У цьому – весь рівень нашого політикуму, від гори до низу, коли будь-яка суспільна дискусія увінчується аргументом «сам дурак».
І це – впродовж усього часу, відпоки в Україні будується громадський сектор. Як же добре було, коли за Радянського Союзу існували лише Товариство охорони природи, Товариство книголюбів та Червоний хрест із тоді ще півмісяцем!Пригадую ще зі школи: здаси 20 копійок на одне товариство, 20 на друге, й твоя громадська діяльність за рік відбулася успішно!
А потім почали плодитися громадські організації, що ніби й зручні, – коли тобі треба засвітитися перед людом, як благодійник, патріот, соболєзнуватєль і сорадєтєль, просто добрий, пухнастий, майже месія, тож усячеської довіри достойний, і можеш використати при цьому цей майже безкоштовний ресурс. Але й геть незручні, коли раптом починають нагадувати про твої невиконані обіцянки, порушені клятви, нездійснені проекти й заважати тобі, найлуччому, жити у цьому вже створеному тобою світі.
Що характерно для дій таких ображених людей? Звісно: напад! Аби не рахували грошей у моїй кишені, а дай-но я крикну, щоб порахували у їхній!..
Пригадую десь у дев᾽яностих, коли ще не працювала в громадському секторі, а була суто журналісткою, місцева комуністична газета, невдоволена точкою зору, відмінною від їхньої, написала про мене, що я продалася. Кому б ви думали? Тодішньому нардепу Олександру Воробйову та… Дмитру Табачнику. Ну хай Саші Воробйову, з ним ми принаймні знайомі, але українофобу Табачнику?!. Яка гидота…
Знайомі радили подаватися до суду. Який сенс? Та й грошей від «самопродажу» не отримала, тож витрачатися на судові справи геть не хотілося. До речі, тих грошей не надіслали і досі, попри вже не лише журналістську, а й громадську діяльність упродовж 16 років. Зате, як бачимо, множиться число тих, хто хоче порахувати їх у кишенях окремих людей чи громадських організацій.
Звісно, як серед людей, так і серед структур є різні. Не візьмуся бути адвокатом усіх, бо добре знаємо, що серед ГО є суто підпартійні чи створені для розкрутки однієї особи, халявні та взагалі неживі. Проте мова – про тенденції…
Комуністи дихали вогнем на «грантожерів», які отримують «брудні гроші» з-за бугра. Дарма, що грантоотримувачі, по суті, залучають інвестиції до регіонів. І на ці кошти проводять навчання, друкують книжки чи газети, організовують відпочинок для дітей чи форуми для студентів, проводять громадські дослідження на важливі для суспільства теми, допомагають уразливим групам і т.д., і т.д.. Тобто роблять те, на що у держави грошей немає.
Януковичевці склали список ГО – ворогів їх режиму. Пишаюся, що до нього було занесено й Український освітній центр реформ, саме той, що заснував всеукраїнську мережу прес-клубів, у якій і Сумський прес-клуб. Приємно не подобатися неприємним тобі людям.
Але, крім великих «наїздів», скільки буденних-щоденних!..
При цьому не раз зауважувала: ті, хто береться судити, часто навіть не розуміє толком, а що ж таке ГО. «А чим ви займаєтеся? І що, оце і я можу до вас прийти?..» А коли говориш, що в ГО переважно працюють без зарплати, аж очі закочують від недовіри. Звісно, який же ідіот працюватиме просто так?!
Так, коли є грант, то ті, хто виконує певну роботу, отримує певні кошти: керівник проекту, бухгалтер, тренер, аналітик… На хвилиночку: мова про міжнародні гранти. Бо коли, наприклад, ГО отримує грант обласної влади (великий прогрес, що такі конкурси і гранти взагалі є!), то, наприклад, керівник проекту не має права отримувати кошти. Вони розраховані виключно на виконання завдань проекту.
Тобто про все домовитися, потелефонувати безліч разів, написати відповідні матеріали організатор має за просто так. Скажімо, минулорічний проект прес-клубу з організації чотирьох прес-турів передбачав кошти на транспорт, канцтовари для заходів і заправку картриджу для принтера. Все. Ви візьметеся на таких засадах виконати подібну роботу? Черги не помітно…
Створюючи проект на цей рік, ми «набралися нахабства» й у бюджеті передбачили кошти на оплату роботи бухгалтера (хто мав справу з держказначейством, знає, що робота там є). Обурених було багато, й обурення – значно більше, ніж передбачених коштів на бухгалтера – аж 300 грн. на місяць.
При цьому ніхто не зважає, що кожна ГО, якій пощастило орендувати приміщення, ні в яких грантах не отримує кошти на оренду свого офісу, комунальні послуги тощо. Усе – самі!
Щодо того ж таки прес-клубу. Вже не раз донеслися вісті, буцімто заробляє ГО страшні гроші. Зізнаємося: останній грант, який давав нам кошти на «прожиття» – оренду, канцтовари, Інтернет і каву для учасників медіа-заходів закінчився 2007 року. З того часу ми – на «госпрозрахунку». І коли якийсь ображений місцевий політик (кандидат/депутат/тощо) каже «так ви ж брали у нас гроші на проведення прес-конференції», і цим хоче показати, що живемо ми багато, мені завжди хочеться задати запитання навзаєм.
А скажіть, будь ласка, чому, наприклад, я, пенсіонерка з 40-річним трудовим стажем, яка, втім, продовжує працювати, бо пенсії на повноцінне життя не вистачить, повинна за свої кошти проводити медіа-захід для політика-початківця чи й не початківця? Заплатити за приміщення, де буде захід; електроенергію (бо ж усім подобається, коли приходять камери й гарно знімають; коли є проектор за потреби); Інтернет (бо ми розсилаємо анонси та прес-релізи); за телефон, бо часом є потреба провести захід терміново й самої лише електронної розсилки замало – треба й подзвонити; за папір на роздруковані матеріали (а, тут теж, до речі, електроенергія!)… А ще – купити водичку на стіл промовцям; каву-чай-печиво, що зовсім не є надлишковим, бо часом журналісти бігають із заходу на захід, не встигаючи елементарно попити чаю та щось перекуснути. Особливо – телевізійники, які ще й обладнання з собою носять…
Посуд і підлогу в залі ми теж миємо самі.
Колеги-ГеОшники все це освоїли, бо самі варяться в такому ж казані. Для тих, хто цього не розуміє, пояснюю. Це не називається заробітком, це – відшкодування коштів, потрачених на організацію Вашого заходу (читай вище перераховане). Бо, ще раз повторюся, ми не повинні комусь робити PR за свій кошт. Ну хоча б тому, що забагато охочих знайдеться.
Звичайно, сума відшкодування для різних категорій різна. Часом просто відсутня. І, думаю, знайдеться немало таких, хто пригадає, що для них захід проводили цілком безкоштовно. Скажімо, 2015 року майже всі медіа-заходи з тем АТО та волонтерства ми проводили на волонтерських засадах. Тобто за кошт прес-клубу. Себто ті, хто заплатив за проведення заходу трішки більше, може знати, що їх «зайві» кошти пішли не в чиюсь підлу кишеню, а на оплату заходів, які прес-клуб проводить безкоштовно.
Часом ми бачимо, що люди не в тій ситуації, аби платити, тож просимо бодай, аби принесли чай-каву-печиво для учасників і працюємо, так би мовити «за харчі».
Звісно, для громадської організації вартість менша, ніж для політика чи для бізнесу… Та в будь-якому разі тим, хто вважає, що для них мають працювати безкоштовно, варто поцікавитися, скільки коштує проведення медіа-заходу в сусідніх Харкові чи Чернігові або ж несусідньому Львові. Про Київ мовчу. Бо колись, дізнавшись, на яких засадах ми працюємо, колега сказав: «Я б за такі гроші й ноги з ліжка не звісив».
До речі, за 2015-2016 роки прес-клуб сплатив за Інтернет 972 гривні; за зв᾽язок – 2280,72 гривні; за електроенергію – 7126,71 гривні; за воду – 565,77 гривні; за тепло – 11508,30 гривні; за оренду (спасибі, міськрада дала пільгу!) – 6418,37 гривні; за податкові збори – 1180, 43 гривні… Сума лише цього перерахованого – 30 тисяч 52 гривні 30 копійок.
Ці цифри були викладені на звітно-виборних зборах прес-клубу на початку березня. Платіжки є. Тому для тих, хто любить рахувати – давайте рахувати! І заповнювати е-декларації чи що там хто схоче.
А ми поки готуємося зустрічати гостей-журналістів із шести областей – показувати їм позитиви нашої області. Ще у квітні – Всеукраїнський турнір юних журналістів. До речі, навіть на призи грошей не вистачає. Любителі рахувати, чи не з᾽явиться у вас бажання допомогти турніру – фінансово? Діти все-таки…