Неділя, 04 грудня 2022 12:39

Сумська журналістика в особах. Олександр Моцний: «Утримати читача місцева газета може передусім місцевими новинами»

І знову - в дорозі: Олександр Моцний (справа) з автором матеріалу Олексієм Пасюгою. І знову - в дорозі: Олександр Моцний (справа) з автором матеріалу Олексієм Пасюгою.

Олександр Моцний із редакторів нової формації. Незалежний, відвертий, цілеспрямований. Таким не покеруєш для реалізації  замовної статті і не купиш для «чорного піару». Навіть дивно, що зі своїм волелюбним світоглядом, бажанням відстоювати власну думку, він залишився в журналістиці, куди прийшов іще в далекому 1996 році. Мабуть, просто пощастило, що на початку становлення його підтримав колишній редактор Краснопільської «Перемоги» Олександр Козир, мабуть, побачивши в ньому самого себе в молодості затятого та непокірного, готового боротися за справедливість до останнього.

З Майдану – у волонтери на Схід України

Просто залишатися і спостерігати в телевізорі за подіями на Майдані 2013-2014-го він не зміг після побиття там студентів і перших жертв. А тому, не довго думаючи, зателефонував знайомим, які вже перебували в Києві з початку подій, і дочекавшись автобуса з черговими «майданівціями», поїхав підтримувати побратимів у намет Краснопільського району.

 Перемога демократії в Україні на той час була доволі примарною. Тому про те, чим  ризикував заввідділом районної газети Олександр Моцний, навіть говорити не доводиться. І хоча на «обставини» натякало керівництво газети, телефонували з райдержадміністрації, зворотнього шляху для себе Олександр не бачив. Він повністю поринув у майданівське життя. А оскільки намет краснопільців знаходився безпосередньо біля горезвісного Будинку профспілок, то роботи вистачало.

моцний 444

Нагадаємо, що під час подій Євромайдану Будинок профспілок був одним із основних центрів підтримки революції, а 18 лютого він практично повністю вигорів. Тоді, 18-20-го, на Майдані в Києві сталася одна з найбільш трагічних подій в історії незалежності України, вважає Олександр. Тоді під час зіткнень у центрі столиці загинули 73 мирні жителі. Та й у інші дні відбулося чимало трагічних і героїчних подій, свідком яких був Олександр Моцний. Відбувши на Майдан у перші його дні, він потрапив додому в Краснопілля лише на Новий рік, щоб побути в колі родини та навести лад у блокноті із записами про будні Революції Гідності. Та написавши в газету кілька матеріалів, Сашко зрозумів: вони так і не будуть опубліковані, тому відклав блокнот на потім, а сам знову поїхав на Майдан. І так кілька разів, аж до перемоги.

Звичайно, після перемоги і спогади про Майдан уже можна було публікувати, і дихати вільно. Здавалося б, що там, – відпочивай, сиди в кабінеті, насолоджуйся улюбленою справою та радуй земляків героїчними спогадами. Та події на Сході країни спокійно сидіти на місці на дали. Російська агресія та бажання допомогти тим, хто їй протидіє, знову  покликали в дорогу. Тепер уже з гуманітарною підтримкою для наших воїнів на Донбасі.

Чимало чиновників із минулої влади залишилися в провладних кріслах, тому демонстративно кинулися показувати свою відданість демократичним устоям та ідеалам свободи. Відтак, гуманітарна допомога часто збиралася за командою зверху, але ж от відвозити її «відданим» було боязко. І знову Олександр Моцний, чимало побратимів якого відразу з Києва пішли добровольцями на Схід України, опинився на першій лінії відповідальності. Декілька разів супроводжував вантажівки не лише для наших воїнів, але й для цивільного населення, яке постраждало від обстрілів.  

моцний 33

2014 рік — волонтерська допомога нашим воїнам на схід України. (Олександр – перший зліва).

Прикро, говорить Олександр Віталійович, але цю допомогу деякі місцеві брали радо, та самі дивилися в бік росії. Більше того, намагалися шкодити не лише українським воїнам, але й волонтерам, які доставляли до них гуманітарку. Так одного разу вантажівку, яку супроводжував Олександр, місцеві колаборанти спрямували дорогою не в бік української території, а зовсім у протилежний. Добре, що водій, який до війни возив туди картоплю, зорієнтувався і повернув назад буквально за кілька сотень метрів від «сірої зони». Наших блок-постів на тій другорядній польовій дорозі не було – просто не вистачало воїнів, – а от російських окупантів наші волонтери здалеку роздивилися добре.

Було про що потім згадувати дорогою додому…

Серед перших роздержавлених

А час підкидав чергові виклики. Нові дні вимагали нового формату газети і навіть нової форми власності. Геть із засновників органи влади – такий заклик від Національної спілки журналістів України нарешті було підтримано законодавчо. І те, що раніше лише декларувалося не одним урядом, стало реальністю. Газетам дали можливість відправитися у вільне плавання, приймаючи при цьому на себе нові виклики. Варто було забути про дотації від влади для районних газет, які практично ніколи не були прибутковими. У той же час незалежність відкривала нові горизонти, дозволяла писати сміливо, не заграючи з владою. І в Олександра Моцного, якому на той час спочатку депутати районної ради, а потім трудовий колектив довірили керувати газетою, все вдалося. Незаангажована «Перемога» стрімко набирала тираж завдяки сміливим матеріалам; а там і рекламодавці, зважаючи на популярність краснопільської газети, підтягнулися. Штат розширювався, з’явилися додаткові сторінки та кольорові фото.

Головний редактор «Перемоги» Олександр Моцний упевнений:

Утримати свого читача місцева газета може, тільки якщо вона буде відповідати його інтересам, уявленням про світ і про себе. Наша перевага в тому, що людина ніде більше не прочитає місцевих новин. У цьому наша сила.

Саме це і стало гаслом роботи газети від нового керівника.

Видання розвивалося, колектив стабільно, без дотацій, отримував зарплату, наклад газети зростав. Здавалося б, можна розслабитися і зайнятися написанням книг, матеріали для яких Олександр збирав ще відтоді, як прийшов у журналістику. Але такі перспективи він знову відсунув і з головою поринув у актуальне – проєкт «Роздержавлена преса – українській армії». Разом із колегами неодноразово виїжджав на Схід України, де зустрічався з військовими кореспондентами, набирав матеріал. Велику роль у здобутті досвіду відіграли прес-тури, участь у яких брали й «аси» журналістики Віктор Набруско, Юрій Бондар, а також головний ініціатор і помічник у роздержавленні комунальних видань, радник Президента України Олександр Бухтатий. Ото вже було кого послухати та повчитися журналістики! А результатом поїздок стало те, що «Асоціація місцевих видань Сумщини» організувала випуск однієї з фронтових газет, а потім супроводжувала її інформаційно. Наскільки значна заслуга в цьому особисто краснопільського редактора, свідчить запрошення його на перші урочистості в честь Дня військового кореспондента у Міністерство оборони, де Олександр Моцний отримав Подяку за внесок у розвиток віськової журналістики. А пізніше була ще одна нагорода – іменний годинник «Клейнод» від Президента України.

моцний 22

Не пером, так руками

Повномасштабна війна з росією застала Олександра Моцного в рідному Краснопіллі. Інакше й бути не могло, бо 25 лютого Краснопільська «Перемога» мала святкувати 90-річчя з дня заснування. Запрошені ветерани «районки», почесні гості, урочистості та концерт до ювілею газети – все це мало стати чи не головною культурною подією року на Краснопільщині. Рідну газету тут люблять і шанують, тож інтерес до неї завжди підвищений. Не сталося…  

Підступний ворог почав агресію, обстрілявши прикордонний район. Край поринув у пітьму. Зникли електрика, інтернет, про друк та розповсюдження періодичних видань не могло бути й мови. Але редакція працювала. Принаймні – її головний редактор Олександр Моцний. «Не пером, так руками», – вирішив він для себе. Й на руки припали розвантаження гуманітарної допомоги, супровід «зеленим коридором» земляків у безпечні місця, рейси за продуктами та медикаментами...

моцний 11

Волонтерська допомога землякам під час повномасштабної російської агресії. (Олександр – третій справа).

Особливо запам’ятався «вояж», коли в одну поїздку були об’єднані й евакуація людей, і доставка гуманітарного вантажу. Досвідчений підприємець, наш земляк з Пожні Сергій Міронов, який на той час очолював Краснопільку громаду, розробив маршрут, щоб найбільш ефективно використати техніку в умовах дефіциту пального. Автобуси з людьми, за погодженим із росіянами «коридором», мали їхати до Полтави. Але плани ворога раптово змінилися, їхати дозволили в Лубни. Але хоч якось!.. Та логістика була порушена і за гуманітарним вантажем довелося вирушати наступного дня. Таким чином поїздка розтяглася на пів тижня. А тим часом ворог перерізав дорогу додому і Краснопілля опинилося в оточенні.

Олександра Моцного, звичайно, турбувала доля рідних, але не менше – те, що деякі хворі, в тому числі й онко, не отримають украй необхідних ліків.

Перебуваючи в Полтаві, журналіст особливо гостро відчував контраст між цим містом, де взагалі ніби не дихало війною, де полиці магазинів і аптек, як і раніше, стояли вщент заповнені товаром, і рідним селищем, де не було найнеобхіднішого. Тому вирішили терміново їхати з важливим вантажем додому – манівцями, давно забутими дорогами, які ворог просто не знав. Задля перестороги спочатку поїхав один автобус, а потім, коли пересвідчилися, що проїхати можливо, виїхав і наступний.

Цей епізод, планує журналіст, теж колись увійде до майбутньої книги з усіма подробицями та пережитими емоціями.

Взагалі, говорить Олександр Моцний, час перебування фактично в «сірій зоні» став випробуванням для багатьох не лише на мужність, а й на людяність. Так, одного разу, за відсутності транспорту, під обстрілами, онкохворого земляка довелося доправляти на процедури в Суми. Коли ж туди доїхали, почули: «Для чого ви ризикували? Хворий все одно не буде жити». Сашко тоді ледве стримався, щоб не наговорити зайвого: все ж таки війна, кожен реагує по-своєму.

 Життя іде, його не зупинити

Ворога вигнали за кордон. Відновлену газету передплатники отримують. Через кілька місяців надійшов до «іменинників» і ювілейний випуск газети за 25 лютого до 90-річчя газети. Але життя у прикордонній громаді не стало спокійнішим. Вона постійно під обстрілами. І постійно на інформаційній та справжній передовій Олександр Моцний зі своїм невеликим колективом. Щоб рятувати видання за відсутності рекламодавців, падіння тиражу через масовий виїзд населення, газетярі беруть участь у різних проєктах, борються за гранти від міжнародних організацій і перемагають. Але одним із головних приємних сюрпризів для Олександра був навіть не черговий грант, а допомога від Національної спілки журналістів України – бронежилет та каска, дуже необхідний захист, коли їдеш збирати матеріали на кордон, а то й у самому Краснопіллі, куди прилітають і ракети з гелікоптерів, і «градини», і снаряди.

Як написав про це сам редактор «Перемоги» у своєму пості у Фейсбук:

Наша газета отримала від Національної спілки журналістів України ось такий корисний подарунок! Тепер є нагода подякувати не лише Спілці, а й тим воїнам, які увесь цей час при необхідності ділилися з нами своїми броніками, касками, коли ми їхали робити свою роботу. Тож працівники газети «Перемога» дякують НСЖУ, Голові Національної спілки журналістів України Сергію Томіленку, Богдані Стельмах, а також усім причетним за увагу до нашої газети! Тепер ще більше репортажів із життя нашого краю та про злочинні дії російських агресорів. Але дай Бог, щоб ні бронік, ні каска не знадобились!

Побажаємо і ми цього нашому герою, нашим землякам і всій Україні.

Олексій ПАСЮГА

Фото з архіву автора та соціальних мереж.

«Сумська журналістика в особах» – спільний проєкт Сумського прес-клубу і кафедри журналістики та філології СумДУ, розпочатий із нагоди 20-річчя Сумського прес-клубу.