Неділя, 25 грудня 2022 07:21

Сумська журналістика в особах. Вікторія Горшкова: «В цій професії потрібно весь час бігти, щоб залишитись на місці»

Вікторія Горшкова – це буквально «людина-оркестр», яка відповідальна за все й одразу.  Головний редактор телерадіокомпанії «Акцент» у Шостці. Окремо займається редагуванням сайту «ШосткаNews.City». До 24 лютого на її плечах ще був випуск газети, й хоча, як і всюди, війна внесла свої корективи і наразі видавництво призупинене, факт залишається: Вікторія ще й директор «ТОВ Редакція газети «Полісся».

Амбіційна та працелюбна, Вікторія розповіла, як справляється з такою кількістю завдань та  поділилася своїми думками стосовно журналістської діяльності.

– Наразі Ви обіймаєте багато посад, але чи задоволені сьогодні своїм місцем у житті чи хотіли б щось змінити?

– Я дуже люблю ту справу, якою займаюся, вона мені до душі. Проте наразі дуже великий обсяг роботи. Це передусім пов’язано з тим, що бракує людей – робота журналіста не дуже високооплачувана, особливо у провінції, тому самій доводиться одразу бути і журналістом, і на сайті працювати, і в газеті, і подавати заявки на якісь гранти. На все бракує часу і тому, що б я хотіла змінити у житті, то це займатися чимось одним і мати при цьому стабільний дохід. От зануритись, наприклад, у сайт, розуміти як його просувати, і конкретно працювати в цьому напрямку.

горшкова біля компів  

Навчання перед запуском сайту. (Вікторія - друга праворуч).

– Що ще, окрім журналістської діяльності, ви хотіли б опанувати чи займатися?

– Насправді, багато чого хочеться, але, мені здається, я фізично цього не витримаю. Наприклад, оскільки я займаюся сайтом, то повинна брати повністю всю відповідальність за нього. Тому наразі беру участь у проекті від засновників мережі цих сайтів. Виконую певні завдання, щоб навчитись новому, як от SEO чи SMM.  І виходить так, що я не можу вивчити чи зайнятись ще чимось, що мені подобається, бо виконую ці завдання, буквально до другої години ночі. А так, звичайно хотілося б більше співпрацювати із грантодавцями та вивчити мову. Якийсь проект класний вигадати було б гарно Це те, що, я впевнена, знадобилося б і розширило можливості у професії. Однак, поки немає часового ресурсу.

Знаючи за яку кількість усього Ви відповідаєте, брак часу цілком зрозумілий, але все ж таки, щось є і поза роботою?

– Я люблю їздити на дачу, коли можна, наприклад, потурбуватися про квіти, погуляти з собакою. Дуже люблю просто бути на природі. Зустрічатися із друзями, бо буває навіть так, що ти знайомишся з новими людьми, а потім розумієш, що на зустріч із ними нема часу, адже на тебе вже старі друзі ображаються, що ти з ними не бачишся. Також намагаюсь займатися спортом, у мене навіть спортивна форма із собою – у шухляді лежить. Коли була гарна погода, після роботи бігала на стадіон, що поруч.

– Розкажіть, можливо, є якісь речі чи люди, які Вас надихають?

– Зараз не можу когось конкретного згадати, але от за що я люблю свою професію, так це за те, що можна постійно спілкуватися з новими, різними та  цікавими людьми. Історію памʹятаю: відбувався у нас колись захід і там виступала одна дівчина. Я відразу звернула увагу на те, яка вона яскрава, жива. Потім брали ми в неї інтерв’ю і я запитала, чим вона займається в звичайному житті? Вона розповіла, що працює на якомусь конвеєрі, виготовляє деталі. Я була просто в шоці – ніколи не змогла б працювати на такій монотонній роботі. Тож ще раз повторю: за це люблю свою справу, бо ти можеш весь час знайомитися, дізнаватися щось нове. Пам’ятаю, до нас приїжджали і Тамара Горіха Зерня, і брати Капранови. Тобто виходить так, що ти, хоч і знаходишся в провінції, але все одно вдається побувати наче в іншому вимірі подій.

горшкова в естонському центрі східного партнерства      

Таллін, в Естонському центрі східного партнерства.

– Чи є у Вас улюблена цитата, вислів?

– Так. Це Ніцше: «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими».

– Поділіться особисто Вашими топ трьома цілями на найближчий час.

– Так одразу важко сказати, бо життя наразі непередбачуване. Всі обіцяють зиму важку, тому моєю ціллю було купити генератор. Потім, через кілька днів, у доньки день народження, тому ціль спокійно його відсвяткувати. Ну і просто відпочити хоча б день і присвятити його тільки собі, бо навіть інколи на вихідних можуть відбуватися зйомки чи редакційні завдання, а нині через вимкнення світла взагалі усі дня робочі.

горшкова генератор

Генератор є!

– Ви дуже активна людина. Як ваша рідня ставиться до цього? Чи вони повністю вас розуміють?

– Усі  ми ставимось до людей не через те, якими є ті люди, а залежно від того, які ми самі. Якщо взяти мою маму, то вона завжди говорить одне: «Ну скільки ти вже будеш працювати!?». В свій час у неї була зовсім інша професія – комірник. Тому вона мою активність не розуміє. Донька вже підліток, тож її ставлення до цього краще, та й, як на мене, для неї це повинно бути якимось прикладом. Але колись я так запрацюваласьВажко повірити – забула забрати дитину з дитячого садка. І згадала про це тільки після дзвінка моєї куми: «Не хвилюйся, я твою доньку теж забрала». Уявляєте? Вона до сих пір мені це згадує. Однак, я думаю, що мої рідні все ж розуміють мою роботу.

– Отже, Ви – людина, яка максимально живе своєю справою. А як Ви прийшли у професію журналіста?

– Взагалі, за освітою я вчитель історії та права. Після закінчення університету три роки працювала в школі. Потім пішла у декретну відпустку, повернувшись до рідного міста Шостка. І знайома з телестудії «Акцент» сказала мені, що шукають журналіста  в газету «Полісся». Мені якраз була потрібна робота. Прийшла, мене взяли на випробувальний термін, а потім забрали на пів ставки і я почала працювати в газеті. Довгий час була кореспондентом. А станом на сьогодні  фактично 13 років я вже в цій сфері.

горшкова студія

Робота в студії ТРК «Акцент».

– Чи були у Вас якісь очікування від професії журналіста? Справдилися вони чи навпаки?

– Спочатку я пішла у цю професію, бо просто були потрібні гроші. Хоча завжди любила писати, спілкуватися, – ще до ери інтернету. Увесь час була інформоманкою, тобто в мене був постійний потяг до інформації. Я любила читати замітки, щось вирізати, передплачувати журнали. Мене все цікавило. Від роботи очікувань особливих не було. Певна річ, вона має свої мінуси, але кожного дня, прокидаючись, хочеться йти на роботу. Мені здається, я просто знайшла себе. У школі свого часу не дуже подобалося працювати, хоча історію любила і люблю, а тут – інакше.  

– Виходить, у Вас немає професійної журналістської освіти. Як Ви опановували журналістські навички?

– Щось в інтернеті дивилася, журналістські курси проходила. До сих пір їжджу на якісь семінари, все конспектую, потім повертаюся до конспектів, перечитую. В цій професії потрібно весь час бігти, щоб залишитись на місці. Постійно щось учу самостійно, бо це настільки жива спеціальність, що просто неможливо пасти задніх. Навіть буває відчуття, що хоч і багато вивчаєш, все одно знаєш мало.

горшкова зйомки

Зйомки на День міста.

– Назвіть моменти, які вважаєте Вашими найбільшим досягненнями за весь час роботи журналісткою.

– Як говориться, кожен день – подвиг. Ну, можна виокремити той факт, що змогли пройти роздержавлення, – це було дуже важко. Довелося довго збирати багато документів… А я цю волокіту взагалі не люблю.

– Через що найчастіше виникають непорозуміння із колегами?

– От вірите чи ні, як таких сварок чи непорозумінь немає. Колектив у нас дружній,  конкуренція відсутня. Якщо щось потрібно для загальної справи, то все робиться. Я можу спокійно віддати колезі якийсь свій сюжет, бо в мене, наприклад, завал, а у людини зараз немає роботи.

– Що робите, коли нема натхнення чи мотивації?

– Буває й таке. Просто продовжую працювати, без натхнення, і без мотивації.
Хоч, яка б прокрастинація не була, як би справу не відкладав,  усе одно нею потрібно буде зайнятися, тому просто робиш і все.

горшкова в халатах

З колегами на відкритті гемодіаліза. (Вікторія - праворуч).

– Назвіть речі чи ознаки, які  Вам подобаються і не подобаються в журналістиці?

– Подобається те, що можна зустріти цікавих людей, що багато чого знаєш. Відчуваю себе в своєму місті, як риба у воді, бо володію великою кількістю інформації. Я деколи згадую себе оту, колишню, ще до роботи в журналістській сфері, і розумію, що взагалі нічого про місто не знала, а тепер повністю занурена у його життя.

Подобається також можливість навчатися, отримувати гранти, втілювати проекти кудись їздити на семінари. Є відчуття, що твоя професія престижна і потрібна.

Мінус – це заробітна плата. Повноцінну заробітну плату за все, за що відповідаю, – а це  і телебачення, і газета, і сайт, – я ще не отримувала. Можливо, у великих містах із цим справи йдуть краще, але от у таких провінційних із цим проблеми. Ну і такий незначний мінус: не подобається працювати на старому обладнанні, хотілося б більш сучасне.

– Що змінилося у роботі Вашої редакції з приходом війни?

– По перше, як я зазначала, припинила роботу газета, проте свідоцтво не ліквідоване. Втім, із іншого боку, навіть якби вона працювала, потрібно змінювати формат. Тому що, наприклад, чим хороший інтернет, – ти отримав якусь інформацію, і через 20-30 хвилин вона вже у доступі широкому загалу. А коли газета виходить раз на тиждень, вона втрачає свою актуальність і там повинне бути вже зовсім інше наповнення. Знову таки, повторюся, буде виходити газета чи ні, поки невідомо…

У колективі особливих змін нема, хіба що дехто пішов до армії.  

Із приємного це те, зросла аудиторія з попитом саме на нашу інформацію.

  горшкова червень 2019. дюсш м

ДЮСШ м.Марʼїнка, червень 2019 року.

– Друкованих ЗМІ сьогодні все менше й менше. Яке Ваше ставлення до цього?

– Я думаю, вони мають залишатися, і не тому, що я сама редакторка газети, ні. Тому, що  є люди, які читають і довіряють лише друкованим засобам масової інформації. Вони мають бути дещо іншими, відрізнятися від того, що представлено на сайті, бо там події, оперативність. У газеті, я вважаю, повинен бути формат історій про людей, про роботу волонтерів, про якісь програми для переселенців. Головна умова, що вони повинні бути. Особливо на таких територіях, які знаходяться поряд із кордоном країни-агресора, де у людей часто немає українського мовлення, і вони слухають усе російське.
Подивіться: коли в Херсон заїхали окупанти, вони одразу ж зробили два телебачення, організували студії, почали друкувати газети, підключили радіостанції. Тобто вони розуміють, як інформація здатна впливати на людину, і що можна, грубо кажучи, за кілька років зробити з людей «зомбі».

Ми в свою чергу теж маємо працювати на цьому інформаційному фронті і використовувати для цього усі доступні засоби, в тому числі й друковане слово. Де не доходить зв'язок телебачення та інтернету, має бути друковане ЗМІ. І, як на мене, держава повинна про це подумати. Адже, якщо брати теперішній час, то, наприклад, наша газета зовсім не рентабельна. Надрукувати, оплатити послуги, всім заплатити заробітну плату – виходить дуже дорого, і люди просто не зможуть її купити. В наш час на першому плані зовсім інші потреби. Негативний приклад, але росія дуже хвилюється за таке, тому у них після військових одразу йдуть журналісти, бо там знають, як все це працює. І приділяють цьому велику увагу. Ми ж повинні укріпити свої позиції і не дати ворогу пропагувати в нашій країні.

– На Вашу думку, якими якостями повинен бути наділений сучасний журналіст?

– Звичайно, це комунікабельність. Треба мати певні принципи і їм не поступатися. Бути оперативним, завжди енергійним і мультимедійним. Адже журналіст це все і одразу: і фотограф, і автор добротних текстів, і SEO-менеджер, і фахівець із просування сайтів… Він повинен уміти знімати, монтувати та рекламувати… Це дуже багатогранна професія, тому тут потрібно бути готовим до всього.

–Якою Ви в принципі бачите сучасну журналістику?

– Вважаю, що, в принципі, час розставить усе на свої місця, адже наразі важка реальність. Якщо чесно, то хотілося б, аби у нас працював інститут репутації, в тому сенсі, що для декого журналістика – це комбінація клавіш CtrlC i CtrlV. Для прикладу, навіть із нашої практики. З нашого сайту і по цей день бере матеріали місцева газета, через те, що у них іде «економія» на журналістах. Звичайно, під матеріалами вони підписують, що то – «ШосткаNews.City», але сам факт… І так побудована вся їх газета. І ми від цього нічого не отримуємо. Тому я сподіваюся, що у майбутньому буде врегульована робота сайтів, інших ЗМІ. Адже важливо не лише набрати найбільшу кількість лайків чи перепостів, а надати читачу якісну перевірену інформацію.

–Як Ви вважаєте, зараз професія журналіста потрібна більше чи менше, ніж 20 років тому?

– На мою думку, ця професія потрібна завжди. Це, як раніше, задавалися питанням: потрібно більше чи менше медиків? А почався коронавірус, так усе всі зрозуміли. На нашому провінційному рівні не вистачає професійних журналістів, бо люди, які приходять до нас, або не з журналістських факультетів, або ж через деякий час просто їдуть у більші міста. А загалом вважаю, ця професія вкрай важлива.

– Які поради Ви, як уже фахівець із досвідом, дали б журналістам-початківцям?

–  Ніколи не припиняти навчатися, тримати постійно  в полі зору якісь корисні ресурси, які пропонують гранти, навчання, поради. Намагатися створювати власні проекти. Хотіти більшого і йти до цього.    

 Юлія ХОБА,

студентка кафедри журналістики та філології Сумського державного університету

 Фото з особистого архіву героїні та з соціальної мережі Фейсбук.

 

«Сумська журналістика в особах» – спільний проєкт Сумського прес-клубу і кафедри журналістики та філології СумДУ, розпочатий із нагоди 20-річчя Сумського прес-клубу.