Системна безкарність. Саме ці два слова якнайкраще описують ситуацію зі злочинами проти журналістів. Безкарність – тому що практично ніхто не був покараний за кримінальні злочини, вчинені, щоб перешкодити діяльності журналістів, «закрити рота» тим, хто намагається звернути увагу на хвороби нашого суспільства. Системна – бо картина з розслідуваннями, а точніше ігноруванням розслідувань таких злочинів є настільки однозначною, що не виникає жодних сумнівів у системності цього явища.
За даними Генпрокуратури, протягом останніх чотирьох років (2013-16) було зареєстровано 645 кримінальних проваджень за статтею 171 Кримінального кодексу «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів». І лише кожна дванадцята з кримінальних справ, порушених за злочини проти журналістів, потрапила до судів.
326 справ (50,6%) були закриті вже на стадії слідства. Лише 46 справ (7,1%) надійшли в суди. Решта – а це 42% усіх справ – так і знаходяться в стадії слідства. Їх і не закривають, і не направляють до судів.
Важливо, що після трагічних подій під час Євромайдану кількість кримінальних справ за перешкоджання роботі журналістів не знижується. Якщо після «гарячих» 2013 і 2014 років, коли були зареєстровані 182 і 152 такі справи, в 2015 році цей показник упав до 120, то вже в 2016 році знову зріс до 176, а тільки за один місяць січень 2017 року зареєстровано ще 15 таких справ.
Сумщина на тлі загальної картини
Сумська область відзначається у сфері порушень прав журналістів «рідко, але влучно». Тобто з одного боку можна сказати, що перешкоджання роботі журналістів тут не є регулярним, з іншого – якщо вже виникає якась проблема, то «по повній».
Так було, коли у Тростянці під час виборів 2004 року заблокували у райдержадміністрації групу журналістів «5 каналу», «Тонісу» та «Громадського радіо». Так було, коли у 2014 році в Сумах жорстоко побили головного редактора газети «Панорама» Євгена Положія.
2016 року Сумщина знову відзначилася двома злочинами проти журналістів.
У квітні в Конотопі невідомі закидали «коктейлями Молотова» Конотопську студію телебачення (ТРК «Вежа»). Унаслідок пожежі вигоріли дві кімнати, зокрема, вщент згорів весь апаратний комплекс та меблі. За даним фактом поліція розпочала кримінальне провадження за ч. 2 ст. 194 (Умисне знищення або пошкодження майна) Кримінального Кодексу України.
Директорка телестудії Тетяна Голобурда пов’язувала напад на офіс редакції виключно з професійною журналістською діяльністю. У нападі на офіс Тетяна Голобурда підозрювала конкурентів мера, які раніше, за її словами, звинувачували канал у підтримці нинішнього міського голови Конотопа Артема Семеніхіна.
Сам Артем Семеніхін тоді пообіцяв, що «винні обов’язково будуть знайдені та притягнуті до відповідальності згідно Закону».
Відреагував на інцидент і міністр інформаційної політики Юрій Стець. «Я звертаюся до правоохоронних органів з проханням якомога швидше розкрити цей злочин та не дати можливості розвитку подібних випадків надалі», – заявив міністр.
За місяць до того, наприкінці лютого 2016 року, журналістці інтернет-видання «Данкор онлайн» і телеканалу UA:Суми Олені Адаменко надійшли погрози через висвітлення нею роботи нелегальних заправок.
«Ну що собачка, попалася? Більше не треба писати про бензин. Він взагалі тут ні до чого, проте легко розливається і добре запалюється. Небезпечно, може бути, особливо для людей», – йшлося у листі, який надійшов журналістці на електронну пошту.
Враховуючи, що напередодні у «Данкорі» вийшов матеріал Олени Адаменко «Підпільна імперія: в Сумах за день виявили дві нелегальні заправки», а до того – два сюжети телеканалу «Під прицілом. «Ганьба сумської міліції» та «Викрили ще одну нелегальну заправку у Сумах», сумнівів у зв’язку погроз із професійною діяльністю не виникло.
З Оленою спілкувалися начальники обласної міліції та СБУ, їй було надано охорону спецпідрозділу «Грифон». Прокуратура Сумської області 7 березня розпочала досудове розслідування за фактом організації посадовими особами правоохоронних органів погроз або насильства щодо журналіста (ч. 3 ст. 27 / ч. 3 ст. 345-1 КК України).
«Хід розслідування кримінальної справи перебуває під особистим контролем міністра внутрішніх справ Арсенія Авакова та керівника Головного управління Національної поліції в Сумській області Миколи Лушпієнка», – повідомив під час зустрічі з представниками ЗМІ радник Авакова Михайло Апостол, який спеціально прибув до Сум.
Здавалося б, що ще треба, щоб знайти і покарати винних? Адже до процесів розслідування долучилися перші особи структур, які мають це робити…
Невтішні підсумки
Як же виглядає ситуація із розслідуванням справ, які були на контролі у найвищих посадовців, зараз?
Із відповіді Головного управління національної поліції ми дізнаємося, що досудове розслідування триває. Слідчі і процесуальні дії проводяться. Стан розслідування тримається на постійному контролі керівництва ГУНП. Нагадаю – минув рік після цих подій!
Директорка конотопської телестудії Тетяна Голобурда у коментарі регіональному представнику ІМІ сказала, що вже не вірить у те, що винуватців підпалу її телестудії колись знайдуть. Адже за рік розслідування нікому не було оголошено навіть підозру. І це при тому, що, за словами Тетяни Голобурди, начальник Конотопського відділу поліції Олексій Нештенко заявляв, що розслідування підпалу телестудії для нього є справою честі.
Не оголошено підозру і в розслідуванні справи щодо перешкоджання законній професійній діяльності журналістці Олені Адаменко. «Так працюють наші правоохоронні органи, – підводить невеселе резюме адвокат журналістки Юрій Клименко. – Я думаю, що справу так і не буде доведено до логічного завершення, і винуватців вже не знайдуть».
Ці два епізоди лише підтверджують загальноукраїнську картину. Картину безкарності для тих, хто чинить злочини проти журналістів.
«Системна безкарність призводить до того, що побиття, агресія, загалом перешкоджання професійній журналістській діяльності є прийнятним у суспільстві, – наводить позицію керівника НСЖУ Сергія Томіленка Інститут масової інформації. – І навіть якщо вказувати, що статистика зростає, бо силовики її не приховують і реєструють всі звернення, ми говоримо про очевидний дефіцит – відсутні прецеденти покарання за порушення прав журналістів».
Думаю, ті, кому це потрібно, висновки для себе вже зробили: журналісту можна будь-коли закрити рота, адже покарання за це не буде.
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Посольства США.
Олексій Захарченко, представник ІМІ в Сумській області
