Середа, 20 вересня 2017 03:45

Досвід. Як соратник власників «Буковелю» робить «Фіртку» незалежною

Головний редактор «Агенції новин «Фіртка» (Івано-Франківськ) Олег Головенський примирив у своїй особистості власника медіа зі журналістом, а політика – з підприємцем.

«Мені завжди вдавалося знаходити спільну мову зі всіма партнерами»

- Ви – військовий радіоінженер. Потім здобули бізнесову освіту у Львові. Потім пішли у медіа. Були генеральним директором «Третьої студії» в Івано-Франківську, відтак головним редактором газети «Репортер», тепер Ви - головний редактор сайту «Фіртка»..
- Кажуть, що я йду на спад. Що телебачення – це було круто, газета – трошки дрібніше. А інтернет – це вже кожен може собі перстом зробити сайт і робити інтернет.
- А насправді?
- А насправді мені це цікаво. Мені завжди цікаво розпочинати якісь нові проекти, досягати якогось результату. І потім братися за щось нове.
- Ви вмієте працювати у парі, в партнерстві, чи хочете бути єдиним власником?
- Партнерство – це штука інколи складна, залежить не тільки від тебе. Тут багато залежить і від тих партнерів, які є. Але мені завжди вдавалося знаходити спільну мову зі всіма партнерами. Ще починаючи з «Третьої студії», там було багато партнерів, це було акціонерне товариство. В «Репортері» вже було менше партнерів, всього двоє. А у «Фіртці» взагалі немає проблем, тому що співвласниками «Фіртки» є відносно люди аполітичні, наскільки можна в нашому житті бути аполітичним. Тому побажань чи якихось впливів абсолютно не відчувається. Більше відчувається мій вплив. Тому що я, крім того, що журналіст, ще й належу до різних політичних органів і співпрацюю з різними політиками. Тому це, може, накладається, на те, що робить «Фіртка». Але я сам з собою знаходжу спільну мову, поки що.

“Раз у сім років треба закривати проекти і починати нові”

- Тоді розпочнемо з останнього найцікавішого. Отже, ТзОВ «Агенція новин «Фіртка». Засновник – Іванцюк Іван Васильович. Крім цього, він є керівником однієї з релігійних громад євангелістів християн п’ятидесятників. Тобто створюється таке враження, що це - релігійне видання.
- Насправді до релігійності агенція новин «Фіртка» не має ніякого стосунку. Крім того, що має рубрику «Душа і тіло». І там висвітлюються релігійні чи навколорелігійні новини. Але це буквально один-два відсотка від всього контенту, який є загалом на «Фіртці». Що стосується засновника… Історія заснування «Фіртки» почалася сім років тому. Ми її заснували з моїм близьким товаришем Павлом Федоруком, який працював завідувачем кафедри інформаційних технологій Прикарпатського державного університету. У нього вже був бізнес, інтернет-провайдер досить потужний івано-франківський. І я тоді почав трошки з «Репортера» відходити, бо були вже думки, що треба починати щось нове. Як в людини міняються за сім років всі клітини, то за сім років людина цілком інша. Навіть психологи кажуть, що раз у сім років треба закривати якісь проекти і починати нові. То, напевно, у мене раз у сім років такі проекти починаються нові. І Павло Федорук запропонував. На той час в Івано-Франківську вже були сайти. Це були початкові спроби. Не було розуміння, як це розвивати, що робити, яким чином наповнювати, яким чином фінансувати, наскільки це може бути самоокупним. На той час була купа таких логістичних та менеджерських проблем. Він на себе взяв повністю фінансування, програмну та технологічну частину. Моїм завданням було створити колектив журналістів, написати технічне завдання для сайту. І починати його розвивати, наповнювати, експериментувати…

“Все, що я заробляв, ішло в «Третю студію»

- Ви створили «Третю студію» чи ви придбали «Третю студію»?
- Якщо згадати 1996-97 роки, чи навіть 95, тоді не був настільки формалізованим телевізійний простір і взагалі будь-який простір. Тому що радянська система зламалася і ніякої іншої системи не було, нічого не було регламентовано: ніякого законодавства, ні Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Тоді відомий івано-франківський ентузіаст Іван Вовк вирішив спробувати зробити телебачення. І він це зробив наступним чином. Людей не було, техніки не було, нічого не було. Він пішов на РТПЦ, на так звану “вишку”, і попросив в оренду передавач. Кажуть: «Валом є, з військового колись переробили, він нормально транслює, на такому-то каналі може бути» - «А той канал вільний?» - «Вільний» - «Ну, давайте, ми там почнемо щось транслювати». І так воно все почалося без будь-яких дозволів...
- ...і потім, одного разу, Олег Головенський приходить і дає інтерв’ю.
- Так, я вже тоді закінчив Львівський інститут менеджменту. Спробував починати якийсь дрібний бізнес. Одного разу мене запросили на інтерв’ю. Якась там програма була, «Персона». Ще, до речі, Олена Фроляк була ведучою, зараз вона на ICTV працює. І ми з нею поговорили в ефірі про бізнес, про перспективи України.Після того ми з Іваном Вовком почали: то - каву, то – до кави. І він сказав: «Сам я не потягну того проекту, але є кілька підприємців, які би могли зійтися на спільних цілях, щоби зробити в місті перше незалежне телебачення в новому форматі». Насправді, одне телебачення вже було, 402-й канал, він належав тоді міській раді. «Давай зробимо місцевий канал, на місцевому матеріалі, але який би не належав ніякій владі». І тоді акціонерами, крім того підприємства, яке я представляв, став Віктор Анушкевичус…
- Майбутній міський голова Івано-Франківська. Допомогли ви йому.
- Та то було ще до того, як він хотів став мером. Можливо, він і планував, що воно (телебачення) йому поможе. Але я б не сказав, що воно йому сильно допомогло. Тоді в нього була інша виборча кампанія, яка трошки менше залежала від ЗМІ. Ну, і з того часу ми почали розвивати «Третю студію».
- І в певний момент ви, як бізнесмен, відчули, що «Третю студію» треба продати і заробити на цьому?
- Якщо прагматично підходити, то не треба було і починати її робити. Тому що на той час я тільки починав якісь дрібні бізнеси. І все, що я заробляв, йшло в «Третю студію».

“Я все завжди продавав за ту ціну, скільки воно насправді коштувало”

- Уточнимо. Ви були генеральним директором підприємства «Трейдінг» , яке займало гуртовою торгівлею продуктами, горілкою, тютюном, здаванням майна в оренду і ресторанним бізнесом. То на чому ви заробляли і що вкладали в телестудію?
- Трошки займалися оптовою торгівлею. Також мені чудом вдалося взяти кредит на досить лояльних умовах у центрі зайнятості на створення робочих місць під проект створення мережі кіосків швидкого харчування у Івано-Франківську.
- “ПрикарпатМакДоналдз”?
- Ну щось таке. Ми зробили десять чи 12 тих кіосків. Були магазини запчастин в райцентрах. Ну, таке...
- І ці гроші ви перескеровували в «Третю студію»?
- Практично, основна маса. З точки зору сьогоднішнього дня то були не прибутки, а сльози. Якесь смішне, якщо зараз комусь сказати – скільки ми заробляли. Але тоді ми вважали, що це – круто. А насправді, з теперішніми прибутками, з теперішнім бізнесом, це просто сміх і сльози.
- «Третю студію» ви продали?
- Так, продали.
- Заробили?
- Я все завжди продавав за ту ціну, яку воно насправді на той час коштувало.
- Отже, ви продали, але “отруту” журналізму вже скуштували. І захотіли її далі. З’являється проект «Репортер»?
- Проект «Репортер» з’явився як пробний варіант, ще коли я працював у «Третій студії» . Ми вже пару номерів тоді випустили. Я був директором, а головним редактором – Наталка Катеринчук, яка потім була в Києві керівником телевізійної служби новин на 1+1, потім засновувала телеканал НТН. І ми з нею на той час, директор і головний редактор, заснували газету «Репортер», 50 на 50. І так само його продали. Чому? Ентузіазм – це добре, але коли проект є неокупним, то з’являється питання: а скільки можна туди вливати грошей.
- А хто вливав в «Репортер»?
- «Репортер» спочатку паразитував на «Третій студії». Тому що у нас були журналісти – телевізійники. І ми їх навантажували та доплачували трошки, що ось ви робите сюжет, то напишіть і якесь розслідування на цю тему. Техніка у нас була, люди у нас були, офіс у нас був на базі «Третьої студії». Єдине, що треба було – за папір заплатити і все. Тому легкою кров’ю цей проект стартував у нас.
- А потім ви продали «Третю студію», а «Репортер» залишився?
- Коли я вийшов з «Третьої студії», то вже в «Репортері» працював як головний редактор. Але ми його також продали одному з народних депутатів, не від Франківська, він просто родом був з Франківська.

“Я вважаю, якщо журналіст у щось вірить, то він має право ті ідеї розповсюджувати”

- Отже, кар’єра Головенського, засновника і медійника: телебачення, «Репортер» і ідея «Фіртки».
- Коли ми заснували «Фіртку» з Павлом Федоруком, то мені казали: «Ти колись такий крутий був, директор телебачення. А зараз інтернет, це вже таке, не смішне. Насправді, я не думаю, що воно так є, тому що, якщо взяти тиражі наших обласних газет, то на сайти нормального рівня заходить щодня стільки людей, скільки раз на тиждень читає газету.
- Головенський – власник медіа і його бачення журналістських стандартів. «Третя студія», «Репортер» і «Фіртка». Як змінювався або не змінювався Ваш вплив на дотримання або недотримання журналістських стандартів, якою була концепція редакційної політики?
- Якщо би ми говорили про абсолютну незалежність ЗМІ, можливо вона десь є в природі, можливо, є фізично в наявності такі проекти. Але я таких проектів не знаю.
- А які би вони мали бути – незалежні проекти?
- Все у світі відносно. Якщо ми досягаємо абсолюту, то це вже рівень Бога. Залежність є різна. Хтось платить гроші і ти від нього залежний. Залежність – як внутрішнє переконання. Франківськ – місто маленьке, всі одне одного знають. Вчора ти з ним каву пив, а завтра думаєш: не буду я його чіпати, є багато сайтів, хай вони чіпають, а я когось іншого, кого вони не можуть чіпати, буду чіпати. Тобто, я вважаю, що наявність багатьох ресурсів дає ефект того, що зараз сховати нічого не можна. Якщо в радянські часи сховати можна було, бо там сидів цензор і викреслював те, про що не можна писати. Мені журналісти розказували, як журналіст отримав догану, бо він у радіосюжеті з військової частини записав звук «батальйон, рівняйсь, струнко». І ось це слово «батальйон» було секретним. Цензора за це ледве не звільнили, бо він пропустив.
- Як Олег Головенський диктує агенції «Фіртки» редакційну політику?
- Я не є журналіст. Моя освіта не є журналістська. Тому я, напевно, найнестандартніший журналіст і, часами, нестандартний керівник в Івано-Франківську. Я не чіпляюся за стандарти. Я вважаю, що журналіст, як і кожна людина, має право мати свої думки, політичні переконання. Я вважаю, якщо журналіст у щось вірить, то він має право ті ідеї розповсюджувати. Тому стандарти у мене перекошені. Але, що стосується «Фіртки», то реально впливів – мінімум.

“Не знаю в Івано-Франківську сайту, який би не грішив «джинсою»

- Тобто незалежних медіа у Франківську ви не знаєте? Щоби самі на себе заробляли?
- Якщо я вчора з якимсь політиком попив віскі, то я вже маю з ним дружні стосунки. І я маю варіанти: ось це розслідувати, чи це, чи це. Але це – мій товариш, кум чи сусід. То я того не буду чіпати, а буду з цими працювати. А інший ресурс уже не має до нього якихось сентиментів.
- Спростимо: незалежно фінансово.
- «Фіртка» - це незалежне фінансово медіа.
- Завдяки рекламі?
- Завдяки рекламі.
- Ціни на рекламу у вас доволі високі?
- Нормальні ціни. У нас є постійно 12-15 проплачених на півроку вперед банерів.

“Менеджмент “Прикарпаттяобленерго” абсолютн індиферентний до редакційної політики”

- Гарно ви так говорите... Але з іншого боку я знаю, що Олександр Шевченко, народний депутат, фракція «Укроп», Віктор Шевченко, його брат, народний депутат, фракція «Укроп», власники «Буковелю», та Олег Головенський – це одна команда. І це команда олігарха Коломойського. І вона все робила, робить і буде робити для того, щоби «Укроп» всіляко потрапляв у місцеву владу. Так?
- Очевидно. Що стосується цієї частини моєї особистості, - то так.
- І важко відділити тоді власника медіа, журналіста, філософа, універсального Олега Головенського, від оцієї політичної роботи, буденної, але дуже важливої. Бо надійдуть вибори.
- «Фіртка» не буде сильно відрізнятися від інших сайтів Івано-Франківська, бо багато топових сайтів так чи інакше втягнуті у політичний процес. Є сайт, який асоціюють з ВО «Свобода», є сайт, який асоціюють з «Волею».
- З керівниками “Прикарпаттяобленерго”....
- На останній фазі, коли я працював у «Репортері», власниками були люди, афільовані до “Прикарпаттяобленерго”. А насправді там вплив практично відсутній. От де немає впливів. Там рівень менеджменту “Прикарпаттяобленерго” ставиться абсолютн індиферентно до редакційної політики. І там ніхто ніколи ні на що не впливає.
- Як читачам зрозуміти – котре медіа дає найбільш об’єктивну інформацію?
- Немає такого. Не треба шукати одне медіа. Треба намагатися моніторити декілька. Тоді буде повна картина. Тому що з п’яти сайтів чотири будуть мати якусь приналежність. Це я так прямо зізнаюся. Але тут і не сховаєш нічого. На рівні Франківська журналісти знають, хто кому належить. Якщо один сайт читаєш – то все таке пласке. Ніби правдиве, але неправдиве. А якщо декілька – то вимальовується 3D картинка.

“Є власники медіа, які ховаються у підпіллі”

- А може ще й технологічно допомогти читачам? Наприклад: є журналістські стандарти, шість, вісім чи дев’ять. Такі - на Заході, такі – в Україні. Але вони мало чим відрізняються: баланс думок, цитування, відокремлення думки від факту, посилання. І розробити таку програмку-пошуковик, яка видає з інтернету все те, що відповідає стандартам.
- Це не є так просто. Це вже повинен бути штучний інтелект. Можливо, ми дійдемо до того. Але зараз є проблема перенасичення інформації. 150 років тому в Австро-Угорській імперії людина фізично могла прочитати все, що видавалося в імперії. То зараз вона не може прочитати за рік те, що за хвилину продукується в Україні. Але це добре. Люди починають аналізувати, отримувати з багатьох джерел інформацію.
- Але ж дуже багато чорнової роботи змушений зробити цей читач, щоби дійти до якоїсь більш-менш об’єктивності.
- Так. Але ось ви кажете – розробити якусь програмку. А де гарантія, що ця програмка не проспонсорована “Блоком Петра Порошенка”?
- Ви знаєте всіх реальних власників медіа у Івано-Франківську?
- Думаю, що знаю. Якщо не знаю, то здогадуюся з дуже високою ймовірністю, хто власник.
- Це принципово, коли власник реальний, чи підставний, чи вдаваний для медіа?
- Я думаю, що це один зі стандартів. Мусить бути кінцевий бенефіціар. От мені дзвонять: «Є такий сайт, він дав неправдиву інформацію, є рішення суду і я би хотів, щоби дали альтернативну точку зору.». Я кажу: «Ти не знайдеш там власника. Я здогадуюся, хто це. Але коли ти йому подзвониш, то він скаже: ні, я не власник, але ви мені скажіть, а я подзвоню комусь, а він – ще комусь, а там – ще комусь. І, можливо, це розмістять». Є і такі випадки.
- Власники у підпіллі.
- Що просто немає, кінців не знайдеш.

“Журналіст “Фіртки” сам собі головний редактор”

- Ви ведете летючки, наради у «Фіртці», читаєте матеріали?
- Читаю більше, ніж інші сайти.
- Як читач? А хто виконує роботу головного редактора?
- Є заступник головного редактора. Є коректор, який там щось трошки править. Насправді на «Фіртці» питання головного редактора дуже розмите. Я рахуюся, але я самоусунувся від виконання обов’язків головного редактора. І журналісти в межах того, що роблять, - сам собі головний редактор. Звичайно, хтось може перечитати за кимось, щось підправити, якийсь фактаж там підправити.
- Відвідуваність яка зараз?
- Середня відвідуваність десь 11 з чимось тисяч хостів і 40-50 тисяч хітів. І також одгна людина читає 4-5 новин. І ця кількість прочитань одним відвідувачем новин, я думаю, найбільша у Івано-Франківську. Тому що, що стосується хостів, то люди накручують через соцмережі, одноразові заходи. Ми за цим не женемося. Але може почнемо гнатися. Бо все таки рекламодавець звертає увагу на лічильник. Кількість хостів важлива. А якщо кількість хостів дорівнює кількості хітів, тобто зайшла людина, почитала заголовок і вийшла. Але вважається, що людина зайшла.
- Якби ви опинилися в ситуації, коли все ж таки треба сформувати стандарти Головенського стосовно робити на «Фіртці», якими би вони були? Чого ви хочете найбільше від журналіста в його роботі?
- У нас є, умовно, три формати. Класичний: правильно – не правильно, патріотично – не патріотично, красиво – не красиво, з моєї точки зору. Модерний – компактно, звично, зручно. А постмодерний формат: цікаво – нецікаво. У мене пункт перший – має бути цікаво. Бо в умовах Австро-Угорської імперії я мусив все читати – цікаво чи не цікаво. А зараз, якщо відкрию сторінку і мені не цікаво, то перегорнув на наступну сторінку, на інший сайт. Альтернатив є багато. Тому завжди має бути перший пункт – цікаво. А якщо цікаво, то є користувачі, читачі, є глибина прочитання.
- Це про журналістику. А про політично-партійну діяльність. Які мотиви вас привели в «Укроп»? Ідеологічні чи цікаво – нецікаво, корисно – некорисно?
- «Фіртка» починалася, коли «Укропу» ще не було. І не був я знайомий з Олександром Шевченком. Але… ви знаєте, що журналісти завжди підробляють на виборах. Якимись консультантами, технологами, хто чим уміє. Я завжди, давно і довго цим займався. Трошки ще допомагав під час перших виборів мера.
- То ви й політтехнолог ще?
- Я не знаю ким себе назвати. Я не журналіст, не політтехнолог, але я на стику всіх тих дисциплін.
- ...точно – універсальний Головенський...
- У якийсь момент я познайомився з Олександром Шевченком. І довгий час намагався бути в тіні. Я щось там допомагав, щось писав, консультував. Але казав: «Мене вивести на сцену – не дай Бог. Я такий чистий, білий, пухнастий. Маю імідж незалежного журналіста». Але в якийсь момент я повірив в те, що це все – серйозно.

“У Франківську вперше з’явилися самоокупні ЗМІ буквально років 4-5 тому”

- Чому ви не депутат Івано-Франківської міської чи обласної рад?
- Я висувався до обласної ради від «Укропу» від одного з округів міста Івано-Франківськ. Я набрав недостатню кількість голосів, думаю, з тієї причини, що я не займався своєю виборчою компанією, а займався виборчою компанією Шевченка, «Укропу», всіх депутатів. Зараз, щоби стати депутатом у Франківську, треба ходити по дворах, дзвонити в двері. Крім якоїсь впізнаваності, мусить бути особистий контакт. Не знаю як у Львові, а у Франківську реально кандидат може пройти і з усіма привітатися. Я цього не робив. І тому мені десь 2-3 відсотки не вистачило, щоби стати депутатом обласної ради.
- Рано чи пізно будуть наступні вибори. Що треба змінити у діяльності мас-медіа з висвітлення наступних виборчих кампаній? Чи все буде так, як і раніше – гроші зроблять свою справу?
- Я вірю в те, що ми в потоці. Потік – це обставини непереборної сили. Я думаю, що говорити про стандарти потрібно. Щоби орієнтуватися в тому потоці. Але що би ми не говорили про стандарти, все одно ресурси впливають. У Франківську вперше з’явилися самоокупні ЗМІ буквально років 4-5 тому. Раніше було фінансування. А фінансування чиє? Або бізнесмен, який має політичні майбутні цілі, або цілі захисту бізнесу. Ну, і все. Просто є різний рівень спротиву. Коли ти залежний, а хочеш бути незалежним, ти ставиш перед власниками питання: це неправильно, я так не згідний. Завжди є якась закулісна боротьба, щоби встановити хоча б наближені до ідеалів стандарти.
- Я, здається, розумію чому ви любите східні традиції: гроші – другі за пріоритетністю.
- На Сході абсолютно так. У травні минулого року я був в Ірані. Я коли їхав, то мені казали: «Там такий тероризм». Жаху нагнали. Як виявилося, Іран – абсолютно спокійна країна. Там сухий закон, там не побачиш п’яного. Відповідно і рівень побутової злочинності – нульовий. Там є моральний авторитет – аятола Хомейні. Це ж не міністр і не президент, який когось там призначає. Наскільки я знаю, той, що провів так звану ісламську революцію, ні з ким з політиків не зустрічався. Він встановлює якісь моральні стандарти. Він може сказати, що якщо цей президент хабарник, то він це скаже. І тоді цього президента попросять і він може піти. Але він не знає що таке там бюджетний процес, що таке квоти на вивіз піску, гравію чи лісу. Він взагалі цим не займається. Він просто каже: «Оце добре, оце – морально, оце – не морально. Це – за Кораном, а це – не за Кораном», І це модель така, що є влада, і є між Аллахом і владою якийсь моральний авторитет.
- Але Коломойський не може стати аятолою Хомейні для України?
- Аятолою – точно ні.
- Коли Ви розмовляєте з журналістами та власниками ЗМІ за кордоном і заходить тема журналістських стандартів, рівня українських медіа, що ви їм кажете?
- Я не так часто спілкуюся за кордоном з журналістами. Та за кордоном спілкування таке... ми як на різних полюсах. Вони не все розуміють, що у нас відбувається. Мені легше там з німцями спілкуватися. Вони приблизно так англійську мову знають, як я. В Америці спілкуватися складно. З британцями легше, бо у них оксфордська мова правильна. А насправді це – поверхневе спілкування.
- Ну, і через годину нашої розмови ставимо крапку. На кінець: про що ви взагалі не говорите публічно?
- Насправді, можу про все говорити. Хіба про якісь інтимні речі. Сім’я – це не для публічного обговорення.

Розмову вів Роман Шостак,

Львівський прес-клуб