Цьогоріч у травні виповнилася десята річниця набрання чинності Закону України «Про доступ до публічної інформації», який став необхідним інструментом з реалізації права на свободу інформації. Хоча закон не встановлює окремого порядку доступу до публічної інформації для журналістів, саме журналісти-розслідувачі використовують доступ до публічної інформації як інструмент щоденного вжитку.
Журналістика розслідувань займає виняткове місце у системі журналістських жанрів. Одне з найважливіших її завдань– дошукатися до правди та опублікувати інформацію, яка становить суспільний інтерес. Відповідно, ефективна робота журналістів-розслідувачів можлива лише за умови безперешкодного доступ до джерел інформації.
На жаль, програми журналістських розслідувань у регіонах – дуже рідкісне явище. З одного боку, регіональні редакції далеко не завжди можуть собі дозволити фінансування таких програм, виробництво яких коштує значно дорожче, ніж, скажімо, зйомки інтерв’ю. З іншого боку, в регіонах не так багато журналістів, які готові іти «до кінця», – адже випуск таких програм означає постійне перебування під загрозою переслідувань і залякувань.
Сумам у цьому плані пощастило: в ефірі Суспільного Суми (а до того – Сумської ОДТРК) з 2014 року виходить програма журналістських розслідувань «Під прицілом». Точніше, регулярно вона виходила до квітня 2018 року, коли внаслідок реформи суспільного мовника регіональні програмні відділи було закрито. Натомість було оголошено пітчинг на випуск таких програм, і команда «Під прицілом» у 2018 році його виграла. Утім, через проблеми з фінансуванням Суспільного програму замовили лише у серпні 2019-го, і сумській команді розслідувачів довелося робити 12 випусків за три місяці, а не за рік, як це було заплановано спочатку.
На початку 2021-го «Під прицілом» виграло на Суспільному другий пітчинг на випуск восьми програм. У квітні був підписаний договір, робота вже триває, тож журналісти сподіваються, що програми будуть значно якіснішими – адже вони матимуть достатньо часу на їх підготовку а не працюватимуть у режимі «форс-мажору». До речі, щодо якості: у 2017 році «Під прицілом» увійшло до п’ятірки кращих журналістських розслідувань у конкурсі професійної журналістики «Честь професії» з програмою «Поліцейська афера на мільйон».
У цьому році в ефір вже вийшли два випуски програми «Під прицілом», присвячені ситуації навколо найбільшого в Україні боржника по зарплатам – АТ «Сумське НВО». Це приватне підприємство, кінцевим бенефіціаром якого є російський бізнесмен Володимир Володимирович Лук’яненко, син керівника цього заводу Володимира Матвійовича Лук’яненка. І, як можна було очікувати, з доступом до інформації під час створення цих програм було все не просто.
За словами авторки програми «Під прицілом» Олени Адаменко, вона та її команда зіткнулися з цілою низкою проблем. Спочатку вони звернулися до «Сумського НВО» із запитом на доступ до публічної інформації і попросили надати копії документів, які підприємство передавало Агентству з розвитку інфраструктури фондового ринку України (SMIDA). Справа у тому, що на цьому сайті, де мали б бути внесені відомості про усіх власників пакетів акцій розміром більше 5%, за четвертий квартал 2020 року по «Сумському НВО» присутня інформація лише про власника одного пакету у 13%. Інформація ж щодо власника основного пакету акцій – більше 80% – зникла, хоча ще у попередньому кварталі вона була. Натомість представники підприємства відповіли, що не є розпорядниками цієї інформації, і ані не надали дані про власників, ані не перенаправили запит до SMIDA, як мали б вчинити згідно Закону «Про доступ до публічної інформації».
У другому запиті журналісти «Під прицілом» просили надати копії документів, у яких міститься інформація про кількість працівників заводу, яким завинили зарплату з квітня 2019 по лютий 2020 (період, коли заводом керував Лук’яненко-старший). Результат був не кращим – представники «Сумського НВО» взагалі не надали жодної відповіді на запит, просто проігнорувавши його. Як, до речі, проігнорувало запити журналістів щодо власників пакетів акцій і Агентство SMIDA.
Але проблеми отримання інформації не обмежувалися ігноруванням запитів. Аналогічна ситуація була і зі спробами отримати коментарі від представників керівництва заводу. І хоча коментувати ситуацію є не їхнім обов’язком, а правом, керівники підприємства мають бути зацікавлені у представленні своєї позиції. Журналісти «Під прицілом» дуже довго домовлялися про можливість взяти інтерв’ю у Лук’яненка-старшого, узгоджували запитання, очікували на призначення часу інтерв’ю… Проте проходили тижні, а результату не було. Зрештою, розслідувачам довелося піти на хитрість: знаючи, де щодня обідає керівник підприємства, вони дочекалися його біля виходу з ресторану, і лише таким чином змогли взяти коментар для своєї програми.
«Ми ж зобов’язані бути об’єктивними, хочемо надати слово всім учасникам, яких стосується наше розслідування, – говорить Олена Адаменко. – Натомість змушені застосовувати подібні методи, щоб добути хоч якусь інформацію».
Прогнози на подальшу роботу не дуже втішні – під час виробництва наступного випуску «Під прицілом» журналісти вже також стикаються із ненаданням інформації, цього разу вже органами місцевого самоврядування.
«Як тільки представники хоч приватних, хоч будь-яких інших структур розуміють, що оприлюднення певної інформації може мати якісь негативні наслідки для них, вони усіма силами намагаються її не надавати», – резюмує Олена Адаменко.
Ось в таких непростих умовах доводиться працювати місцевим журналістам-розслідувачам, які попри всі перешкоди намагаються виконувати роль «сторожових псів» демократії на регіональному рівні.
Олексій Захарченко, регіональний представник Інституту масової інформації в Сумській області
Матеріал підготовлено в межах проекту «Мережа медіаспостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House
