у тому, що для медіавласників ТРК не є профільним бізнесом та й взагалі не є бізнесом. Компанії неприбуткові з кількох причин. Із одного боку, бенефіціари не зацікавлені витрачати гроші на розвиток виробництва, навчання персоналу тощо. З іншого, заробити на рекламі також неможливо, адже ринок рекламних коштів загалом в Україні та особливо в регіонах незначний. Ситуація ускладнилася через локдауни, а тепер ще й додалася війна. Тож, такі явища, як «джинса», або прихована реклама, у новинах та, власне, в будь-яких форматах – не поодинокі випадки. Зазначимо: і в найрізноманітніший спосіб, – ось тут слід віддати належне креативності працівників ТРО!..

Звичайною практикою для українських власників медіа є, на жаль, і використання теле-радіоетерів своїх компаній задля особистого політичного чи бізнес-піару. Припинити ж ганебну практику використання ЗМІ покликаний новий законопроєкт «Про медіа», який буквально збурив учасників ринку: медійників, експертів, стейкхолдерів та спонукав, врешті- решт, до фахової дискусії. Наразі він на повторному першому читанні у Верховній Раді. Великі медіагрупи чинять спротив, і допоки немає політичної волі, аби його ухвалити. Проте, в одному, схоже, медіаспільнота позбавлена розбіжностей: наявна законодавча база вже давно є застарілою, не відповідає сучасним вимогам ринку, тож конче потребує оновлення.

Нині українські засоби масової інформації, мовлячи образно, наче на розтяжці: брак державної підтримки, фінансова турбулентність, недосконалість законодавства – на одних шальках терезів, на інших  – запит суспільства на правду, а під час російсько-української війни ще й нагальна потреба якісно та сумлінно тримати лінію оборони, свій інформаційний фронт. Не дивлячись на всі перепони, мас-медіа виконують свої функції. Та ж сама ТРК «Акцент» у місті Шостка – попри те, що  працівники не отримували зарплату, з першого дня війни ні на хвилину не припиняла мовлення.

Ксенія Чорна,

аспірантка кафедри журналістики та філології Сумського державного університету