Четвер, 25 червня 2020 10:58

«Знайомство зі знайомими» у Сумському прес-клубі

25 червня місцеві журналісти зустрілися, щоб поговорити про самих себе, про спеціальність і про досягнення колег. Звичайно, традиційно подібні спілкування відбуваються 6 червня – на День журналіста. Проте карантин вніс у традиції невеликі корективи. Оскільки мова йшла не про загальні теми, а про суто журналістські, то й назвали зустріч «Знайомство зі знайомими», – запропоновані презентації віддзеркалили деяких медійників у іншому світлі.

Знайомство перше: нове радіо та …старі проблеми
Наприкінці травня почалося мовлення нового радіо у Шостці. Про це мала б розповісти директорка ПрАТ «Шосткинська телевізійна компанія «Телеком-Сервіс» Лариса Користіна. Проте ділова зустріч не відпустила її на зібрання. Тож про функціонування новонародженого ФМ-мовлення розповіла представник Національної ради з питань телебачення і радіомовлення на Сумщині Лариса Якубенко. Тема для неї знайома не лише через сучасну посаду – свого часу Лариса Якубенко девʹять років пропрацювала на «Телеком-сервісі», у компанії, що діє із 2001 року. Багато років тому компанія намагалася отримати ліцензію на радіо, але частоти для Шостки не прораховувалися. Завдяки проекту «Радіо громад», «Телеком-сервіс» отримав власну частоту (102.5 МГц), обсяг мовлення 24 години на добу з власним мовленням 4 години та мережевого партнера – радіо «Промінь».
Відкриття та утримання радіостанції тягне за собою багато проблем: придбання ліцензії, обладнання, пошук співробітників, виплату зарплат... Та одна з основних – нестача журналістських кадрів. Багато місяців керівники радіо намагалися знайти співробітників, але марно. «Просяться на цю вакансію колишні вчителі, жіночки старшого віку, але це не влаштовує директорку. І мене б це не влаштувало. Не вистачає молодих, креативних журналістів із їх баченням та ідеями", – каже Лариса Якубенко.

лариса якубенко

Не заважаючи на те, що у Сумській області є виш, який навчає журналістів, із проблемою нестачі кадрів зіткнулася і тростянецька радіокомпанія. Два роки тому аналогічна ситуація була в Ромнах, а зараз дуже гостро стоїть у Глухові, де радіостанція на межі закриття, а мовлення там не ведеться від 9 травня.
Відсутність фінансування – ще одна системна проблема. І тут, напевно, варто переглядати фінансово-медійну політику в країні. «Дуже великі витрати на подання сигналу. Майже у половини наших радіостанцій передавачі стоять у межах концерну, а він, на жаль, не дає ніяких знижок. Навіть під час карантину не дав. На рік це десь 100 тисяч гривень, – дуже великі витрати, локальні медіа не можуть заробляти стільки грошей».

Знайомство друге: молодь є!
Підтвердженням того, що молоді кадри все ж є, стали випускниця спеціальності «журналістика» Сумського державного університету Каріна Хачатар'ян та магістрант Богдан Черняков. Під керівництвом викладачки кафедри журналістики та філології Раїси Стоян, вони зняли сюжет про створення центру пляжного волейболу в СумДУ, подали його на Всеукраїнський конкурс телевізійних програм «Світ спорту» і отримали другу кількість балів у номінації «За краще висвітлення спортивного життя регіону».
Цей конкурс за ініціативи Національного олімпійського комітету України проходить уже 15 років. Каріна та Богдан стали переможцями серед 52 учасників, що представляли професійні ЗМІ. Лише два сюжети, сумський – у тому числі, було зроблені студентами.

хачатарян і стоян 11

Каріна Хачатар'ян і Раїса Стоян

«Ми поступилися переможцям лише на півтора бали. Але поступатися UA:Суспільному якось не соромно. Нашою метою було привернути увагу до центру, й це вийшло», –посміхається Каріна. Зараз дівчина працює прес-секретарем у двох громадських організаціях: Сумській обласній федерації біатлону України та Сумській обласній організації ветеранів Афганістану.
«Я думаю, що ми всі професіонали, але інколи настільки в роботі, що себе не бачимо зі сторони, у чомусь десь заштамповані. А це та молодь, яка вже бачить по-іншому», – сказала про своїх студентів Раїса Стоян.
Чому ж таки бракує молодих журналістів, – запитали Каріну. Очевидно, проблема – у мотивації. Багато хто йде на цю спеціальність лише заради отримання диплома, а у підсумку не працює за фахом. Хтось іде на навчання, бо відправляють батьки, а для когось це шлях найменшого супротиву, бо тут «немає математики». Але, не дивлячись на все, ця професія необхідна. Адже журналісти досі є основним джерелом інформації для суспільства. А зустріч показала, що вони розвиваються не лише у своїй професії.

Знайомство третє: поезія від журналістки
«Що більша сенсація ? Коли людина видає книгу в 16 років чи в 60 ? Я думаю, коли є що сказати, то ніколи не рано й ніколи не пізно», – вважає журналістка з великим стажем Катерина Грицай. Свої поезії вона називає стриптизом душі. Вірші торкаються глибоких і особистих тем. «Кожен із них – це мить мого життя, мого відчуття світу. І, як мені здається, вони про те, що ніколи не виходить з моди, що близьке людині будь-якого покоління: кохання і вірність, дружба і самотність, пошуки себе і біль за близьких, насолода, яку дарує природа, мистецтво…»

катя грицай11

Катерина презентувала збірку «Моєї долі течія», в яку ввійшли поезії, написані протягом усього життя – від юних років до тих днів, коли збірка вже укладалася, а вірші ще і ще просилися на папір.
Надзвичайно емоційно аудиторія сприйняла прочитані поезії. Та й що краще, ніж самі вірші, може розповісти про автора?

Сумний триптих
1.
Тебе на цьому світі вже нема…
Осиротіла вулиця і хата.
Я вчуся жити якось вже сама.
І дітям нікого назвати татом.

Тримайтеся за руки, поки є.
А ще – не просто слухайте, а чуйте.
Бо скільки там зозуля накує?..
Зітріть. Перепишіть. Перемалюйте.

Ти був найкращим. Дякую й пробач,
Що запізнилась це тобі сказати.
Ти б посміхнувся і сказав: «Не плач».
…Я буду тебе завжди памʹятати…

2.
Усе нагадує про тебе:
І теплий дощ, і тихий вечір.
Сама. І почорніло небо.
І смуток огортає плечі.

Чому щасливі легковажні?
Чому нам щастя завжди мало?
І спогади мої – присяжні –
Коли, за що і як це сталось…

І час не лікар. Може – сито,
Щоб пересіяти вердикти?
Я спробую.
Я зможу.
Звикну.
За тебе і за себе жити.

Яке спекотне нині літо…

3.
Головне – людина і стосунки.
Решта все – фурнітура;
Колір очей, статура,
Соціальний статус, житлова площа…
Накрапає дощик.

Вітер зламав парасолю.
Спомини… Власне
Людина іде назавжди,
І весь її світ гасне.

І вже нічого не варте.
Чорно-біла весна.
Не смішні жарти.
Місто – пустеля, де ти одна…
Вчасно
Якесь дитя вивело з забуття:
«Не пʹяць, все буде кʹясно».

Знайомство четверте: побачити через об'єктив
Марина Селегень працювала на UA:Суми. Під час відряджень у АТО освоїла відеозйомку, а у відпустці по догляду за дитиною стала фотографом. «Фотографую чудових людей, які мене оточують. …Люблю повторювати, що мені пощастило з колегами. Бо часто вони у мене на фотографіях, часто – мої друзі чи їх діти».

марина селегень11

Спочатку, розповіла Марина, вона пробувала робити відео, але коли «партнеркою по роботі» стала донька Єва, то все ускладнилося: зненацька у будь-яку мить міг зʹявитися новий шум, який у сюжеті не планувався. А от якщо робити фото, – з цим значно простіше! Тож зараз Марина поєднує виховання дитини та фотозйомку. «Намагаюся передати красу людини... Є риси обличчя, яких люди соромляться, але вони насправді є їх родзинкою…»
Марина презентувала свою ідею: зробити фотосесію журналістів із їх сім'ями, а потім – виставку.
Отже, є тема для наступної зустрічі «своїх»?
На презентаціях була Діана ЗУБАР
Фото – Олени АДАМЕНКО