Четвер, 27 липня 2017 07:31

Роздержавлення: хто побіг, а хто й не стартував. Сумщина має найбільший відсоток реформованих газет

23 листопада 2016 року Уряд прийняв постанову «Про затвердження Переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі». До переліку ввійшло 244 редакції з усіх областей України. Цифра, як ми пригадуємо на той час, утішала. Чи втішають цифри сьогоднішні?

«Як мокре горить»
Навесні голова Державного комітету телебачення і радіомовлення Олег Наливайко, підбиваючи підсумки етапу роздержавлення, повідомляв, що станом на 23 травня повністю реформувалися 49 комунальних і державних видань, які пішли на перший етап реформування. Ще 127 юридичних осіб перебувають у стані припинення своєї роботи, а 33 очікують перереєстрації. 36 видань не підготували документів для реформування взагалі.
Отже, процес іде. І Держкомітет уповноважений його контролювати. Але, схоже, як і будь-яка реформа в нашій державі, роздержавлення розпочалося, та не всюди відбувається. І не надто ретельно контролюється.
Секретар НСЖУ Віра Черемних на сайті «Детектор-медіа» у квітні зауважувала: зведений перелік об’єктів реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ, що знаходиться на сайті Держкому, «ставить більше запитань, аніж дає відповідей. У таблиці дуже багато «білих плям». Зрозуміла відсутність відомостей у графах щодо свідоцтв про державну реєстрацію ЗМІ і нову назву юридичних осіб-редакцій: роздержавлення рухається, як мокре горить… Судячи з усього, контактів із засновниками газет і редакціями ще не налагоджено. Не поспішають вони надавати відомості до переліку… Можуть сказати, що статистика не така вже й важлива річ. А на якій же базі формувати державну політику в інформаційній та видавничій сферах, як того вимагає закон «із метою забезпечення функціонування, збереження назви, цільового призначення, мови і тематичної спрямованості видань»? Неповна й неточна інформація може спричинити неефективні, а то й неправильні рішення».

«Стати на ноги, щоб іти в люди»
Зазирнемо до переліку й ми. Дані оновлені станом на 30 червня. Зауважуємо: «білі плями» у документі ще спостерігаються. Проте колонка, де зафіксовані видання, що отримали нове свідоцтво про реєстрацію друкованих ЗМІ, заповнена. І, судячи з неї, ситуація в Україні щодо роздержавлення така. «Поза конкурсом» Тернопільська та Закарпатська області, де ці свідоцтва отримали нуль (0) видань. Найменше, за даними Держкому, перереєстрованих видань у Київській (2,8%), Львівській (3,3%) та Полтавській (3,3%) областях. Власне, тут свідоцтва отримали по одній газеті в регіоні. Просто у Київській їх більше, тому одна газета складає менший відсоток. Якщо ж відірватися від відсотків, то бачимо: на кінець червня лише по одній газеті «дореформовано» також у Запорізькій Івано-Франківській, Рівненській, Херсонській, Чернівецькій і Чернігівській областях.
Щодо кращих у процесі, то тут поза конкурсом Сумська область, де реформовано вісім із 21 видання (38%). Вінниччина роздержавила дев᾽ять із 34 видань (26,5%), Хмельниччина – шість із 26 видань (23%), Волинь – чотири з 20 видань (20%).
На заваді, зазначає НСЖУ, стоять юридичні, економічні, фінансові питання. Це зауважили у своїх анкетах і учасники липневого тренінгу для роздержавлюваних ЗМІ, що вчергове відбувся в Сумах за проектом Тернопільського прес-клубу.
Виданням бракує «фінансових ресурсів», «можливості набрати співробітників». Відтак, від держави вони хотіли б «зменшення оподаткування», «паритетного розподілу грошей на висвітлення діяльності державних структур», «забезпечення виробництва українського паперу», «створення робочих місць, що дало б зростання купівельної спроможності населення», загалом «поліпшення економічної ситуації».
Тобто фінансова, матеріальна допомога має бути, зазначено в одній із анкет: «Щоб газета «стала на ноги», перш, ніж «іти в люди».
Від обласної влади видання сьогодні очікують «надання коштів на розвиток видань», «не віддавати бюджетні кошти на один канал олігарха, а розподіляти на висвітлення реформ між районними газетами» та подібне.
Від районної влади видання хотіли б отримати переважно «надавання інформації» та «коштів за висвітлення їх діяльності».
Кілька разів повторюються й бажання «не заважати», «щоб не було тиску влади».

«Працювати і максимально використовувати всі можливості»
До речі, а що ж чекають колективи від себе самих?
«Навчитися мінімальними ресурсами створювати максимально ефективний контент із використанням сучасних технологій». «Робити якісний контент». «Працювати і максимально використовувати всі можливості»
Отже, всі розуміють, що контент має бути цікавим, корисним, пізнавальним. Відтак у побажаннях до прес-клубу говорять, що потребують сприяння у «забезпеченні комунікацій з редакторами українських видань для обміну інформацією і контентом», «більше тренінгів подібного напрямку», «методичної допомоги у вигляді тренінгів, семінарів, круглих столів тощо для навчання і підвищення професійного рівня всіх працівників редакції».
Це пишуть ті, хто відвідав тренінги. Між тим, маємо зазначити, можливість безкоштовного навчання використали далеко не всі редакції області. Дехто побував на одному тренінгу та й потому. Хоча ті, хто все ж приїздив на навчання, одностайно відзначали його корисність.
Що це? Інертність? Відсутність можливості (хоча – невже проблема – приїхати одній людині один раз на місяць)? Нерозуміння важливості навчання на цьому перехідному етапі? Стереотип «та чому там навчать»? Мабуть, усього потроху.
Про це говорив на тренінгу «Як зробити хорошу газету» й тренер, заслужений журналіст України Валерій Горобець. «Як ми робимо газету? Зазвичай украй погано. Спрацьовує сила інерції. Приїздять люди на семінар, де показують найкращі зразки, а повертаються додому й знову роблять газети 60-70-х років. Чому? Бо звикли, бо не вміємо, бо грошей не вистачає, бо досі самоцензура в крові… Так, я спілкувався з редакторами, які зізнавалися, що й досі носять шпальти на вичитку в райдержадміністрацію…»
Від цього потрібно позбавлятися. Натомість набувати нових навичок, використовувати нові форми роботи, «креативити», аби привабити читача та рекламодавця. І це, звичайно, процес. Який, на щастя, все ж триває.