Понеділок, 02 листопада 2020 10:08

Комунікаця під час кризи. Яких медійників шукають медіа?

Як не «профукати» омріяну роботу? Ми сушимо голову над цим запитанням ще зі студентських аудиторій. А життя тим часом не полегшує пошуку відповіді на нього, а навпаки.
Скажімо, за даними Державного центру зайнятості від початку карантинних обмежень станом на кінець серпня статус безробітного в Україні отримали майже 432 тисячі осіб. Це на 67% більше, ніж за аналогічний період торік.
Утім, поза карантинною кризою є кризи інші. Ми часто стикаємося з ситуацією, що очікування роботодавців і молодих спеціалістів одне про одного не співпадають. Медіаринок праці у цьому аспекті не є винятком. У виші нам кажуть: ви здобуваєте всі необхідні знання. На бажаному місці роботи дивуються: чого вас учили?!
Задавшись запитанням, яких же спеціалістів потребують сучасні медіа, ми вирішили поспілкуватися з редакторами ЗМІ. Нас цікавить, чи приймають вони на стажування та чи беруть на роботу студентів; чого вимагають від своїх практикантів; які бачать прогалини в університетських програмах і що вважають визначальним для людей, які хочуть працювати журналістами.

Ярослав Іваночко, заступник головного реактора ZAXID.NET:
Зазвичай ми приймаємо студентів на літню практику, але цього року з міркувань безпеки (і їх, і нашої) відмовилися від таких стажувань.
Якщо у нас є вакансія, то, найчастіше, пошук журналістів відбувається серед колег із інших медіа. Адже особисті рекомендації завжди мають більше довіри і загалом є більш ефективними у доборі журналістів. Було також кілька вдалих випадків пошуку працівників через платформу Work.ua та оголошення на офіційній сторінці ZAXID.NET у Facebook. Якщо є охочі працювати у нас, їм достатньо надіслати у приват цієї сторінки своє резюме, де слід вказати досвід роботи та прикріпити портфоліо. Навіть якщо зараз вільних вакансій немає, то резюме збережуть і рано чи пізно до нього повернуться.
Переважно до нас приходять дівчата. Хоча про перевагу жінок чи чоловіків тут не йдеться. Гендер не є визначальним для того, щоб потрапити на роботу у будь-яку редакцію, нашу в тому числі.
Щодо навичок, якими має володіти студент, не перелічуватиму нудних норм про володіння ПК та мовами. Хоча це й важливо. Але кандидат має орієнтуватись у тому, що відбувається навколо нього. Мати свою тему, у якій він є фахівецем.

кого шукають медіа 1

Я б не вирізняв якось журналістику з-поміж інших професій, бо, як і в кожній галузі, свою роботу треба любити і добре виконувати. Ну й, звичайно, добре проявляти себе на стажуванні: бути креативним, наполегливим, вчитися.
У штат ми, передовсім, беремо тих, хто має досвід роботи або під час випробувального терміну швидко вчиться і відповідає критеріям, які я перелічив вище. Освіта при цьому не завжди відіграє визначальну роль. Для того, щоб бути журналістом, не потрібно закінчувати факультет журналістики.
Щодо «білих плям» після закінчення університету, то тут можна виділити кілька проблем. Невміння логічно формулювати свої думки. Як наслідок – неспроможність написати новину. А вона є найпростішою формою журналістської творчості. Друге – вузьке коло інтересів. Через це студент, який приходить на практику, не орієнтується у абсолютній більшості тем, не розуміє процесів, які відбуваються в країні та світі, не знає елементарних засад функціонування гілок влади і так далі. Ще – неграмотність. І тут вже немає сенсу будь-що пояснювати… На факультеті могли б також ознайомлювати студентів із засадами журналістики даних: як працювати із відкритими реєстрами; як із інформації, що можна там знайти, зробити новину.

Юрій Надольський, продюсер новин в UA:КАРПАТИ:
Зараз ми приймаємо студентів лише на стажування, бо вільних вакансій немає. Минулих років у нас був проект «Пройди практику UA:Суспільне». Там ми давали можливість усім, хто бажає, ознайомитися з роботою суспільного мовника. Це був такий профорієнтаційний проект. Ті, хто найліпше проходив практику, могли залишитися у нас працювати.
Зв’язуються з нами по-різному. Пишуть на сторінку у Facebook, телефонують. Є такі, які просто приходять і розпитують: «Як можна пройти університетську практику?». З цим у нас проблем немає, переважно студенти проходять її у період від Нового року до завершення літа.
Якщо людина хоче просто прийти постажуватися, бажано, щоб, як мінімум, освіта була журналістська. Вітається досвід або хоча б якась практика в інших засобах масової інформації. Звісно, з людиною, яка зайшла з вулиці і скаже: «Я хочу попрактикуватися чи постажуватися у вас журналістом», – ми співпрацювати не будемо.
Важко сказати, які є прогалини у програмі факультетів. Адже університет дає основу, а вже кожна команда працює за своїми алгоритмами. У кожній команді є певні локальні вимоги до роботи й до посади, яку може займати людина, яка вчиться журналістиці.
Як правило, до нас приходять за рекомендацією, вже з невеличким досвідом практичним. А ми вже придивляємося протягом двох місяців випробування, які у людини задатки, яка поведінка у колективі, як вона виконує покладені на неї обов’язки. Наголос робиться на мультифункціональності. Людина має вміти багато чого. Але це не повинне лякати тих, хто прагне бути журналістом. Адже 90 відсотків успіху – це бажання. Якщо є основа знань, то при бажанні можна стати успішним журналістом на Суспільному. Чи у майбутньому навіть виконувати функції редактора.

кого шукають медіа 2

Тому я б не ставив дуже чіткий перелік того, чим обов’язково повинен володіти кандидат(ка) на посаду журналіста на Суспільному. Однак точно варто бути мультифункціональним: готовим працювати з сучасними технологіями, з соцмережами, володіти зйомкою на телефон, розуміти основи монтажу. А починається все – я можу говорити через призму інформаційної служби новин – із основ написання інформаційних повідомлень.
Також ми виправляємо певні речі, які залишилися ще з радянської системи. У тодішніх обласних державних телерадіокомпаніях була посада суто ведучого. Тобто людина просто читає, хоч, найшвидше, не розуміє, що вона читає в ефірі. Такого у нас не може бути. Зараз, у регіональних філіях принаймні, працюють журналісти, які пишуть тексти, які є випусковими і вони ж водночас є ведучими. Таким чином людина, яка працює з цими повідомленнями, усвідомлює, що вона читає. І коли, наприклад, під час випуску новин щось стається, ведучий може оперативно й коректно озвучити це в ефірі.
Щодо випробувального терміну. Коли я ухвалював рішення про те, чи залишати ту чи цю людину, то, звичайно, звертав увагу на її поведінку у колективі й на дисципліну. Невиконання поставленого завдання породжує запитання для мене, як до керівника. Бо якщо у якійсь екстреній ситуації ти даєш певне завдання, а людина не виконує, вона просто усіх підводить. Журналістика, особливо інформаційна, це командна гра, – якщо хтось один щось не зробить, то випуск новин втрачає у підсумку, тобто втрачають усі. Тому дуже важливо, щоб людина була командним гравцем, комунікабельною, оперативною Володіла багатьма навичками.
Є такий бренд відомий «one man brand», коли одна людина – ціла команда. Коли вона може і як журналіст, і навіть як оператор зіграти. Маємо досвід окремих американських редакцій, де люди самі виїжджають на зйомки, самі знімають, самі монтують і роблять матеріал. Це взагалі дуже круто. У нас поки таких значних вимог немає. Але ви маєте зрозуміти, наскільки журналіст це мультифункціональна посада. Телевізійний журналіст, радійний, мультимедійний. Я не маю на увазі журналіста газетного.
Щодо питань тематичної нішовості, я можу говорити про філію, про журналістику області. Це певний регіон і, звісно, тут більше вітається, коли людина знає більше, має можливість зануритися у будь-яку тему, оперативно вивчити і висвітлити її. Бюджет будь-якої філії, будь-якого місцевого мовника, більш обмежений, аніж бюджет загальнонаціонального каналу. Але загальнонаціональні канали, чесно кажучи, також не дуже прискіпливо висвітлюють місцеві події. У цьому ми виграємо. У нас найбільша мережа місцевих мовників і тому ми можемо краще розкрити певні явища. Якщо регіональний кореспондент будь-якого загальнонаціонального каналу, наприклад, у Львівській області, повинен володіти одразу всіма темами сам один, то у нас є ціла команда, яка розробляє ці теми. Відтак, звісно, у нас не може бути такого, щоб одна людина робила матеріали лише про економіку, інша – про спорт. Ми намагаємося зробити всіх універсальними і взаємозамінними. Тобто, коли одна людина захворіє, інша приходить на її місце і може продовжити її тему, подивившись на те, що зроблено раніше. Ми також намагаємося робити історії зі своїх подій. Ми бачимо: щось відбулося, тоді відстежуємо наслідки і, будуючи у такому вигляді сюжет, припускаємо, що, очевидно, відбудеться. І кореспондент, який у цю тему «заходить», дивиться на наш попередній матеріал і вже у курсі справи.
Щодо особливих навичок для журналістів – всього можна навчитися, це не вроджені здібності. А от риси характеру мають значення. Щодня ви повинні бути в тонусі, бути готовими робити щось нове, бути готовими до несподіванок. Є люди, які люблять розмірене життя. Інформаційна, телевізійна чи радійна журналістика точно не для них. Сучасний мультимедійний журналіст має бути дуже оперативним, комунікабельним. Ніхто ж не знає, що може статися, коли, наприклад, приїжджає хтось із високопосадовців. Треба розуміти, що щось відбудеться будь-коли й потрібно дуже швидко приїхати й висвітлити це. Показати, як щось відбулося; описати, що було довкола. Оцінку може потім зробити тільки експерт і, звичайно, глядач, який перед телевізором.
З цього можна зробити висновок, що, напевно, професія журналіста – не для кожного. Є люди, які люблять розмірено й спокійно працювати, а є такі, які готові на дуже часті холодні й гарячі душі. Вони призвичаєні до того, що ситуація у житті й на роботі може дуже різко змінюватися. Журналісти належать до другого типу.

Ірина Шубінець, випусковий редактор програми «Акценти» на радіо «Львівська Хвиля», засновниця медіакурсу NewsRoom:
Працювати може кожен. Це, мабуть, своєрідний девіз радіостанції. Адже робота в розважальному та новинному ефірі до снаги людині будь-якого віку. Не важливо, чи це студент, чи випускник із дипломом. А може бути і взагалі без освіти. Проте, якщо у людини є чуття, розуміння того, що саме вона хоче робити і бажання вчитися, – немає нічого неможливого. Багато працівників нашої радіостанції – студенти. Вони вдало поєднують пари та роботу. Спочатку, безперечно, є стажування. Якщо студент демонструє хороші результати, то його візьмуть у штат.
Статистика та досвід демонструють, що сьогодні на факультетах журналістики 90% дівчат. Відповідно, їх більше і серед потенційних практикантів, стажерів. Стать не має жодних переваг, якщо людина просто хоче прийти на практику. Інший випадок, коли у радіоефірі потребують конкретно чоловічого голосу. Тоді, звісно, і у вакансії буде вказано, що шукають саме хлопця.
Найпоширеніший спосіб потрапити на радіостанцію для студента – щорічна практика. Це шанс, яким гріх не скористатись, якщо людина справді хоче працювати. Таким чином працевлаштувались у ЗМІ 80 % моїх колег. Приходиш на практику, вчишся працювати у колективі, виконуєш редакційні завдання. Впорався блискуче – тебе помітили випускові та шеф-редактор. Коли буде вакансія, про цього практиканта згадають. Можуть запропонувати йому роботу.

кого шукають медіа3

Оскільки радіостанція – це режимний об’єкт під охороною, то потрапити до нас складно. Людина не може просто так прийти і сказати, що хоче стажуватися. З нами контактують і через соцмережі, і через офіційний емейл, телефоном, або ж просто, як кажуть, «по-знайомству». Тут, щоправда, слід розуміти, що знайомство не гарантує роботи чи стажування. Воно лише може «відчинити двері». Далі все залежить від людини та її вмінь. 

Потрапити на стажування не так складно, значно важче втримати свій шанс. Для цього необхідно мати велике бажання. І, звісно, бонусів додадуть додаткові знання. Тут ідеться про все: орієнтування у суспільно-політичній ситуації, вміння комунікувати та розуміння, як саме це має робити журналіст. Адже людина на подіях буде представляти радіостанцію.
Окрім того, важливими аспектами є професійні навички, і чим їх більше, тим вищі шанси. Якщо практикант уміє користуватися технікою (диктофоном та його додатками), знає, хоча б поверхнево, правила монтажу, вміє розрізнити сюжет від БЗ, і розуміє, що таке синхрон, то з ним співпраця буде значно приємнішою. Йдеться про те, що стажера не будуть вчити працювати. Можуть підказати, але вчити – ні. На це банально немає часу. І, звичайно, під час стажування треба добре працювати. Бути ініціативним, творчим, гнучким.
Щодо університетської програми для підготовки журналістів, я б не називала «білих плям». Я б радше сказала, що є незаповнені ніші. Бо студентам бракує усього перерахованого вище. Вони не орієнтуються у подієвій тематиці, новинному просторі, не вміють користуватися технікою, не знають елементарних базових правил написання матеріалів. Але багато хто має бажання, мрію і натхнення до роботи. Це важливо.
Здебільшого на практику потрапляють студенти факультетів журналістики. Тому найчастіше залишаються на роботу саме вони. Проте знаю кількох професійних журналістів, які не мають профільної освіти. Це не біда, якщо є бажання. Але тут я б додала одну ремарку. Я вважаю, що навчання на факультеті журналістики повинне бути не заочним, а стаціонарним.
Обов’язкових рис характеру для журналістів немає. Як і в кожній роботі необхідні хист, бажання, наполегливість, своєрідний трудоголізм. Проте журналісту, як на мене, слід уміти добре комунікувати з людьми, бути трохи психологом, не боятися складних тем. А загалом медійник – це універсальний солдат. Має вміти давати собі раду у будь-якій ситуації.
***
Як бачимо, серед навичок переважає мультифункціональність, уміння швидко пристосовуватися до нової ситуації, а передусім треба вміти написати журналістський матеріал певного жанру і зробити це без мовних помилок.
Щодо нішовості чи універсальності відповіді різняться, отже, питання було і залишається дискусійним. Зрозуміло одне: без широкого світогляду та здатності орієнтуватися в сучасних подіях ти – не журналіст.
І всі відзначили значущість бажання вчитися та працювати в режимі трудоголіка.
Зважаючи на те, що всі мають певні зауваження до навчальної програми університетів, хоча і вважають її такою, що дає базу, можна зробити висновок: мегаважливою для журналістів є самоосвіта – добирання «повного пакету» навичок для того виду діяльності, який йому найбільше подобається, самотужки.
Яна ШЕКЕРЯК

Матеріал підготовлений у рамках проекту «Медіа-тренінги – від конфлікту до вирішення», що здійснюється громадською організацією «n-ost» і фінансується з коштів Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччини.

 civil society und aan ost logo groß mit claim