З Майдану – у волонтери на Схід України

Просто залишатися і спостерігати в телевізорі за подіями на Майдані 2013-2014-го він не зміг після побиття там студентів і перших жертв. А тому, не довго думаючи, зателефонував знайомим, які вже перебували в Києві з початку подій, і дочекавшись автобуса з черговими «майданівціями», поїхав підтримувати побратимів у намет Краснопільського району.

 Перемога демократії в Україні на той час була доволі примарною. Тому про те, чим  ризикував заввідділом районної газети Олександр Моцний, навіть говорити не доводиться. І хоча на «обставини» натякало керівництво газети, телефонували з райдержадміністрації, зворотнього шляху для себе Олександр не бачив. Він повністю поринув у майданівське життя. А оскільки намет краснопільців знаходився безпосередньо біля горезвісного Будинку профспілок, то роботи вистачало.

Нагадаємо, що під час подій Євромайдану Будинок профспілок був одним із основних центрів підтримки революції, а 18 лютого він практично повністю вигорів. Тоді, 18-20-го, на Майдані в Києві сталася одна з найбільш трагічних подій в історії незалежності України, вважає Олександр. Тоді під час зіткнень у центрі столиці загинули 73 мирні жителі. Та й у інші дні відбулося чимало трагічних і героїчних подій, свідком яких був Олександр Моцний. Відбувши на Майдан у перші його дні, він потрапив додому в Краснопілля лише на Новий рік, щоб побути в колі родини та навести лад у блокноті із записами про будні Революції Гідності. Та написавши в газету кілька матеріалів, Сашко зрозумів: вони так і не будуть опубліковані, тому відклав блокнот на потім, а сам знову поїхав на Майдан. І так кілька разів, аж до перемоги.

Звичайно, після перемоги і спогади про Майдан уже можна було публікувати, і дихати вільно. Здавалося б, що там, – відпочивай, сиди в кабінеті, насолоджуйся улюбленою справою та радуй земляків героїчними спогадами. Та події на Сході країни спокійно сидіти на місці на дали. Російська агресія та бажання допомогти тим, хто їй протидіє, знову  покликали в дорогу. Тепер уже з гуманітарною підтримкою для наших воїнів на Донбасі.

Чимало чиновників із минулої влади залишилися в провладних кріслах, тому демонстративно кинулися показувати свою відданість демократичним устоям та ідеалам свободи. Відтак, гуманітарна допомога часто збиралася за командою зверху, але ж от відвозити її «відданим» було боязко. І знову Олександр Моцний, чимало побратимів якого відразу з Києва пішли добровольцями на Схід України, опинився на першій лінії відповідальності. Декілька разів супроводжував вантажівки не лише для наших воїнів, але й для цивільного населення, яке постраждало від обстрілів.  

2014 рік — волонтерська допомога нашим воїнам на схід України. (Олександр – перший зліва).

Прикро, говорить Олександр Віталійович, але цю допомогу деякі місцеві брали радо, та самі дивилися в бік росії. Більше того, намагалися шкодити не лише українським воїнам, але й волонтерам, які доставляли до них гуманітарку. Так одного разу вантажівку, яку супроводжував Олександр, місцеві колаборанти спрямували дорогою не в бік української території, а зовсім у протилежний. Добре, що водій, який до війни возив туди картоплю, зорієнтувався і повернув назад буквально за кілька сотень метрів від «сірої зони». Наших блок-постів на тій другорядній польовій дорозі не було – просто не вистачало воїнів, – а от російських окупантів наші волонтери здалеку роздивилися добре.

Було про що потім згадувати дорогою додому…

Серед перших роздержавлених

А час підкидав чергові виклики. Нові дні вимагали нового формату газети і навіть нової форми власності. Геть із засновників органи влади – такий заклик від Національної спілки журналістів України нарешті було підтримано законодавчо. І те, що раніше лише декларувалося не одним урядом, стало реальністю. Газетам дали можливість відправитися у вільне плавання, приймаючи при цьому на себе нові виклики. Варто було забути про дотації від влади для районних газет, які практично ніколи не були прибутковими. У той же час незалежність відкривала нові горизонти, дозволяла писати сміливо, не заграючи з владою. І в Олександра Моцного, якому на той час спочатку депутати районної ради, а потім трудовий колектив довірили керувати газетою, все вдалося. Незаангажована «Перемога» стрімко набирала тираж завдяки сміливим матеріалам; а там і рекламодавці, зважаючи на популярність краснопільської газети, підтягнулися. Штат розширювався, з’явилися додаткові сторінки та кольорові фото.

Головний редактор «Перемоги» Олександр Моцний упевнений:

– Утримати свого читача місцева газета може, тільки якщо вона буде відповідати його інтересам, уявленням про світ і про себе. Наша перевага в тому, що людина ніде більше не прочитає місцевих новин. У цьому наша сила.

Саме це і стало гаслом роботи газети від нового керівника.

Видання розвивалося, колектив стабільно, без дотацій, отримував зарплату, наклад газети зростав. Здавалося б, можна розслабитися і зайнятися написанням книг, матеріали для яких Олександр збирав ще відтоді, як прийшов у журналістику. Але такі перспективи він знову відсунув і з головою поринув у актуальне – проєкт «Роздержавлена преса – українській армії». Разом із колегами неодноразово виїжджав на Схід України, де зустрічався з військовими кореспондентами, набирав матеріал. Велику роль у здобутті досвіду відіграли прес-тури, участь у яких брали й «аси» журналістики Віктор Набруско, Юрій Бондар, а також головний ініціатор і помічник у роздержавленні комунальних видань, радник Президента України Олександр Бухтатий. Ото вже було кого послухати та повчитися журналістики! А результатом поїздок стало те, що «Асоціація місцевих видань Сумщини» організувала випуск однієї з фронтових газет, а потім супроводжувала її інформаційно. Наскільки значна заслуга в цьому особисто краснопільського редактора, свідчить запрошення його на перші урочистості в честь Дня військового кореспондента у Міністерство оборони, де Олександр Моцний отримав Подяку за внесок у розвиток віськової журналістики. А пізніше була ще одна нагорода – іменний годинник «Клейнод» від Президента України.

Не пером, так руками

Повномасштабна війна з росією застала Олександра Моцного в рідному Краснопіллі. Інакше й бути не могло, бо 25 лютого Краснопільська «Перемога» мала святкувати 90-річчя з дня заснування. Запрошені ветерани «районки», почесні гості, урочистості та концерт до ювілею газети – все це мало стати чи не головною культурною подією року на Краснопільщині. Рідну газету тут люблять і шанують, тож інтерес до неї завжди підвищений. Не сталося…  

Підступний ворог почав агресію, обстрілявши прикордонний район. Край поринув у пітьму. Зникли електрика, інтернет, про друк та розповсюдження періодичних видань не могло бути й мови. Але редакція працювала. Принаймні – її головний редактор Олександр Моцний. «Не пером, так руками», – вирішив він для себе. Й на руки припали розвантаження гуманітарної допомоги, супровід «зеленим коридором» земляків у безпечні місця, рейси за продуктами та медикаментами...

Волонтерська допомога землякам під час повномасштабної російської агресії. (Олександр – третій справа).

Особливо запам’ятався «вояж», коли в одну поїздку були об’єднані й евакуація людей, і доставка гуманітарного вантажу. Досвідчений підприємець, наш земляк з Пожні Сергій Міронов, який на той час очолював Краснопільку громаду, розробив маршрут, щоб найбільш ефективно використати техніку в умовах дефіциту пального. Автобуси з людьми, за погодженим із росіянами «коридором», мали їхати до Полтави. Але плани ворога раптово змінилися, їхати дозволили в Лубни. Але хоч якось!.. Та логістика була порушена і за гуманітарним вантажем довелося вирушати наступного дня. Таким чином поїздка розтяглася на пів тижня. А тим часом ворог перерізав дорогу додому і Краснопілля опинилося в оточенні.

Олександра Моцного, звичайно, турбувала доля рідних, але не менше – те, що деякі хворі, в тому числі й онко, не отримають украй необхідних ліків.

Перебуваючи в Полтаві, журналіст особливо гостро відчував контраст між цим містом, де взагалі ніби не дихало війною, де полиці магазинів і аптек, як і раніше, стояли вщент заповнені товаром, і рідним селищем, де не було найнеобхіднішого. Тому вирішили терміново їхати з важливим вантажем додому – манівцями, давно забутими дорогами, які ворог просто не знав. Задля перестороги спочатку поїхав один автобус, а потім, коли пересвідчилися, що проїхати можливо, виїхав і наступний.

Цей епізод, планує журналіст, теж колись увійде до майбутньої книги з усіма подробицями та пережитими емоціями.

Взагалі, говорить Олександр Моцний, час перебування фактично в «сірій зоні» став випробуванням для багатьох не лише на мужність, а й на людяність. Так, одного разу, за відсутності транспорту, під обстрілами, онкохворого земляка довелося доправляти на процедури в Суми. Коли ж туди доїхали, почули: «Для чого ви ризикували? Хворий все одно не буде жити». Сашко тоді ледве стримався, щоб не наговорити зайвого: все ж таки війна, кожен реагує по-своєму.

 Життя іде, його не зупинити

Ворога вигнали за кордон. Відновлену газету передплатники отримують. Через кілька місяців надійшов до «іменинників» і ювілейний випуск газети за 25 лютого до 90-річчя газети. Але життя у прикордонній громаді не стало спокійнішим. Вона постійно під обстрілами. І постійно на інформаційній та справжній передовій Олександр Моцний зі своїм невеликим колективом. Щоб рятувати видання за відсутності рекламодавців, падіння тиражу через масовий виїзд населення, газетярі беруть участь у різних проєктах, борються за гранти від міжнародних організацій і перемагають. Але одним із головних приємних сюрпризів для Олександра був навіть не черговий грант, а допомога від Національної спілки журналістів України – бронежилет та каска, дуже необхідний захист, коли їдеш збирати матеріали на кордон, а то й у самому Краснопіллі, куди прилітають і ракети з гелікоптерів, і «градини», і снаряди.

Як написав про це сам редактор «Перемоги» у своєму пості у Фейсбук:

– Наша газета отримала від Національної спілки журналістів України ось такий корисний подарунок! Тепер є нагода подякувати не лише Спілці, а й тим воїнам, які увесь цей час при необхідності ділилися з нами своїми броніками, касками, коли ми їхали робити свою роботу. Тож працівники газети «Перемога» дякують НСЖУ, Голові Національної спілки журналістів України Сергію Томіленку, Богдані Стельмах, а також усім причетним за увагу до нашої газети! Тепер – ще більше репортажів із життя нашого краю та про злочинні дії російських агресорів. Але дай Бог, щоб ні бронік, ні каска не знадобились!

Побажаємо і ми цього нашому герою, нашим землякам і всій Україні.

Олексій ПАСЮГА

Фото з архіву автора та соціальних мереж.

«Сумська журналістика в особах» – спільний проєкт Сумського прес-клубу і кафедри журналістики та філології СумДУ, розпочатий із нагоди 20-річчя Сумського прес-клубу.