Неділя, 25 грудня 2022 14:40

Сумська журналістика в особах. «Говорить Краснопілля!»

«Корифеї» районного радіомовлення – невідʼємна частка місцевої журналістики попередніх часів. Їх голоси довгі роки двічі на тиждень о 6.30 бажали доброго ранку жителям району і сповіщали: «Говорить Краснопілля».

Якими були ті часи, чим сповненою їх праця?

Олександр Цилюрик: «Ностальгія у серцях радіослухачів залишилася»

Цей розділ – особисті спогади Олександра Цилюрика з архіву газети «Перемога», 2020 рік.

«Говорить Краснопілля! Доброго ранку, шановні радіослухачі». Ці позивні Краснопільського районного радіо були добре знайомі більшості жителів Краснопільщини, людей різного віку, професій, уподобань. Передачі Краснопільського радіомовлення налаштовували зранку жителів району на робочий лад, на добрі справи, заряджали енергією, стверджували у свідомості кожного високе почуття краснопільчанина – не якогось хуторянина з менталітетом «моя хата скраю», а спадкоємця і послідовника славних традицій прадідів великих.

красно радіо цилюрик

У різні роки, з різною періодичністю – два, три, чотири, а в посівну і жнивну пору навіть щодня  у визначений час практично у кожному помешканні звучав голос кореспондентів і дикторів місцевого радіомовлення. Радіопередачі розповідали про новини району, злободенні питання, людей праці, про соціально-економічний розвиток  Краснопільщини. Вони були підготовлені на високому професійному рівні. Багатьом нерадивим керівникам і виконавцям діставалося в тих передачах «на горіхи».  Після виходу таких випусків  до окремих господарських керівників вживалися суворі заходи впливу аж до звільнення з роботи або доган за результатами рішень бюро райкому партії та районного комітету народного контролю.

Словом, районне радіомовлення було гідним колегою, партнером районної газети «Перемога». До речі,  протягом багатьох років кореспондент-організатор, завідуючий відділом районного радіомовлення та пізніше – редактор районного радіомовлення (час міняв назви посади) перебував у штаті районної газети, тут було його робоче місце.  Але він  працював не за вказівкою, а за покликом серця, завжди шукав нові теми, хороші новини, знаходив широкий загал слухачів.

Місцеве радіомовлення не копіювало «Перемогу», а було її органічним доповненням.  Час не стояв на місці, вимоги до журналістів районного радіо змінювалися постійно, з плином часу змінювалась у бік технічного прогресу і технічна база. На зміну бобінним і касетним магнітофонам,  на яких записувались і монтувались випуски передач,  приходила нова техніка. А на фініші своєї довгої історії районне радіо вже писалося на комп’ютері.

Важливо, що  у працівників радіомовлення  впродовж історії існування були тісні, дружні стосунки з працівниками районного вузла зв’язку, де була обладнана радіостудія, тож звідки здійснювалася трансляція передач районного радіо. До речі, працівники і радіо, і вузла зв’язку відзначали день радіо як спільне професійне свято, приймали чисельні вітання з його нагоди.

А тепер більш детально про історію районного радіомовлення  та його працівників. Радіомовлення розпочало свою історію на початку 1965 року. Його першим кореспондентом-організатором  був Віктор Ілліч Корощенко, який і заклав підвалини цього засобу масової інформації, створив різножанрову його палітру, як то блок новин, репортажі, замальовки, різноманітні рубрики.

Свою помітну частку в розвиток радіомовлення вніс і тодішній його кореспондент Леонід Михайлович Дрозд, який на тій журналістській стежині розкрив у собі ще й неабиякі поетичні здібності. Високою професійністю і привабливістю відзначалися передачі, які готувала майстриня журналістського ремесла Марія Голота, яка вміла яскраво подати будь-яку тему.

Нелегкого хліба журналіста радіомовлення вдосталь скуштували Зіна Павлівна Козир, Олександр Савченко, Віктор Міщенко, Микола Карабут. Деякий час готував випуски також Іван Григорович Чичикало. А за Галиною Іванівною Гудзенко, яка тривалий час поєднувала роботу в газеті та на радіо, міцно закріпилося в народі добре і поважне «наша радіоняня». Саме при Зінаїді Павлівні Козир і Галині Іванівні Гудзенко з метою звучання двох голосів (чоловічого і жіночого) мене вперше залучали до ролі диктора. До речі, саме з радіомовлення нерідко його працівників запрошували на більш відповідальні посади. Так, Віктор Іванович Корощенко та Іван Григорович Чичикало стали редакторами районної газети, а Зіна Павлівна Козир – завідуючою районним відділом культури.

Так  випало, що мені тривалий час довелось за сумісництвом  працювати у «Перемозі» і вести районне радіо. На мою долю випало отримати ліцензію на випуск районного радіо у Нацраді з питань телебачення і радіомовлення. Для цього  готував відповідний пакет документів, декілька разів довелось їздити до Києва. За сприяння у цій справі й сьогодні вдячний  Івану Миколайовичу Перерві, тодішньому директору Наумівського спиртзаводу, Олегу Миколайовичу Остапенку, який сприяв автотранспортом для поїздки. Як наслідок, мені, разом із іншими керівниками обласних і районних редакцій радіо в урочистій обстановці вручили ліцензії на право виходу в ефір новоствореного  КП «Редакція районного радіомовлення «Вісті Краснопільщини» на найбільший термін – на 10 років (з липня 2008 по липень 2018 року). Довелось поєднувати дикторство із якостями менеджера, щоб збільшити кількість реклами, вітань тощо. Також за сприяння тодішніх керівників району вдалося залучити до фінансування згідно з договорами на висвітлення діяльності всі сільські та селищні ради, що стало рятівним колом для існування радіо в районі. Хочу сказати, що радикально в поліпшенні технічної бази зіграло обласне управління лісового та мисливського господарства (Віктор Петрович Чигринець) та уродженець і патріот Краснопілля Віктор Тимофійович Пилипець, за допомогою яких була придбана комп’ютерна техніка, диктофон тощо.

За час роботи редактором «Вістей Краснопільщини» мені довелося провести чимало інтерв’ю  із політиками,  міністрами Кабміну, народними депутатами різних рівнів, лідерами політичних партій. Через відсутність фінансування одна за одною припиняли в області свою роботу редакції місцевого радіомовлення, а ми трималися. Після затвердження мене редактором газети «Перемога» моїм послідовником на радіо стала Ірина Мироненко, а завершила епопею районного радіомовлення Олена Прийма. Обидві показали себе вмілими організаторами та гарними дикторами. Відрадно, що протягом багатьох років ми підтримували тісні зв’язки з Сумським обласним телерадіокомітетом і тому вісті району часто звучали  і у випусках обласного радіо.

На жаль, через зменшення кількості радіоточок, відсутність належного фінансування, закінчення терміну ліцензії сьогодні не звучать вранці позивні «Говорить Краснопілля»,  але ностальгія у серцях радіослухачів залишилась.

Віктор Гузенко: «Ми були і дикторами, і звукорежисерами, і займались монтажем»

Найцікавіше, що наш співрозмовник жодного дня офіційно не працював на районному радіо, тим не менше, будучи «на підміні», відіграв важливу роль у його історії.

– Робота на районному радіо почалась для мене не очікувано і майже випадково. Я тоді працював у районному управлінні сільського господарства і навіть гадки не мав, що колись доля приведе мене на журналістські хліба до районної газети і на радіо, – згадує Віктор Іванович Гузенко. – Якось до мене звернулася тодішня кореспондент-організатор районного радіомовлення Галина Іванівна Гудзенко  з проханням допомогти вийти із ситуації, що склалася. Річ у тім, що саме тоді райком партії поставив вимогу, щоб районне радіо звучало жіночим і чоловічим голосами.  

красно радіо

Так я на громадських засадах долучився до нової для мене справи. Галина Іванівна  в основному готувала матеріал, інколи я щось пропонував їй на сільськогосподарську  тематику, після чого удвох, зазвичай у вечірній позаробочий час, приступали до запису передачі. Це відбувалося у спеціально обладнаній кімнаті-студії районного відділу зв’язку. Можна сказати, що набутий тоді досвід підготовки матеріалів знадобився пізніше, коли доля привела мене працювати до редакції районної газети. При цьому з радіомовленням не порвав, і коли тодішній ведучий, а згодом редактор «Вістей Краснопільщини» Олександр Цилюрик йшов у відпустку чи їхав у відрядження, підміняв його у підготовці випусків передач. Тоді вже передачі довелося записувати у не таких комфортних умовах і при цьому залишалось лише згадувати добрим словом кімнату-студію…

Запис здійснювався прямо у робочому кабінеті редакції на бобінному, а згодом касетному магнітофонах.  Бувало, прямо посеред запису в кабінеті раптом телефон задзвонить, відключивши його, знову берешся до справи. А коли  до кінця запису залишається якась хвилина-друга, хтось у двері кабінету гучно постукає.  Знову все починаєш спочатку.

Було, що вже по дорозі до відділу зв’язку з готовою передачею тебе наздоганяє керівник якоїсь організації чи установи з проханням вставити термінове оголошення, а то й просто якийсь чоловік забув дружину з днем народження привітати… Повертаєшся до кабінету, включаєш апаратуру і вкотре за день повторюєш «Говорить Краснопілля!». Тож  були і дикторами, і звукорежисерами, і займались монтажем, щоб якось щось «вклеїти», «вставити», «скомпонувати», щоб уже наступного ранку у звичний час о 6.30 ранку жителі району почули свіжу порцію новин району.

Випуски районного радіомовлення виходили щосереди і щоп’ятниці,  а під час весняно-польових робіт і у жнива, як районна газета, виходили щодня, даючи інформацію про врожаї, кращих комбайнерів, трактористів, водіїв, підбивали підсумки соціалістичних змагань.

Звичайно, в таких авральних умовах не обходилося і без курйозів. Ще й досі час від часу можна почути історію, як один із ведучих у поспіху записав позивний «Говорить і показує Краснопілля». Так вранці передача і вийшла в ефір, неабияк здивувавши районне партійне керівництво. Вже за кілька хвилин збентежений редактор газети, в структурі якої  тоді перебувало радіо, пояснював у високому кабінеті «здатність» редакційної радіоапаратури передавати на відстань не лише звук, а й зображення. Сьогодні та історія стала класикою, пішовши в народ, а от редактору і ведучому у ті хвилини було не до сміху.

А ще пам’ятаю, як редактор попросив мене з’їздити до Києва, щоб забрати у Нацраді з питань телебачення і радіомовлення ліцензію, яку тоді видавали на п’ять років. Вночі сів на потяг, вранці був вже у Нацраді, зайняв чергу. Колеги, побачивши, що я з порожніми руками, почали розповідати «страшилки», що тут навіть із «торбами» питання вирішують по кілька днів, а з порожніми руками заходити в кабінет – то марна справа. Я ж без усіляких проблем до кінця робочого дня отримав ліцензію і пішов на потрібний мені потяг, а вже наступного дня був на роботі. Як довго мої колеги, які прибули з «торбами», отримували ліцензії, для мене так і залишилося загадкою.

Звичайно, довгі роки співпраці з районним відділом зв’язку нас міцно здружували, тож День радіо вважали спільним святом, разом його святкували.

Новий час, нові технології диктують свої умови і дротове радіо поступово зникає з ефіру, але погодьтеся, було б непогано, якби й сьогодні бодай двічі на тиждень вранці із приймачів лунало: «Говорить Краснопілля!».

Підготував Олександр МОЦНИЙ,

редактор краснопільської газети «Перемога»

«Сумська журналістика в особах» – спільний проєкт Сумського прес-клубу і кафедри журналістики та філології СумДУ, розпочатий із нагоди 20-річчя Сумського прес-клубу.