Про річницю Революції на граніті згадали чимало медій. Що ж, 30 років! Справді – дата. І є що згадати. І якщо комусь здається, ніби дуже давно те було, – невірно. Бо все – як учора. Бо Суми вже знали тих «інакших» хлопців, які «засвітилися» своєю позицією, своїми заходами на майданчику ніби геть зросійщеного міста. Бо для багатьох вони уособлювали те нове, чого прагнули чекати у складні часи перемін. Бо просто розуміли, що то – діти, студенти, які беруть на себе тягар вирішення важких проблем, накопичуваних поколіннями…
У ті дні кожен ранок у нашому редакційному кабінеті починався зі «зведень»: що чули, про що хтось комусь розповів. Мобілок не було. Інтернету з усім його «пакетом» – також. Тому лише перемовлялися: «он той приїхав і розповів…»; «хто ж із них голодує…» ; «сьогодні вранці вже приморожувало, – чи не мерзнуть»…
Ніби вчора. Звісно, хлопці, як і всі ми, за ці роки змінилися. І їх зустріч у Сумах стала, мабуть, найкращим відзначенням дати і для них, і для тих, хто памʹятає. А зібрався загал на презентацію книги «Пробудження» у конгрес-центрі Сумського державного університету. Видання, власне, саме про те, як проросли на Сумщині паростки багатьох подій, у числі яких і Революція на граніті.
Упорядник Віктор Рог підзаголовком до назви поставив: «Причинки до національного відродження на Сумщині в 1989-1991 роках (спогади, документи, світлини)». Слово «причинки» ніби трішки ріже сприйняття, але, дійсно, все наше життя складається, по суті, з дрібних речей. Змагнічуючись докупи, ті дрібні речі перетворюються на більші, часом – на великі, значні. Зібравши «причинки», видання засвітило те значне, що стало причиною.
Відкриваючи презентацію, Віктор Бобиренко (думаю, додавати до кожного прізвища слова «громадський діяч» та епітети про більшу чи меншу відомість не варто, бо мова про тих, чиї імена знають або можуть знати за бажання) намагався витримати більш-менш офіційну ноту. Трішки офіційно почав свій виступ і Віктор Рог. Але коли почалися спогади тієї, тридцятилітньої, давності, все стало по дружньому простим і зрозумілим.
І той намет, який сумська команда розбила на граніті найпершою (топ-турист Олег Медуниця розповів, чому ж це вдалося). І ті обовʹязки, які, за домовленістю, виконував кожен («якби не Андрій Наталуха, ми б взагалі ніяких фотографій не мали, він усе знімкував, знімав відео; а техніка ж тоді була ніяка….»). І присутність провокацій на гранітному майдані («…та ні, не було!» – а натомість репліка Івана Бортника, який тоді стояв у охороні наметового містечка: «було!»). І як вранці всіх голодувальників саджали до автобусу і везли на перевірку до лікарні: звісно, аби побачити, чи не надто ослаблені організми, а ще – раптом упіймати, що хтось підʹїдає, начебто голодуючи, і таким чином дискредитувати всю акцію («а Вітя Рог тоді свідомість втратив» – «так якби ж не курив! а то на голодний шлунок курить!..» – «його Іван тоді до намету заніс на руках» – «а тоді…»)… Ніби вчора…
У сьогодні дорослих і солідних чоловіках проступають оті тодішні, юні, веселі, запальні; оті, які вирішили, що Україна для них така значна, що варто жертвувати собою…
«Для мене дуже важливо було, щоб там були сумʹяни, – пригадує Віктор Рог. – Бо перед тим пішла байка, ніби он десь у Львові бачили напис «Суми треба відкинути від України», мовляв, не українське це місто. І мені хотілося, щоб бачили, що це місто – українське… Вчора у Києві з нагоди річниці у мене кілька інтерв’ю взяли. І не тому, що я голодував, а тому, що я із Сум…» На той час це й справді сприймалося дивно. Зараз уже не раз і не одним поколінням доведено, що Суми – ще й яка Україна.
Про це – книга, що зібрала в собі чимало документів, умістила атмосферу тих років, закарбувала памʹять про тих, кого вже немає сьогодні, та зафіксувала тих, хто продовжує іти в цій колоні патріотів. У анотації зазначено: більшість документів публікується вперше. І Віктор Рог, шкодуючи, що небагато людей відгукнулися на прохання допомогти у збиранні документів, називає тих, хто зробив свій ґрунтовний внесок у створення видання: народний депутат України першого демократичного скликання Олександр Піскун, краєзнавці Геннадій Іванущенко та Вʹячеслав Артюх, учасники подій Олег Ольшанський, Олег Медуниця, Олексій Шевченко, Андрій Наталуха…
Що важливо (хоч, може, й прикро): книга актуальна сьогодні. Знаходжу в книзі своє, майже забуте інтервʹю з Віктором Рогом із газети «Добрий день» від 26 квітня 1991 року. «Нас губить провінціоналізм, хохляцтво», – сказав тоді 20-річний голова Сумського Крайового Проводу СНУМу. Хіба не така ж проблема стоїть перед нами й понині?..
На презентації було чимало побажань щодо продовження роботи. До речі, у виданні зазначено: здійснене воно за сприяння членів Спілки Української молоді «Сумщина» Олега Медуниці та Ростислава Мартинюка, Центру Національного Відродження і Української Інформаційної Служби.
Уже перед завершенням книги було знайдено архів СУМ «Сумщина», де чимало невідомих цікавих документів. От така вам причинка, щоб не полишати роботу. Отже, далі буде?
Алла ФЕДОРИНА
