Ми, українські медійні організації, заявляємо про недовіру керівництву Національної спілки журналістів України та інформації, яку воно оприлюднює щодо стану свободи слова та стану українського медіаринку.
Протягом останнього року керівництво Національної спілки журналістів України здійснювало системне маніпулювання поняттями і подавало недостовірні дані про стан безпеки журналістів, про перебіг окремих медіареформ та про медіаринок у цілому, що не лише вводило в оману українську громадськість, але й дезінформувало міжнародну спільноту. Так, заявляючи про напади на журналістів, НСЖУ зараховує до їхнього числа своїх членів, які при цьому можуть й не займатися журналістською діяльністю. Прикладом може слугувати заява НСЖУ про напад на помічника директора порту «Чорноморськ», члена НСЖУ Володимира Букача. Заявляючи про «90 випадків фізичної агресії», зафіксованих у 2017 році, НСЖУ водночас мовчить про ще майже 100 випадків застосування фізичної агресії щодо реально працюючих журналістів, які також зафіксовані у 2017 році.
Принципи, якими керується керівництво НСЖУ для вибору, які «випадки» має бути включено до переліку «фізичної агресії» не зрозумілі й не артикульовані. НСЖУ не розкриває поняття «фізичної агресії», а до самого переліку вибірково включені як побиття, так і перешкоджання й погрози, а також випадки, взагалі не пов’язані із журналістською діяльністю.
Не відповідають дійсності заяви НСЖУ про повну відсутність розслідувань. Попри невтішну статистику покарань за перешкоджання журналістській діяльності, за даними Генеральної прокуратури України, у 2017 році до суду було таки передано 23 справи за «журналістськими статтями», а суди винесли дев’ять вироків, із них п’ять — обвинувачувальних. Заяви голови НСЖУ не тільки не відповідають дійсності, але й спричиняють охолоджувальний ефект у сфері захисту прав журналістів, створюючи враження тотальної безкарності для нападників.
Керівництво НСЖУ заявляє про «271 журналіста», побитого на Майдані, та про повну відсутність розслідувань і покарань у справах цих побиттів. Але й у цьому випадку інформація про повну відсутність розслідувань та покарань не відповідає дійсності, а цифри, які називає керівництво НСЖУ, суттєво відрізняються від цифр інших медійних організацій. Однак провести наскрізну перевірку даних неможливо, оскільки НСЖУ протягом року так і не опублікувало свого переліку «постраждалих».
Ми, українські медійні організації, вважаємо політичною маніпуляцією останню «резолюцію» НСЖУ, проголошену за результатами «круглого столу про свободу слова 2 березня 2018 року».
Зокрема, вимога зупинити роботу регуляторних органів до закінчення парламентських та президентських виборів з аргументацією, що Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення є «батогом, що впливає на редакційну політику телеканалів», не має аналогів у досвіді європейських країн і прямо підіграє інтересам політико-бізнесових кланів. Зупинка роботи регуляторів призведе лише до зростання дезінформації й маніпуляцій на олігархічних каналах, неконкурентної політичної боротьби із залученням найбрудніших медійних технологій, звужуючи простір для плюралізму й незалежної журналістики.
Ми системно виступаємо за прийняття нового законодавства про аудіовізуальні послуги і вважаємо його станом на тепер пріоритетною медіареформою, яка дозволить запустити процеси співрегуляції й додасть можливостей для появи якісного медіаконтенту на телеканалах та боротьби з дезінформацією. Протягом останніх двох років Національна рада розпочала (вперше за 20 років!) реагувати на відверті порушення в діяльності мовників, що розпалюють ворожнечу, показують неприпустимий для дитячої аудиторії контент або поширюють маніпулятивні «новини», як у випадку з фейковими «конгресовими слуханнями» на телеканалі NewsOne.
Натомість позиція керівництва НСЖУ стосовно регуляції медіаринку відверто грає на руку олігархічним власникам телеканалів.
Ми, українські медійні організації, висловлюємо публічну недовіру керівництву НСЖУ, оскільки його риторика містить маніпуляції, що, за дивним збігом обставин, відповідають інтересам окремих політичних кіл та олігархічних кланів, спотворюють реальність та сприяють поширенню фейків і дезінформації про реальну ситуацію в медіасфері.
З огляду на те, що керівництво НСЖУ системно маніпулює інформацією, не надає підтвердження своїм спискам і заявам, публікує недостовірні дані, робить незбалансовані заяви, що підіграють клановим і політичним інтересам, а також оскільки керівництво НСЖУ не оприлюднює підтверджену аудитом реальну кількість членів організації, не оприлюднює джерел свого фінансування (при тому, що частково фінансується із держбюджету, що є пережитком СРСР, неприпустим для справді незалежної медійної структури), ми не рекомендуємо журналістам, державним інституціям та міжнародним організаціям використовувати інформацію про стан української медіасфери, надану керівництвом НСЖУ, без належної перевірки з інших джерел.
Ми вважаємо, що українська медійна спільнота має ініціювати створення абсолютно нової членської журналістської організації, створеної на засадах незалежності, підзвітності та прозорості.
ГО Інститут масової інформації
ГО «Детектор медіа»
Інститут демократії ім. Пилипа Орлика
Центр демократії та верховенства права
ГО «Інтерньюз Україна»
Могилянська школа журналістики
Фундація «Суспільність»
Асоціація «Спільний простір»
Заяву також підтримали:
Ірина Соломко, керівник відділу комунікацій Реанімаційного пакету реформ
Зоя Казанжи, медіаекспертка
Ольга Герасим’юк, перша заступниця голови Національноі ради України з питань телебачення і радіомовлення
Редакція телеканалу «Еспресо» та сайту «Еспресо.TV»
Лариса Романюк, журналіст, Ужгород (інтернет-видання «Про Захід»)
ГО «Журналістський майдан»
Наталія Калініченко, голова ГО «Асоціація регіональних ЗМІ Сумщини»
ГО «Українське Піратське Співтовариство»
Роман Кабачій, медіаексперт, публіцист, історик
Редакція інтернет-видання «Новинарня»
Богдан Кутєпов, ГО «Громадське телебачення»
Заява відкрита для підписання. Охочих поставити підписи просимо повідомляти про це на адресу: info@detector.media.
Приклади маніпуляцій від НСЖУ у сфері свободи слова:
НСЖУ заявила про «90 випадків фізичної агресії», зафіксованих нею у 2017 році. За даними Інституту масової інформації (ІМІ), який уже понад десять років моніторить стан свободи слова та має прозору методологію, у 2017 році було зафіксовано 175 випадків «фізичної агресії» (якщо, за прикладом НСЖУ, скласти разом погрози, перешкоджання, побиття, пошкодження майна, напади на офіси медіа).
Критерії й методологія оцінювання медійних процесів від керівництва НСЖУ є непрозорими й відсутні у публічному просторі.
Мінімум 20 випадків із наведеного НСЖУ «переліку 90» не пов’язані із журналістською діяльністю.
НСЖУ не робила моніторингу «фізичної агресії» до 2017 року, тому не зрозуміло, чим керується керівництво НСЖУ, заявляючи про «збільшення кількості нападів» на журналістів. Керівництво організації не має з чим порівнювати, щоб робити висновки про зростання / спадання рівня фізичної агресії.
За даними ІМІ, у 2016 році було 190 випадків «фізичної агресії», у 2015 році — 214 випадків. Якщо вести мову виключно про побиття, то у 2017 році «зростання» також не було: минулого року було зафіксовано 29 побиттів журналістів, у 2016-му — 30, у 2015-му — 58, тимчасом як у 2014-му побиттів було 286 випадків.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко постійно заявляє про «відсутність покарань» і про «нульовий рівень розкриваності злочинів». Однак, згідно з даними ГПУ, у 2017 році було розслідувано й передано до суду 23 провадження, із них двадцять — за 171-ю статтею ККУ (перешкоджання) і три — за статтею 345-1 ККУ (погрози або насильство щодо журналістів). Щодо судових вироків ситуація виглядає наступним чином: згідно з інформацією із відкритих судових реєстрів, загалом у 2017 році було винесено дев’ять вироків у «журналістських справах», із них чотири — виправдовувальних і п’ять — обвинувальних.
НСЖУ заявляє про «271 журналіста», побитого під час Майдану, і про те, що «жоден з цих випадків не було розслідувано». Попри численні прохання від медійних організацій, протягом року НСЖУ так і не опублікувала перелік цих випадків. За даними ІМІ, доступними публічно й зібраними у 2013-2014 роках спільно з «Детектором медіа» й тодішнім Інститутом медіа права, під час Майдану постраждало 206 журналістів. Згідно з даними у відкритих реєстрах, як мінімум десять «майданівських» справ, що стосувалися журналістів, було розслідувано й передано до суду станом на 2018 рік.
Конфлікт щодо так званого каналу «112», наведений НСЖУ як приклад тиску, насправді спричинений діями п’ятьох ліцензіатів, що, отримавши ліцензію на регіональне мовлення, не дотрималися ліцензійних умов і почали мовити як єдиний загальнонаціональний канал. Це відверто нівелює мету й умови конкурсу щодо розвитку регіонального мовлення. Решта суперечок також належить до компетенції регулятора, а в разі незгоди мовники можуть звертатися до суду й вигравати справи, якщо аргументи будуть не на користь регулятора.
Наприклад, «Радіо Ера» отримало понад 317 тис. грн штрафу за порушення квоти пісень українською мовою. Найбільша у 2017 році сума штрафу зумовлена не розміром відхилення від квоти, а розміром мережі «Радіо Ера», що має наслідком великий розмір ліцензійного збору, який є базою для нарахування штрафу (5 %). Разом із «Радіо Ера» загалом за рік було оштрафовано 17 порушників на суму понад 1 млн грн. Зокрема, штраф для Kiss FM становив понад 215 тис. грн., для радіо «Шансон» — понад 125 тис. грн.
Телеканал «Ера» відмовився від своєї ефірної ліцензії, тому що виконав власне зобов’язання відмовитися від ліцензії у випадку створення суспільного мовника, яке взяв на себе у 2001 році під час отримання ліцензії на аналогове мовлення на частотах УТ-1. Супутникову ліцензію телеканалу «Ера» Нацрада анулювала теж за власним бажанням компанії, яка так і не запустила цілодобового супутникового мовлення і тривалий час порушувала умови ліцензії.
«Радіо Вести» втратило свої ліцензії, тому що мало по декілька не скасованих санкцій від Нацради. Крім того, структура власності радіостанції викликала сумніви в її прозорості (у структурі власності був відсутній зв’язок із Олександром Клименком; він вважається інвестором радіостанції, якою керує його дружина Ольга Семченко; хоча Нацрада й не скористалася цим аргументом під час відмови у продовженні ліцензій). «Радіо Вести» скористалося своїм правом оскаржити рішення регулятора. В одній зі справ суд першої інстанції підтримав позицію Нацради.
Нам не зрозуміло, про які випадки «силового впливу» з боку ДФС чи ГПУ на ЗМІ й журналістів каже НСЖУ, за винятком справ про економічні злочини, порушені проти власника «Страна.ua» Ігоря Гужви, та справи щодо активів колишнього міністра-втікача Олександра Клименка, причетного до медіахолдингу «Вести». Ігор Гужва та Олександр Клименко є громадянями України, й лише суд може довести або спростувати їхню можливу причетність до правопорушень.
