Середа, 24 липня 2019 13:36

Чи дійсно любимо дітей? І чи видно це з дитячих фільмів і програм?

Чому  довкола надміру злості?  Попри внутрішній  опір, стаємо  все  вразливішими  для  вірусів нетерпимості, байдужості, агресії. Якась  тотальна, всепоглинаюча   неадекватність  стає нормою… Певне, кожен тисячу  разів запитував себе й  інших “чому?” Що з нами коїться?  Бачимо лише наслідки, а де причини?  Відповідь для себе  знайшла під час  перегляду  відеоматеріалів  фонду  Prix  Jeunesse International (м. Mюнхен, Німеччина). Йдеться  про  триденний  семінар у Чернівцях  для  тележурналістів дитячих  програм. Співорганізатори – ГО «Українсько-німецьке  культурне товариство м. Чернівців» при Центрі Gedankendach Національного університету ім. Юрія  Федьковича.  Доволі  емоційний  дискурс  у  тісному колі  професіоналів  модерував  німецький  гість, д-р  Маттіас  Гуфф – керівник відділу програм  нон-фікшн  дитячого  каналу “КІКА” (ARD  і  ZDF). Особливої  атмосфери  додавали самі стіни старовинної пам`ятки  архітектури – Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – або, як ще називають  університет Федьковича,  українського  «Хогвартсу».

Про що, власне, розмова?  Якщо  стисло, то  про наших  дітей, етику й мораль, одвічні суспільні  цінності, взаємини батьків та дітей. А ще – як говорити, приміром, про  страхи, про те,  що  хвилює  не лише дітей, підлітків,  а й  батьків. Як, власне, стерти  бар`єри, уникнути непорозуміння,  недомовок  між  досвідченими  та  молоддю – генерацією  діджитал…  Адже  наші діти – таке  собі  люстерко, яке нещадно  повертає  нам, власне, усе, що  перейняло  свого  часу  від сім`ї, школи, соціуму. 
Пан  Маттіас запропонував  змістовну  й  цікаву програму для фахової дискусії, а саме: перегляд та обговорення  кращих  конкурсних  відеоматеріалів  із  фестивального  фонду  Prix Jeunesse. За  прикладом авторитетного  журі престижного міжнародного  форуму  для  дітей  та  підлітків  ми  також проаналізували  кінотвори  за  такими фаховими критеріями,  як «цільова група», «ідея», «сценарій», «реалізація» та, склали  власний  рейтинг  переможців. Подібний  досвід  дозволив  краще  дізнатися  про  тематику, формати  виробництва  дитячих фільмів, передач  не тільки  на  німецьких каналах,  а й на  інших  суспільних  мовниках  країн  Євросоюзу, зрозуміти  концепцію, структуру  та  схему  фінансування  дитячого контенту  (зокрема в Німеччині). 

раїса двоє


Отже, наскільки  про  високоякісний  продукт йдеться?  Для прикладу лише деякі  еталони, критерії  оцінювання:  чи підходить програма для заявленої цільової групи, чи має культурне значення, чи інформативна, чи дає фільм наснагу, чи оригінальна ідея та чи  виважені  ритм, темп? Загалом понад  двадцять  вимог. Звісно, це  стосується  конкурсних програм, але й  ті, що  в  повсякденних  сітках  мовлення,  не  можуть  не  відповідати  фаховим  стандартам.
Вражає  також  і  строката  палітра  тем і сміливість, із якою доносять  важливі меседжі  своїм  глядачам  європейські телевізійники.  І  тут,  по суті, жодних обмежень  чи табу:  від  дружби,  мобінгу,  смерті  як  природного  процесу  до сексуального  насилля  у сім`ї. Словом, у  кадрі  все те,  чим   може перейматися дитина, підліток, молода  особа.  Для  європейських  журналістів  актуальною  є  дилема: як  краще говорити про наболіле з дітьми, батьками, суспільством  і взагалі, чи  варто  подавати  інтимні теми в етері, чи готові ми до сприйняття  та обговорення  вголос, приміром, тих  же  соціальних  вад, чутливо  етичних тем. Одна з робіт  у форматі «нон-фікшн» «My  life: born to vlog»(«Моє життя: народжена для  влогу», 2018 рік, Blakeway North, Великобританія) розповідає про  Ніккі  Ліллі, у якої  від народження деформоване обличчя. Однак  дівчинка веде активне життя,  ділиться  рефлексіями про всі перипетії  у власному  відеоблозі. Майже  30  хвилин обличчя  Ніккі  в  кадрі  крупним планом. Неігровий  фільм  британських  тележурналістів  дає  наснагу  підліткам   для  подолання  своїх  вад, страхів, недоречної  сором`язливості.  Водночас  й   тим з  нас, для  кого толерантність   видається  справжнім  іспитом. 
Чи  варто говорити з дітьми, приміром, про  таке  неймовірно складне  явище,  як  смерть?  Як  пояснити, приміром,  6–10 річним діточкам  втрату  за найтрагічніших  обставин  рідних чи близьких? Для українських телевізійників таке питання  швидше риторичне, а ось німці  наважилися  на таку відверту неприємну  розмову.  І  зробили  це, до речі, доволі  світло  й  оптимістично. Нон-фікшн  «Checker Tobi – the life - and - death check» («Тобі  перевіряючий – чек  «життя або смерть», 2018 рік, Bayerischer Rundfunk (BR), Німеччина) викликав найемоційнішу  дискусію. За  сюжетом  молодий  ведучий Тобі  починає розмову  із  процедури  поховання улюбленого  хом’ячка, а далі  вже репортаж  із похоронного бюро, де докладно про всі етапи сумної процесії  разом із симпатичною пані, менеджеркою   фірми… Настільки  спокійно, виважено  й  по-філософськи, що  дійство  не  викликає  жодних  побоювань, мимоволі  наштовхує на висновок  про  природність  такого  явища. Це  точно  не жахливе видовище – коректна  стилістика, відеоряд.  
Надихає  також  історія тринадцятирічної дівчинки, яка мужньо, із  гумором та пристрастю до танців, бореться  з лейкемією. Про це стрічка “Jenny” (“Дженні”, 2018 рік, Productions Avenida Inc, Канада).
Перша закоханість і випробовування дружбою, трансгендерність та інвалідність, багато інших  доволі складних  тем. Словом, жодних табу, таке враження  справляє  фестивальна  програма.  І  це  дійсно, сильні  історії для сильних дітей – саме під таким гаслом проходив останній  кінофорум.  Щоправда,  матимуть рацію й  ті, хто справедливо  дорікне, мовляв, ідеться  про  міжнародний  конкурс, а тут, зазвичай, особлива тематика.  Мусимо визнати, зовсім  по-іншому ставляться до дитячого контенту ті самі німці. Уявімо, вони  мають  цілий  канал “КІКА” із гарним високоякісним контентом (а  не  лише, приміром,  із  суцільною лінійкою мультиків), де фахівці ведуть розмову про все, що дійсно хвилює, болить  молодшому  поколінню.  До речі, канал, що є спільним  проектом  одразу  двох  суспільних мовників  ARD  і  ZDF  має, за  свідченням  пана  Маттіаса Гуффа, бюджет  близько  вісімдесяти   мільйонів  євро. Звідки кошти? Абонентська  плата  розміром  у  17 євро в Німеччині  є обов`язковою  для  всіх.
Чи не найбільше  запитань  від  українських  колег  до медіаменеджера  Маттіаса Гуффа  стосувалися  відмінностей  та реалізації  таких  популярних  у  Європі  форматів, як «фікшн» та «нон-фікшн» («вигадані» та «невигадані» історії).  Адже у структурі “КІКА”  діють  відповідні  відділи.

раїса засідання 1

Німецький  колега у свою чергу  наполегливо  цікавився  українськими   форматами, програмами  для  дітей. Навряд  чи  бракує ідей, тем, сюжетів  і в наших тележурналістів, проте, що можна реалізувати за умов безгрошів`я, незацікавленості  власників–менеджерів  у  дитячих проектах? Одна з наших регіональних колег розповіла, як на їхньому каналі  за участь дитини у передачі (щось на кшталт «зробимо подарунок для мами разом») батьки  повинні  платити  компанії немалі кошти. До речі. Іноземний колега довго не міг збагнути, хто, за що й кому повинен платити… Такі  реалії  українського телебачення.  
До слова, серед  організаторів  дитячого фестивалю Prix Jeunesse International  – Європейська мовна спілка. Поки що українського контенту  не  було  представлено  на  міжнародному фаховому форумі.  Отже,  є шанс  стати  першопрохідцем. Наступний – у червні 2020 року. Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її..
Раїса СТОЯН,
тележурналістка, асистентка кафедри журналістики та філології Сумського державного університету