Четвер, 14 липня 2022 07:50

Сумська журналістика в особах. Війна. СУСПІЛЬНЕ – В ЕФІРІ!

Започатковуючи рубрику «Сумська журналістика – в особах» Сумський прес-клуб і кафедра журналістики та філології СумДУ планували зосередитися переважно на інтервʹю або ж на розповідях про досвідчених журналістів області, аби через їх особистості показати історію регіональної журналістики. Війна змінила ситуацію, показавши: не варто зосереджуватися на старшому поколінні – сучасність змушує і молодих набувати за короткий час такого досвіду, який комусь навіть не наснився за багато років роботи.

«Медіаколо» запрошує колег приєднуватися до нашого проєкту, як це робить сьогодні Лариса ЯКУБЕНКО.

Повномасштабне вторгнення рф на територію України стало серйозним викликом для всіх українських медіа. Творчі колективи місцевих і регіональних телерадіокомпаній Сумщини також опинилися в нових  страшних реаліях. Особливо враховуючи ту швидкість, з якою окупанти зайняли область. Жодне медіа не змогло евакуюватися, бо вже опівдні 24 лютого ворожа техніка увійшла в Суми.

Філія АТ «НСТУ» «Сумська регіональна  дирекція» також опинилася в епіцентрі подій від самого початку війни. Олександр Такул, менеджер «Суспільне Суми», каже, що компанія готувалася до війни. Бо всі розуміли, що, у разі вторгнення, часу на евакуацію у сумського суспільного мовника просто не буде. Всі трудові книжки працівників і особові справи були заздалегідь підготовлені та вивезені. Головний інженер компанії Андрій Кисельов був готовий вивести з ладу один важливий технічний блок, що унеможливило б підключення російських пропагандистських телеканалів у разі захоплення студії окупантами. Дороговартісне обладнання також частково  було вивезено.

суспільне такул

Олександр Такул

Олександр Такул розповідає, що державна охорона телерадіокомпанії розбіглася в перший же день війни, і компанія залишилася беззахисною. «Суспільне Суми» облаштувало та відкрило своє бомбосховище для працівників компанії та жителів сусідньої багатоповерхівки. Деяким родинам працівників довелося жити у бомбосховищі майже увесь березень, бо Суми інтенсивно обстрілювали, на околицях ішли бої. Коли на Роменський мікрорайон скинули авіабомбу, вибуховою хвилею розбило великі вікна на фасаді будівлі.

суспільне розбите вікно

У таких умовах пріоритетом для компанії стало налагодження дистанційної роботи всіх редакцій задля безпеки працівників і водночас забезпечення оперативного висвітлення подій та інформування жителів Сумщини.  Кожен працівник був особисто попереджений про небезпеку перебування у приміщенні філії та отримав інструкції щодо подальших дій. Ключовим працівникам компанії були роздані відеокамери, монтажні станції, комп’ютери, ноутбуки, фотоапарати, телефони. Одного разу після обстрілів Сум зник Інтернет, і тоді став у нагоді STARLINK, який передав компанії Інститут масової інформації (ІМІ).

Продюсерка суспільного мовника у Сумах Оксана Кириленко підкреслює, що робота компанії, яка потрапила в зону окупації чи бойових дій, не може будуватися за тими ж алгоритмами, як у мирний час. Величезний досвід роботи пані Оксани в телерадіокомпанії, знання технології виробництва теле- радіо контенту, алгоритму роботи соціальних мереж плюс досвід дистанційної роботи працівників компанії під час ковіду став у нагоді, коли з перших годин війни (не днів, а годин!) довелося переформатувати роботу всіх редакцій. Змінилися пріоритети у виборі платформ для інформування  і формати подання інформації.

суспільне кириленко

Інтерв"ю бере Оксана Кириленко

Роботу на телевізійній платформі  із безпекових міркувань було мінімізовано. Натомість роботу діджитал-редакції було переформатовано за принципом 24/7 та підсилено журналістами телебачення і радіо.

Кількість підписників «Суспільного Суми» із початком війни у всіх соцмережах стрімко зросла. Оксана Кириленко наводить цифри: з лютого по травень вдвічі – на YouTube. На Фейсбуці – з 45 тисяч на початку лютого до 180 тисяч у травні. Наприклад, відео «Як чоловіки з Сумщини озброєних росіян у полон брали» набрало 2,9 млн переглядів. Інше – «Бійці сумської тероборони пригнали російську військову техніку» – 2,4 млн.

Найважливішим соціокомунікативним каналом «Суспільне Суми» став Telegram-канал. Тільки за 2 місяця з початку війни авдиторія Суспільного у Telegram зросла з 2300 до 83 тисяч. Кількість публікацій теж зросла. До 24 лютого це було 3-4 пости на день разом із дайджестами. Наразі ж публікації відбуваються щогодини, або й частіше – за наявності термінових повідомлень. Дайджест подій за день йде українською, англійською та німецькою мовами.

Редакційний колектив розуміє, що з відповідних каналів можуть отримувати інформацію і вороги, тому на каналі є самоцензура – пости в месенджерах достатньо сильно фільтруються. Не повідомляється точно і оперативно про місця і результативність обстрілів, навіть якщо журналісти мають таку інформацію. Інформація про надзвичайні події раніше з’являлась у месенджерах миттєво, зараз же доводиться вичікувати певний час, відповідно до вимог Генштабу ЗСУ.

Діджитал-редакція «Суспільне Суми» під керівництвом Анни Скрипняк у перші дні війни несла найбільше навантаження в інформуванні жителів Сумщини. Проте поступово до роботи в режимі офлайн долучалося все більше працівників компанії. З перших тижнів війни працюють «у полі» продюсерка Оксана Кириленко, керівник інформаційної редакції Андрій Крамченков, журналісти Борис Ляху, Катерина Гладенко, Юлія Ніколаєва, Олександр Качанов, відеооператори Віктор Лапченко, Валерій Коваленко, Сергій Лазаренко.

– Дуже лячно було у перші дні війни, – зізнається журналістка Діана Крахматова, – і для себе я вирішила, що маю бути серед людей, тому прийшла на роботу. Така психологічна терапія.

Діані Крахматовій зніматися б у кіно. Окрім аристократичного імені в неї типаж такий, як у Грейс Келлі: витончена, жіночна, струнка, тендітна білявка. Їй би личило у гламурній суконці та з червоною помадою здійснювати променад десь на набережній у Монако. Або  бульваром Круазет у Каннах. Замість того вона з 25 лютого на зйомках в Україні. Зараз – у бронежилеті та шоломі. Бо ж засоби захисту з’явились у  журналістів «Суспільне Суми» далеко не з першого дня війни. Перші тижні виїжджали на зйомки беззахисними, ризикуючи життям.

суспільне в касці

Діана Крахматова

Шолом для Діани завеликий: навіть коли затягує ремінець на підборідді туго-туго, він все одно з’їжджає набік. Бронік важкий. Журналістка каже: якби не спортивне минуле, було б нереально витримати у бронежилеті довгий час на зйомках.

Кілька разів Діані Крахматовій доводилося знімати у «сірій зоні» – за три кілометра від кордону. Бувало, що разом з відеооператором Валерою Коваленком та військовими чекали по півтори години, поки закінчиться обстріл, щоб можна було працювати далі.

Багато з побаченого вражає її до глибини серця. Як та жінка – багатодітна  мати з Великого Самбору. Вона побудувала у лісі халабуду і під час обстрілів хапала чотирьох дітей, один із яких – із інвалідністю, і бігла через посадку до лісу. Рятуючи малечу, сиділа взимку там, у лісі, годинами.

Взагалі-то все, що бачать журналісти, вони пропускають через себе. Відчувають біль героїв своїх репортажів як власний біль.

– Це накопичується і тисне, – зізнається Діана.  

Вразила журналістку суспільного й «друга армія світу», те, що побачила на елеваторі в селі Лозове після відступу окупантів. Новенький красивий елеватор був зруйнований і загиджений всюди (загиджений у прямому сенсі: де жили, там і ходили в туалет). Всюди банки з надписом «мы своих не бросаем». І – трупи вбитих росіян, таки ж кинутих своїми. Запхали в електрощитову і – прощавайте…

Анну Книш війна застала у селі поруч із Сумами. Вона, як і всі інші, змушена була ховатися від обстрілів у підвалі. Проте від інших людей її відрізняла професія журналіста та обов'язок інформувати глядачів про події на Сумщині. Тому час від часу вона покидала укриття, піднімалася на гору, де був звʹязок, та виходила в ефір марафону «Єдині новини».

суспільне книш

Найстрашнішим фото у своєму житті Анна вважає світлину з цвинтаря Краснопільської громади. Щоб показати цинічність обстрілів росіянами кладовищ і масштаб руйнувань могил, журналістка залізла у велику прірву від ракети.

– Залізла туди без проблем, а потім два дні мені було не по собі, якось жахливо так, – зізнається Анна.

Ще один морально важкий аспект роботи журналіста – зйомки поховань загиблих захисників, спілкування з побратимами військових, родинами, друзями. Треба розповісти про людину, віддати належну шану герою, що віддав життя за Україну,  і зробити це дуже делікатно, щоб не посилити горе родини.

У Анни Книш є чималий досвід висвітлення важких і делікатних тем. У мирний час вона зробила безліч сюжетів про онкохворих дітей Сумщини, привертаючи увагу до благодійної акції «До світлого дня – світлі вчинки» зі збору коштів для дитячої онкогематології. Може, тому, що Анна вміла спілкуватися з батьками онкохворих дітей, людьми, які знаходяться у стані стресу та шоку, – саме їй під час війни доручали робити матеріали про  загиблих на війні сумчан.

– Це дуже психологічно важко, – із сумом в очах каже Анна, – вже не витримую.

Відеооператор Віктор Лапченко в строю з 27 лютого, як тільки пройшов перший жах і розпач. Як і більша частина колективу компанії «Суспільне Суми», він залишився в місті.  Добре запамʹятав свої перші зйомки під час війни – обстріл Білопільського шосе та району Веретинівки. Як він сам зізнається, інколи було дуже страшно. Особливо, коли після бомбардування вулиці Роменської та загибелі багатьох жителів із Сум стали масово виїжджати люди. Але він залишився. І тримає свій фронт. Інформаційний. Його зброя – це камера.суспільне якубенко лапченко

Віктор Лапченко та Лариса Якубенко

Менеджеру «Суспільного Суми» Олександру Такулу довелося в нових реаліях стати і журналістом, і відеооператором, і водієм компанії. Він згадує свою поїздку у щойно звільнений Тростянець:  

– Ще йшла зачистка, коли туди приїхали перші сумські журналісти. Дощ, мряка, бійці бригади «Холодний яр» стомленні, злі, лікарня замінована, – а тут медіа кидаються до них із мікрофонами. «Йдіть на х..р!» – посилали військові медійників. Проте все ж таки дали інтерв’ю.

Штабо-склад – так називає сьогодні Оксана Кириленко свою філію. Гостьова кімната на першому поверсі поруч із великою студією, в який раніше готували спікерів до ефіру, під час війни справді перетворилася на штаб. Тут робоче  місце менеджера Олександра Такула. І тут же стихійно виник волонтерський центр. Взагалі під час тимчасової окупації області вся робота компанії була зосереджена на першому поверсі, щоб можна було швидко евакуюватися.

Обстановка як у військовому штабі – ділова, зосереджена. У повітрі  відчувається напруженість, але без панічних настроїв. Вікна закладені плитами з пресованої фанери. На диванах, стільцях – бронежилети та шоломи з маркуванням «Преса», аптечки. Журналісти та оператори пройшли курси із набуття навичок надання першої домедичної допомоги. Про мирне життя нагадує лише обруч-віночок для волосся на дзеркалі, що залишив хтось із дівчат-журналістів.

Зі своїх поїздок знімальні групи привозять трофеї – уламки від рашистських снарядів, бомб і ракет, амуніцію (одяг, шоломи танкістів), туби від гранатометів, гільзи від патронів – все те, що бачили та назбирали під час  зйомок. Ці трофеї вже склали велику експозицію. Олександра Качанова, який у перші місяці майже жив у компанії, жартома називають директором цього воєнного музею. Центром експозиції став чайник із Великої Писарівки, який побачила під час зйомок Юлія Ніколаєва. Будинок господарів чайника був вщент зруйнований, а чайник вцілив, як та шафка з Бородянки – символи  нескореності України. І Андрій Крамченков викупив цей чайник у господарів – для музею.

суспільне музей2

суспільне чайник

Власне мовлення на каналі було відновлено з 21 березня – вийшов у ефір перший випуск телевізійних «Новин». Поступово (зі зниженням рівня небезпеки)  філія перейшла до 6 випусків «Новин» на добу, при цьому був збережений формат роботи діджиталу 24/7.

Починаючи з 24 лютого, журналісти «Суспільне Суми» є постійними учасниками марафонів «Єдині новини» та «Суспільне. Спротив» (власний марафон Суспільного мовника). Сюжети для марафону готують як телевізійники, так і радійники, виходять на  прямі включення з місця подій.

Ретельна перевірка інформації, дотримання вимог ГШ ЗСУ про відтермінування інформації про результати обстрілів, тривала акредитація на зйомки у зоні бойових дій, дозволи від військових, перевірки на блокпостах і подекуди не дуже приємна процедура ідентифікації журналістів і відеооператорів, постійна загроза життю і здоров’ю – це  нові правила, за якими довелося працювати знімальним групам.

Попри моральну втому, журналісти «Суспільне Суми» продовжують працювати. Щоб люди побачили правду. Світ побачив правду.

Страшну, жахливу правду про війну, яку розвʹязала росія проти України.

Лариса ЯКУБЕНКО,

представник Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення в Сумській області

Прочитано 1363 разів