Війна породжує безліч книжок – документальних, художніх, мемуарних. Але в українській літературі дедалі рідше з’являються тексти, які прагнуть не лише зафіксувати трагедію, а й зрозуміти її людський вимір. Пояснити, як війна змінює людину, родину і саму можливість порозуміння. Саме до таких належить книга Інни Золотухіної «Суми. Сумне місто: Листи до сестри».
Це документальна сповідь у формі листів до рідної сестри, яка опинилася по інший бік світоглядної прірви. Твір з’явився у час, коли ми вчимося жити не лише в реальності фронту, а й у реальності зруйнованих сімейних зв’язків і втраченої довіри.
Книга виходить у час, коли українське суспільство переживає вже не просто війну, а її тривале осмислення. Після років щоденних втрат виникає потреба не лише документувати злочини, а й говорити про руйнування родинних зв’язків, пам’яті та самої людської довіри. Саме тому ця книжка є своєчасною. Вона звернена не тільки до тих, хто пережив окупацію чи обстріли, а й до читачів, які прагнуть зрозуміти, як війна змінює людину зсередини.
Найсильнішим художнім прийом Інни Золотухіної можна вважати епістолярну форму. Листи до сестри стають водночас діалогом і монологом, спробою достукатися до людини, яка, можливо, вже давно перестала чути. Це дозволяє авторці уникнути повчального тону. Вона не виголошує вироків, вона ставить болючі запитання. Чому одна сім’я опинилася по різні боки війни? Чи може любов до близької людини пережити пропаганду? Де проходить межа між відповідальністю і співчуттям?
Водночас книга виходить далеко за межі приватної історії. Інна Золотухіна – журналістка з багаторічним досвідом роботи у гарячих точках, тому її особисті спогади природно переплітаються з репортерською точністю. Грузія 2008 року, анексія Криму, Донбас, повномасштабне вторгнення – усе це складається не у хроніку бойових дій, а у своєрідну карту моральних виборів. Авторка демонструє, як народжується пропаганда, як вона змінює мислення людей і як журналістика може бути як інструментом правди, так і зброєю брехні.
Особливу цінність книжці додає те, що вона не перетворює світ на чорно-білу схему. Авторка безкомпромісно називає російську агресію злочином, але водночас не дозволяє собі дегуманізувати кожного росіянина. Вона чесно говорить про ненависть, яка народжується під час війни, однак не романтизує її. Це непроста позиція, яка може викликати дискусії, але саме вона робить текст живим і переконливим.
Окремої уваги заслуговує образ Сум. Місто перестає бути лише географічною точкою й стає повноцінним героєм книги. Через особисті спогади про вулиці, театри, будинки, родинні історії та фотографії авторка показує, як війна руйнує не тільки будівлі, а й колективну пам’ять міста. Саме тому назва «Суми. Сумне місто» звучить не як гра слів, а як точний діагноз епохи.
Стиль Золотухіної заслуговує окремої розмови. Це журналістська проза, яка легко переходить у літературу. Авторка володіє репортерською деталлю, але не перевантажує текст фактами. Вона пише образно, часто використовуючи сильні метафори, однак не скочується до пафосу. Особливо вражають моменти, коли кілька побутових деталей: кришталева люстра, автобус, стара театральна будівля чи квітуча яблуня, – раптом стають символами втраченого життя. Саме в таких епізодах книга знаходить свою найбільшу художню силу.
Втім, без недоліків не обійшлося. Подекуди авторка настільки занурюється у власні журналістські спогади, що композиція втрачає ритм, а окремі епізоди здаються надто докладними. Деякі роздуми повторюють уже висловлені тези про природу пропаганди та відповідальність російського суспільства. Через це окремі розділи могли б бути компактнішими без втрати змісту. Крім того, читачеві, який очікує традиційної сюжетної динаміки, книга може видатися надто рефлексивною, адже її головна дія відбувається не стільки на фронті, скільки всередині людської свідомості.
Попри це, «Суми. Сумне місто: Листи до сестри» є однією з тих книжок, які працюють одразу на кількох рівнях. Це документ війни, особиста сповідь, журналістське свідчення і водночас роздуми про природу пам’яті, любові та відповідальності. Вона не дає готових відповідей і не прагне примирити непримиренне. Її головна сила у чесності.
Цю книгу варто читати всім, хто хоче зрозуміти, що війна руйнує не лише міста, а й родини, дружбу, спільне минуле та саму можливість діалогу. Інна Золотухіна написала не просто історію про Суми. Вона створила літопис людського болю, який, попри весь відчай, залишає місце для найважливішого – прагнення бути почутим. Саме це робить книгу не лише актуальною сьогодні, а й важливою для майбутньої пам’яті про війну.
Презентація книги Інни Золотухіної в Сумах запланована на вересень.
Анастасія БАШТОВА, студентка кафедри журналістики та філології Сумського державного уніве
