Вівторок, 04 липня 2017 17:12

Досвід. У «RАІ Media Group» працює шестеро Русиняків

Засновник і керівник «RАІ Media Group» з Івано-Франківщини Андрій Русиняк розповів у Львівському прес-клубі про те, чому у медіа холдингу працює шестеро Русиняків і їхній статус власників не шкодить ані редакційній політиці, ані творчому процесу.

- Минулого року на Івано-Франківщині була заснована медіа-група – «RАІ Media Group». Маємо кілька засобів масової інформації і захотілося про себе заявити так, щоби наші потенційні рекламодавці та ті люди, які з нами працюють, розуміли, що це – єдиний механізм, який діє в єдиному ключі. Що це не десятки різних компаній, а єдиний концептуальний підхід телеканалу «RAI» трансформується – і на журнал, і на радіостацію.
- Які ЗМІ ввійшли у медіа групу?
- Цифровий канал, який працює у DVB-T2. Юридичні особи: ТОВ «Телерадіокомпанія «РАІ»; ПП «Телекомнанія РАІ», тобто аналогове телебачення, якому цього року буде 25 років; “РАІ-радіо”, радіостанція, яка має чотири радіостанції, оскільки ми маємо передавальну станцію в містах Бурштині, в Долині, в Косові та смт Верховина. У цій групі є діловий журнал «Mега». Він виходить один раз на два місяці. Доволі такий успішний журнал. Є сайт «trkrai.com» та BTL-агентство «PROMIK». При журналі «Mегa» був сайт. Ось усі ці структури ввійшли у наш холдинг. Таким чином ми працюємо в спільній концептуальній системі.
- А «РАІ» TVNET, інтернет-провайдер, є у цій групі?
- Ні. Це – технічна служба, яка дозволяє жити і телеканалу, і всім іншим медіаресурсам. Це відгалуження, яке є в структурі нашого холдингу, але не юридично. Нещодавно ми ще й газету зареєстрували. Однойменна назва – «Регіональне агентство інформації». Вже маємо свідоцтво. Що далі з нею робити, будемо думати.
- «РАІ» розшифровується як «Регіональне агентство інформації»?
- По-різному можна розшифровувати. Але є так. Хоча спочатку була й абревіатура-аналогія “Русиняк Андрій Іванович”. У дев’яностих роках популярно було за таким принципом називати. Тоді я і не задумувався, що у світі є ще якісь РАІ – в Італії, США чи деінде. У далекому 1992 році в Бурштині розпочала свою діяльність «Телекомпанія РАІ». На зорі Незалежності було дуже актуальним створення медіа, телебачення, радіо, все що завгодно. У той час ніхто й гадки не мав, що аж стільки телекомпаній буде створено. Наприклад, на Івано-Франківщині, майже в кожному районному центрі було телебачення. А в Галицькому районі – два. Ми розпочинали з того, що це була маленька молодіжна студія «Енергетик» при енергетичному технікумі. Я працював у енергетичному технікумі і завдяки людям, які працювали і в енергетичному технікумі, і в міській раді, і в районній раді, була створена така невеличка студія. Вона спочатку транслювала свої програми в кабельній мережі у навчальному закладі. Потім перетворилася в невеличку студію, яка покривала місто Бурштин. Але з часом сталося так, що державні установи не могли бути засновниками додаткових господарсько-розрахункових структур, і я зареєстрував приватну компанію.
- Приватне підприємство “Телекомпанія «РАІ»: хто має в ньому частки?
- Я володію часткою 70 відсотків. А мій брат, Володимир Іванович, - 30 відсотків. У 2011 році Україна, згідно з Женевською конвенцією, мала прокинутися з цифровим телебаченням. Знаючи, що будуть конкурси, ми організували ТзОВ. Це інша юридична форма. Її заснувало кілька осіб з моєї родини та ця «Телекомпанія «РАІ» - четверо фізичних і одна юридична особа. Це - Русиняк Андрій, Русиняк Володимир, Русиняк Лілія, Русиняк Ірина і ПП «Телекомпанія «РАІ». Всі вони мають по 20 відсотків.
- Але у Вас все одно більше, бо Ви в цьому приватному підприємстві маєте 70 відсотків.
- Це логічно. Тому що цю компанію заснував я. І те, що поділився цими відсотками з братом, те, що долучив до цієї роботи рідних, щоби вони були вмотивовані…
- Брат не образиться, коли почує «поділився відсотками»?
- Ні, не образиться – він це знає. Він вклався своїм розумом, своїми знаннями, своєю роботою. Його вклад є надзвичайно великим. Тому що в час, коли мене не було (Андрій Русиняк кілька років жив і працював на дві країни – США і Україну – ред.), він всіма цими питаннями займався. І вся технічна сторона лежить на ньому.
- Тобто можна сказати, що він – технічний директор.
- Можна сказати і так.
- Ви у 1999 році закінчили факультет журналістики. Хоча до того були музикантом, керівником оркестрів. Навіщо Вам ця журналістська освіта, чому Ви не пішли на економічний чи юридичний факультети? Адже Ви розвивали медіа-бізнес, і, можливо, ті знання були би більш необхідні, ніж журналістські?
- Можливо і так. Але у свій час я закінчив вищу школу менеджменту. Це була така школа, яка дала мені добрі знання, до нас приїжджали лектори з Америки. Я багато навчився і цього мені було достатньо. Відверто кажучи, можна і десять років провчитися і нічого не досягти. А потім я пішов на заочне відділення журналістики у Львові. Вища освіта ж що дає? Ти перебуваєш у середовищі розумних людей. І, очевидно, чогось набираєшся.
- З Вами навчалися і власники медіа?
- Ні, я єдиний був. Багато чого я, можливо, більше знав, ніж мої однокурсники. І десь мені вдавалося їм допомагати.
- Отже, про братів Русиняків ми вже довідалися. Тепер про їхніх дружин. Русиняк Лілія і Русиняк Ірина. Лілія – це Ваша дружина. Яка її функція і роль, крім того, що вона є власниками по 20 відсотків у ТОВ?
- Насамперед, це оберіг, який є у кожного керівника вдома і в бізнесі. Це людина, яка постійно на роботі, має можливість спілкуватися з колективом, яка контролює фінансову частину.
- Як фінансовий директор?
- У нас немає в компанії таких гучних посад – фінансовий директор, комерційний директор. Можливо, це добре, а, можливо, в цьому є якийсь мінус. Тому що, на превеликий жаль, підприємства, які організовувалися у дев’яностих роках, створювалися родиною під одну конкретну особу, і всі проблеми, які виникали, збігалися до цієї людини, яка заснувала. І зараз ми трохи відходимо від цього. Намагаємося роздати всі ці важелі управління, тому що розуміємо, що не можна так існувати далі. І частина цих повноважень лягла на одну дружину, частина – на другу дружину, маю на увазі Володимира, оскільки вона є головним бухгалтером в компанії. Але гучних посад у нас немає.
- Брати, їхні дружини. Тепер – до дітей. Скільки Ваших і Вашого брата дітей працює у «РАІ»?
- У мене є троє дітей. Старшому 24 роки, середущому – 16, і наймолодшому – сім рочків. У Володимира є двоє дітей. Старша дочка вже заміжня, а син, Сергій, теж працює у нас в компанії. Тобто двоє дітей працює у нас у компанії. Це мій Віталій, який займається звукорежисурою на «РАІ-радіо» та зйомкою і монтажем таких важливих речей, як «одяг» для телекомпанії. Так сталося, що у нас був дуже талановитий художник-дизайнер Тарас Іванишак, хай з Богом відпочиває, він помер у молодому віці. То він робив всі заставки, ввесь «одяг» для телеканалу. І Віталієві зараз вдається це робити, він поєднує звукорежисерську роботу на «РАІ-радіо» та роботу в дизайнерстві телеканалу. Він закінчив університет Короля Данила, в Франківську є такий від Київського університету. У нього якась поєднана освіта, журналістська і щось пов’язане з редагуванням.
- Племінник?
- Племінник закінчив історичний факультет університету у Львові. І займається операторською роботою, монтажем. Свого часу вів програму «Наш футбол». Робить начитки. Ми нещодавно завершили роботу над 55-серійним фільмом, озвучували його, робили дубляж з англійської на українську. І він там теж брав участь.
- Ви і кіновиробництвом займаєтеся?
- Частково. Це був підряд такий цікавий.
- Журнал «Mега» як з’явився у вашій медіа групі?
- Журнал “Mега” – це знаний на Івано-Франківщині журнал, який уже з десяток років видають в Івано-Франківську. Ми зустрілися з власником цього журналу і знайшли порозуміння, що буде ефективно, якщо ми будемо спільно працювати.
- Власник – це той, хто має найбільше акцій у ТОВ «Мега Стар ІФ», що видає цей журнал?
- Так, Андрій Паснак. Той, хто є власником BTL-агентства «PROMIK».
- То це не є Ваша власність?
- Ні, це наші партнери. Ми один одному допомагаємо. Будемо бачити, як будуть розвиватися надалі справи з журналом. Але журнал не є власністю телекомпанії.
- Щоб не розкривати комерційної таємниці, що Ви можете сказати про принципи такого партнерства: RAI Media Group та рекламної агенції і журналу «Mега»?
- Наша біда в тому, що ми не вміємо об’єднувати зусилля заради чого ми працюємо. Можливо, це така ментальність галичан. Але в 2011 році для того, щоби отримати ліцензію на цифрове мовлення, телекомпанія «РАІ», єдина в Україні, об’єднала навколо себе сім телеканалів. Це було Надвірнянське телебачення, Коломийське телебачення, телеканал «Вежа», калуський телеканал «Незалежність», рогатинсьий телеканал «Захід», ще кілька, які мені зараз важко згадати. Багато хто пам’ятає, що цифрову ліцензію у 2011 році було отримати надзвичайно важко. На область давали лише три-чотири ліцензії. До 2011 року телеканал «РАІ» співпрацював спільно з «Новим каналом». Тобто був контент «Нового каналу» і ми мали своїх чотири години в ефірі. А забезпечити власними силами 24 години нам було надзвичайно складно. І ми знайшли компроміс з цими прикарпатськими каналами, що ми йдемо як ліцензіат, а всі інші будуть нам допомагати з контентом. Адже Національна рада оголосила про конкурс з вимогою 24 годин мовлення. А маленьким телекомпаніям з Бурштина, Калуша, Рогатина, Коломиї було би важко це зробити самим. Таким чином ми єдині в Україні зробили такий компроміс і отримали ліцензію на мовлення в цифровому форматі. Але через те, що ми – галичани, не все так склалося, як хотілося. Оскільки різні форми власності – комунальне, напівприватне, ще якесь, то інтереси розійшлися. З часом деякі канали не схотіли з нами співпрацювати. І зараз ми працюємо як один телеканал. І після цього у нас виникла ідея створювати медіа холдинг. У Канаді в кабельних мережах також транслюється наш телеканал.
- Сімейність у медіа бізнесі. Плюси і мінуси. Спочатку, будь ласка, про плюси.
- Очевидно, що вся сім’я і рідні працюють в одному напрямку. В цьому є великі плюси. Це не так, що дружина живе своїм життям, а ти – своїм. Телефон не вимикається 24 години. Вочевидь, є плюси, що ти маєш на кого обпертися. Коли ти маєш різних партнерів, то не всі ж чисті на руку, не всі ж хочуть однаково працювати і докладатися до розвитку бізнесу. Сім’я, діти, вони в цьому варяться, вони розуміють проблеми, все, що є в цій телевізійній кухні, і навчаються. А це означає, що є можливість – рано чи пізно – передати те, що було створено, своїм дітям. Не так, як у нас є в людей, коли діти нічого не знають про бізнес батьків. І якщо, не дай Боже, щось стається, все це розвалюється. Все це будувалося по крихтах. Увесь цей бізнес збудований за власні кошти. Це не є якісь там політичні вкладення, інвестиції. Тут немає інвестицій, які впали з неба і людина тішиться, що має такий бізнес. Це все пробудовано крок за кроком, стіл до стола, крісло до крісла. Це дуже копітка та важка робота.
- Одержати ліцензію в Нацради з питань радіомовлення та телебачення було дуже важко. І тоді дехто думав, що «Регіональній агенції інформації» допомагає це робити “партія регіонів”. Можна було тоді обійтися без сприяння тих, в чиїх руках була вся повнота влади?

- Не завдяки, а всупереч. Знаю, що в інтернеті є інформація про те, що я мав стосунок до партії регіонів. 2011 рік, через півроку ми розпочали трансляцію з 24 годинами ефіру, одні з перших в Івано-Франківській області. І в той час я розумів, що коли ти маєш такі потужності, коли ти покриваєш всю Івано-Франківську область, політичні моменти можуть зашкодити моїй роботі, яка тривала з 1992 року. І тоді, коли нині покійний голова Івано-Франківської облдержадміністрації Михайло Іванович Вишиванюк отримував той партійний квиток, отримував його і я. Але це було ненадовго, лише на три місяці. Це був крок, який дав мені можливість спокійно працювати. Після трьох місяців я написав заяву і вийшов з партії. Це було тільки кроком, щоби не розвалити і щоби ні в кого не було бажання цей бізнес перехопити, перетягнути, нагнути.
Ще мушу сказати одну річ, вона є дуже важливою. Якщо власники ЗМІ хочуть співпрацювати з будь-якою політичною силою, то вони можуть це робити так, що ніхто цього знати не буде. Я це робив так, щоби всі це знали. Це було кроком на випередження, щоби потім не мати проблеми.
- Кажуть, що зараз на Івано-Франківщині будувати медіа бізнес без того, щоби не бути в добрих взаєминах із, скажемо так, власниками «Буковелю», майже неможливо.
- Ну, я би так не сказав. У нас добрі стосунки з власниками «Буковелю». Чи то не з власниками, бо чиє воно – невідомо, а з Олександром Шевченком, Віктором Шевченком. Вони приходять до мене на ефір, ми з ними спілкуємося, обговорюємо всі деталі їхньої діяльності. Очевидно, у них є свої плани, вони хочуть транслювати їх до глядацької аудиторії. Це їхнє право. Наше право – витягнути з них якомога більше інформації.
- Вони – основні ваші рекламодавці чи належать до когорти великих рекламодавців?
- Належать до когорти великих рекламодавців. Але не є основними.
- А хто ваші найбільші рекламодавці?
- З рекламою зараз надзвичайно важко. Ви знаєте, що рекламне поле зараз є надзвичайно слабеньким. І воно настільки у нас викручене. Зараз є дуже багато інтернет-видань, газет, радіостанцій не так багато, але інтернет-видань дуже багато. І цей шматок пирога треба ділити на всіх.
- Які Ваші медіа є прибутковими?
- Телебачення. У нас є ще кабельні мережі, інтернет-провайдерство. Є речі, які дають добрий прибуток. Як інтернет-провайдер ми є в Верховинському районі, Галицькому, частково – в Чернівецькій області. І маю надію, що буду мережі помаленьку розвивати, тому що це є майбутнє.
- Ваше телебачення є у кабельних мережах дев’яти з чотирнадцяти районів Франківської області?
- Так, телеканал «РАІ» як регіональний – згідно з рішенням Національної ради з питань телебачення і раліомовлення – є в універсальній програмній послузі. Раніше з кабельними мережами треба було укладати угоди і оплачувати їм, а тепер ми є в універсальній послузі. Це добра річ і воно так повинно бути, тому що ми є місцевим мовником.
- Отже, телеканал «РАІ» - прибутковий. Радіо – ні?
- Час від часу. Коли вибори, у нас все прибуткове.
- Ви дотуєте все решта? «Mега», журнал, також дотується?
- Частково. Бувають місяці, коли все добре. Діловий сайт поки що дає собі раду і розвивається.
- Я так підхожу до того, що у кведах підприємницької діяльності - і Ваших, і Вашого брата – є і нерухомість, і торгівля. Цей бізнес вам допомагає утримувати медіа?
- Відверто кажучи, так. У 1997 році в центрі міста Бурштина я купив кінотеатр. Був такий “коридор”, коли об’єкти нерухомості можна було купити. Ми його переробили, він тепер абсолютно змінений. То було двоповерхове приміщення, тепер воно чотириповерхове. Є можливість здавати приміщення в оренду. Сьогодні там розміщене телебачення. Телекомпанія «РАІ» веде трансляцію з Бурштина. Це трошечки дивно, але там є резервне живлення, добрі телефонні мережі, там працюють програмні директори.
- Але Ви потім усе ж придбали приміщення в Івано-Франківську.
- Так. Неможливо працювати в формі обласного телеканалу, якщо у тебе в обласному центрі немає продакшн-студії . Не будуть їздити наші гості з Івано-Франківска до Бурштина. Ефір ведемо з Івано-Франківська. Там є студії, журналісти, редакторська група, шеф-редактори, які займаються організацією цих всіх процесів. В обласному центрі працює 12 осіб.
- Ви, як генеральний директор і як ведучий, не довіряєте найвідповідальніші ефіри своїм працівникам і ведете їх сам?
- Ні, немає такого, щоби я не довіряв. У нас все побудовано на довірі. Але я отримую від роботи в кадрі задоволення. Моя програма - “Новий погляд”. Виходить, зазвичай, два рази в тиждень. А буває – і три-чотири. По-різному.
- Який відсоток власного контенту у телекомпанії «РАІ»?
- Згідно з ліцензійними умовами – все, що написано в нашій концепції. До нашої телекомпанії якась пильна увага з боку Національної ради. І, до речі, це дуже добре. Ми нещодавно отримали попередження по «РАІ»-радіо, тому що у нас за Верховинською ліцензією є конкурсна умова – 50 відсотків місцевої тематики в новинних випусках. Але журналісти десь недовиконали свою роботу і дали більше загальнонаціонального матеріалу.
- Сімейність – це надійно, тебе не підведе ані брат, ані дружина, ані син, це зрозуміло. Але тепер я шукаю мінуси. Син чи дружина можуть мати іншу позицію. Важко повірити, що стільки Русиняків є однодумцями. Як ви вирішуєте спірні творчі проблеми?
- Я дотримуюся суворого правила і на роботі для мене різниці немає: чи це дружина, чи брат, чи син. Це жорстко і подекуди виглядає якось неправильно. Але робота – це є робота, і всі це знають. Якщо на летючках комусь треба отримати на горіхи, то отримують всі, не дивлячись на те, чи це моя дитина чи дружина. Я намагаюсь так тримати всіх у жорстких рукавицях.
- Ще про мінуси. Я – молодий і талановитий журналіст з Івано-Франківська, хотів би працювати в RАІ Media Group. Але, мабуть, не піду. Там – самі Русиняки, мені там не пробитися, кар’єри там не зроблю.
- З 54 осіб працівників – шість осіб Русиняків. Це не так багато.
- Але я ж не стану головним редактором.
- Шеф-редактори – Віталіна Запорожець та Мар’яна Мацьків. Реактор «РАІ»-радіо – Галина Данилюк. Тобто, ключові посади, на які я покладаюся, це не є Русиняки. Власність – так. Можлива якась домінуюча роль моїх рідних на майбутнє, коли я вже буду старенький, з паличкою приходити і дивитися, які продукти вони роблять. Але ключові посади, які формують редакційну політику, які беруть участь у вирішенні того чи іншого питання – це інші, молоді люди. Плинність кадрів є у багатьох компаніях. Але у мене є близько десяти людей, які працюють з 1992 року і до сьогодні. Програмний редактор Інна Федункевич – це людина, яка працює майже 25 років разом зі мною. Вона відповідає за дотримання концептуальних підходів телеканалу. Олег Бат, він теж є програмним редактором. Тобто ключові особистості, які працюють на телеканалі, це люди не з сім’ї. Хоча це вже – сім’я.
- Зараз скільки рекламного часу в телекомпанії? Дев’ять хвилин на годину?
- Якби дев’ять, то ми би були такі багаті... Є на годину хвилина, півтори, дві. Може, п’ять. Це залежно в який час. Але зараз реклама більше йде в інтернет. Я, скажу відверто, шалений противник комунальних засобів масової інформації. При демпінгуванні цін на рекламу вони практично не дають можливостей розвиватися приватним медіа ресурсам. І це теж велика проблема.
- На яких умовах брати Русиняки прийняли би партнера в RАІ Media Group?
- Ну, якщо прийдуть, то будемо говорити. А поки що таких пропозицій немає, тому й нема про що говорити.
- Коли Ви презентували медіа-групу, то сказали, що робите це для рекламодавців. Ви не сказали: «для глядача» чи «для читача».
- Підлаштовуватися під них – це не в наших правилах. Ми робимо свою роботу, ми маємо робити її правильно настільки, наскільки маємо знань, вміємо та хочемо. Є різні проекти. Якщо «Новий погляд», то він має свою ціль. Щоби витягнути якомога більше інформації зі співрозмовника, щоби люди зрозуміли, що це за особистість. А потім глядачам уже вирішувати, що робити далі. Якщо це виборчий процес, то – голосувати чи ні. Намагаємося давати об’єктивну інформацію. Якщо, до прикладу, є у нас замовні матеріали, то ми їх виносимо за межі новин. У нас є кілька рубрик: «Варто знати» та «Новини компаній». А новини – це поточні новини, це те об’єктивне, що нам треба подати, що відбулося сьогодні. І це наше головне завдання. Надзвичайно багато соціальних проектів. У мене нещодавно був такий цікавий ефір про створення соціального підприємництва. Але, виявляється, і ми виконуємо цю функцію впродовж 25 років, тому що стільки різних безкоштовних соціальних оголошень та блоків є на нашому телеканалі, що вони замінюють тих дев’ять рекламних хвилин. 70 відсотків матеріалів робляться як соціальні проекти. Тому що інтерв’ю може бути або платним, або соціальним. Тому що є громадські організації, які недавно створені, то вони не можуть платити.
- Ви любите тих співрозмовників, які перед телевізійним інтерв’ю кажуть: «О, можливо, наша партія вам заплатила, але ви не бійтеся, ставте мені всі запитання і якомога гостріші»?
- Є бажання людей показати себе з кращого боку. Є прохання: ці питання ставте, а ці – не ставте. Я не намагаюся влазити в брудну білизну, не маю бажання такого робити. Мені хочеться якомога більше подавати позитиву. На превеликий жаль, ми в своєму житті маємо стільки негативу, що здається ніби нас до чогось підводять, хочуть зробити нас меншовартісними ось цим негативом. Треба витягувати щось цікаве, щось необхідне для людей, щоби була мотивація жити, а не просто скласти валізи і поїхати до Польщі на заробітки.
- А як Вам ще доводиться відробляти владі свою присутність у медіа-просторі?
- Дякувати Богу, зараз трошки інша ситуація і нема такого, що треба комусь щось відробляти. І мені якось вдавалося не бути так прив’язаним до влади, ніби я їй щось винен. Якщо, до прикладу, у мене щоп’ятниці є прямий ефір з міським головою Івано-Франківська Русланом Марцінківим, то у нас є укладена угода на те, що він буде приходити щоп’ятниці та розповідати, що він упродовж тижня зробив. До речі, це дуже добра практика, коли люди в прямому ефірі можуть зателефонувати, поставити запитання і сказати міському голові, що він зробив доброго, а що – поганого.
- За яку суму ви з братом і дружинами продали би RАІ Media Group?
- Не продав би. Коли будь-який товар приходить просто так, то він просто так і йде. Але коли ти вкладаєш багато років свого життя, плекаєш це дитя, то з ним складно розлучитися.
- Скільки коштує бренд «РАІ»?
- Дуже дорого.
- Квоти українською мовою 60 відсотків. У вас з цим проблеми немає?
- Немає. Є проекти, які ми десь купляємо, науково-пізнавальні програми або мистецькі, але всі вони – українські. Ведучі розмовляють тільки українською, а люди, які беруть участь, можуть і російською. У нас немає з цим проблем.
- Оплата праці працівників. Використовуєте зарплати, гонорари, за угодою, ФОПи?
- Творчий колектив працює лише в штатному розписі. Але є гонорарна система. У нас взагалі така оригінальна система. Якщо пригадуєте, колись телеканали використовували таку форму, “фабрика новин” називалась. А у нас є своя система оцінювання роботи творчого колективу. Я до цього дуже довго йшов, але ми знайшли механізм. Людина, яка зробила матеріал, чи оператор, який сидів за камерою, чи виконував якусь функцію, того ж дня знає, скільки він грошей заробив. Він заносить це в систему і йому зразу нараховуються бали. І наприкінці місяця він отримує заробітну платню ту, яку він заробив за балами. Це є такі мотиваційні речі, у нас це називається «редактор новин». Все чітко прораховано: скільки за сюжет, скільки за спецрепортаж, за прямий ефір. Так люди заробляють гроші.
- Кадрове питання. Ви ставите на дипломованих журналістів чи на творчих людей, яких робите журналістами практикою?
- Друге. Зараз вже тенденція трошки ліпша. Тому що журналістів є надзвичайно багато і їх готують у багатьох вишах. Але є проблема з технічним персоналом, з відеооператорами, з монтажерами, з “позакадровими” спеціалістами. Їх доводиться виховувати, вчити, відправляти на якісь курси. Але чим більше ти відправляєш їх на курси, тим швидше вони полетять в іншу структуру, коли чогось навчаться.
- Ви контактуєте з іншими власниками медіа в Івано-Франківській області?
- Ми – друзі, ми – колеги. Але так, щоби ми контактували плідно – не вдається.
- А чи знаєте всіх власників медіа-ресурсів? І тих, хто написаний, і тих, хто – кінцевий бенефіціар?
- Можна сказати, так. Ніколи не цікавився всім цим родоводом бенефіціарів. Але на загал орієнтуюся хто є хто. Зараз є дуже багато інтернет-видань, де неможливо простежити і виявити кінцевих бенефіціарів. У телеканалі чи газеті має бути все прописано. А тут – важко дізнатися. Десь за чутками щось дізнаєшся.
- Чи може бути так, щоби олігарх дав гроші менеджеру і сказав: зроби мені незалежне медіа, яке би було і прибутковим, і дотримувало би стандартів журналістики?
- Якщо немає чітких правил гри в державі, то і тут людина знайде дірку, аби не дотримати своїх слів. Але я вірю в це. Тому що є багато людей, в яких немає політичних амбіцій, які просто хочуть професійно зробити якусь добру справу. З історії ми знаємо – скільки у нас було меценатів, які просто давали кошти, аби щось робилося.
- Ви відчуваєте реакцію на діяльність своїх медіа, на критичні матеріали?
- Наше суспільство надзвичайно збайдужіло. Воно настільки було заполітизоване, що зараз пішло в зворотну сторону – відраза. Люди хочуть бути осторонь, не хочуть брати учать у будівництві країни. Немає дороговказу: куди ми йдемо, що ми робимо і навіщо ми це робимо. Але ми маємо знайти людей, які можуть дати ці знання. А глядачі зможуть ці знання почерпнути.
- Півроку минуло відколи створено RАІ Media Group. Бачите позитивні результати цього?
- Так, але не настільки. Рутина бізнесу і творчої роботи десь нас затягує і не завжди ми велику увагу приділяємо саме цій структурі. Ще не все до кінця відшліфовано. Зараз ми більше приділяємо увагу створенню корпунктів на місцях для розвитку місцевих новин.
- Дякую Вам за розповідь.
Розмову вів Роман ШОСТАК,
Львівський прес-клуб.