І її цілком можна зрозуміти, адже знаємо, як непросто сьогодні купити продукти, а потім ще й довезти їх до тих, хто потребує. Та напередодні Жінка хвалилася: вдалося заправити машину; скільки коштує бензин – казати не будемо…

Як там у приказці? З миру по нитці – голому сорочка? Вони не були голими, ці люди. Вони жили нормальним життям, хтось краще, хтось гірше, але – нормально. Аж поки російський фашизм не знищив цю нормальність своєю активною масовою ненормальністю. І тепер зачинені магазини. А якщо відчинені, то до них не завезено достатньо продуктів. А якщо й завезено, до магазину треба дістатися, і не кожному це до снаги, бо громадський транспорт не ходить. А якщо ви й доїдете, то раптом може виявитися, що там карткою не розраховують, а готівка у вас закінчилася. І всі сусідні банкомати не працюють… Буденне обличчя війни, яке тепер, на жаль, знайоме всім нам… Мабуть, тому люди, яким приносять допомогу, часто зриваються на плач, – і від вдячності, і від розпачі через ненормальність того, що відбувається у нашому домі.

Проте серед сутолоки і трагедій війни, початої росією проти нас, вперто пробивається мелодія добра. Активісти «Сумського громадського кола» зокрема зосереджують ті посилання і передають до тих, хто цього потребує.

Від сестер – українцям

«При світовій католицькій церкві існує згромадження сестер святого Антонія Марія Кларета. –розповідає Жінка. – Місіонерки працюють по всьому світу, допомагаючи нужденним – літнім, дітям, постраждалим від різних бід. Вони створюють геронтологічні центри, притулки. І кожен їх день спрямований на служіння людям».

Серед сестер є й сумʹянка. Коли почалася війна, Юля ініціювала збір фінансової допомоги Україні.

Сестри працюють і з біженцями різних країн, де відбуваються катастрофи. Це непросто, адже зусилля потрібні справді великі. Скажімо, одна із сьогоднішніх проблем: українські діти після стресів і виснажливої дороги часто приїздять за кордон хворими, тож потребують особливої уваги. Доводиться бути й перекладачами. Тому сестра-кларетинка з Сум зараз послана працювати в Польщу, де багато українців, а вона може говорити з ними їх мовою.

«Ми щодня молимося за Україну і конкретно – за Суми», – передають сестри з-за кордону.

Допомога з Ілінойсу

Цей лист вона звернула до російських учених: «Меня зовут Татьяна Дерюгина. Я профессор экономики и финансов в University of Illinois, Urbana-Champaign. Обращаюсь к вам сегодня из-за войны в Украине, где я родилась. У меня, как наверное и у вас, и у многих россиян, есть родственники и в России, и в Украине. Эта война идёт против наших семей в Украине. Мои родственники в Киеве, Харькове и Сумах проводят ночи в подвалах. Войска России повсюду. Хочу попросить вашей помощи, чтобы остановить войну…»

Інший лист – до українських науковців: «Сподіваюся, ви десь у безпеці, але я знаю, що більшість українських вчених і людей – ні. Мета мого сьогоднішнього листа – висловити свою солідарність з Україною і спробувати допомогти вам особисто. Я вже зробила багато пожертвувань, звернулася до своїх представників у США і виступаю проти цієї війни будь-яким способом. Але я хотіла би зробити ще більше…»

Разом із рідними в Сумах пані Тетяна знайшла людей або організації, які потребують допомоги чи самі організовують допомогу і шукають ресурси для цього. Так її внесок та внесок її друзів – американських науковців став частинкою допомоги мешканцям постраждалих районів Сумщини. Адже як можна не допомогти літньому охтирянину, колишньому вчителю, дім якого розбила рашистська бомба? Як не допомогти колегам-викладачам вишів, зараз – пенсіонерам, які самотні і зараз перебувають у Сумах? Часточка допомоги американських науковців – і у тих соціальних пакетах, які зібрало «Сумське громадське коло».

*        *        *

«Коли ми роздаємо допомогу, ми не пояснюємо, від кого вона, – говорить Жінка. – Просто від людини – людині. Так само не можемо фотографувати людей, яким допомагаємо, бо це некоректно і недоречно. Але ми постійно кажемо спасибі всім, хто підтримує сьогодні українців, які мають вистояти перед навалою нелюдів».