Психотерапевтка Сідні Томпкінс спеціалізується на темі травматичних стресів, вона неодноразово проводила тренінги для журналістів з Інституту Пойнтера у Флориді. Сідні дала декілька цінних порад журналістам, які щодня висвітлюють тему пандемії. Далі публікуємо текст з порадами від першої особи.
1. Впевнена, ви більше турбуєтесь про свою кавоварку, ніж про себе. Принаймні, вимикаєте її, коли не користуєтесь. Так само вам слід робити і зі своїм мозком, треба свідомо відключатися від новин у визначені періоди доби.
2. Дуже ймовірно, що ви недостатньо спите. Останнє, що ви робите перед сном, — заглядаєте в телефон. Можливо, ви також заглядаєте в нього посеред ночі і одразу після того, як прокинулись вранці. Не дозволяйте думкам про висвітлення вірусу бути тими думками, із якими ви засинаєте. Сповільнюйтесь.
3. Протягом всього дня ви читаєте тривожну інформацію. Повторювані дії такого типу стають основою для стресу і трамв. Увесь день ви читаєте про людей, які хворіють, помирають. Дивитесь на страшні дані та прогнози. Якщо це трапляється разово, ви здатні срийняти це як те, що трапилось і закінчилось. Однак повторювана природа виствілення вірусу руйнуватиме вас усе більше. Перезавантажтесь. Тримайте біля себе речі, що нагадують, як виглядає «нормальне» життя. Для мене це фотографія мого дурного пса. Для вас це може бути улюблене фото із відпустки чи любовна записка від коханого. Провівши певний час за висвітленням неприємних новин, перезавантажте мозок і нагадайте собі, що ця ситуація не є нормою. Так роблять поліцейські та солдати. Я навіть знаю фотографа, котрий тримає фото своїх дітей у журналістському посвідченні.
4. Нагадуйте собі про те, що хороша справа, яку робите, переважує травматичний досвід, який переживають журналісти. Дослідники виявиили, що такий підхід допомагає боротися із пов’язаним із журналістською роботою стресом. Працівники невідкладної допомоги бачать жахливі речі постійно, але коли вірять, що хороше переважує цей дискомфорт, то можуть пояснити собі, чому піддають себе цим постійним випробуванням. Це мотивація. Якщо журналісти вірять, що роблять життєво необхідну роботу (а ви, повірте, робите саме таку роботу), тоді виходять із травми швидше. Це працює краще, аніж мотивація кількістю переглядів чи заробітною платнею.
5. Варто насторожитись, якщо вас більше не зачіпають тривожні фото чи інтерв’ю. Тимчасове відсторонення — захисний механізм виживання, необхідний для того, що робити свою роботу. Але коли ви закриваєтесь повністю, це тривожна ознака того, що ви відсторонилися від реальності.
6. Стежте за споживанням їжі та алкоголю. Коли я стресую, то лікуюсь темним шоколадом. Знайте свої схильності. Якщо вони руйнівні, прийміть рішення від них відмовитись. Подивіться в очі своєму дискофморту, не глушіть його алкоголем чи іншими шкідливими речами.
7. Говоріть з коханими. Я вийшла за журналіста 26 років тому. Одна із наших доньок також журналістка. Я постійно кажу їм про те, що не вмію читати думки. Тож, якщо сьогодні ви висвітлювали щось жахливе чи якщо перевантажені роботою, скажіть мені про це, щоб я могла із цим щось вдіяти чи, принаймні, знала, що відбувається.
8. Не чекайте, доки керівник запитає, чи потрібен вам відпочинок. Особливо тепер, коли ви працюєте віддалено. Керівник може навіть не здогадуватись, як у вас справи. Говоріть. Проявляйте увагу до колег. Якщо бачите, що хтось день за днем пише про складне, подзвоніть йому чи їй і скажіть: «Слухай, ти пишеш про складні речі, як ти?» Така підтримка від колег може важити надзвичайно багато.
Дякуємо ініціативі «Премія імені Георгія Ґонґадзе» за переклад матеріалу.
