Усе частіше й частіше у місцевих медіа України інформаційні приводи для написання матеріалів підміняються повідомленнями на кшталт «на місці події побував(ла) Я – як редактор/працівник/автор ЗМІ» або місцевий чиновник чи депутат.
Певний час тому в одній із газет районного розливу як привід для написання матеріалу вказувалося, що на місці події побували «я, як головний редактор газети» та керівники району. Тоді з такої комедії лише посміхнувся, розуміючи її витоки у значній любові очільника медіа до самого себе.
Воно можна б і далі посміхатися. Однак, кілька років поспіль здійснюючи моніторинг місцевих газет й інтернет-сайтів у групі експертів Інституту демократії імені Пилипа Орлика, усе частіше й частіше зустрічаю приклади «значної любові до себе» серед редакторів, працівників засобів масової інформації та авторів. Саме ця любов, чи радше закоханість, підміняють у таких матеріалах як інформаційний привід, так і джерело отримання інформації. Фактично подібні приклади й спонукали повернутися до теми специфічного розуміння інформаційного приводу працівниками місцевих мас-медіа, що її розглядав років зо два тому.
Для більшої переконливості розпочну, як і в минулій публікації, із класичного: інформаційний привід – це подія, що має значення для соціального, політичного, економічного, культурного життя громади, своєю значущістю або екстравагантністю може зацікавити читача, стати предметом суспільного обговорення.
До інформаційного приводу в навчальній літературі для першокурсників прийнято відносити: нетрадиційний погляд на факти; свіже трактування загальновідомих подій; альтернативні думки та судження; контраргументи сторін ситуації та багато іншого – кому цікаво, той знайде можливість вивчити. Так прийнято в професійній журналістиці. Але ж, але ж…
Ось перша сторінка газети «Кремінщина» (видання територіальних громад Кремінського району Луганської області) від 11 лютого 2017 р. Читаємо: «Вже не вперше я приходжу до Кремінського районного центру соціальної реабілітації для дітей з особливими потребами. Але щораз одержую величезне задоволення…» Саме власні часті візити до установи і бачить як привід для написання матеріалу автор, він же депутат районної ради. Ще одне: якщо часті візити до цього закладу приносять величезне задоволення, то при чому ж тут «але»?
У тому ж випуску «Кремінщини», однак уже на сторінці 5, авторка матеріалу «В лес, в аптеку – быстрым шагом» також продемонструвала специфічність свого розуміння інформаційного приводу. І знову без любові до самої себе не обійшлося. Даю цитату (в авторському перекладі на українську): «Говорять, що найбільша цінність у житті – це спілкування з цікавими людьми та подорожі. Повністю згодна з цим твердженням». Проте далі – звичайнісінька розповідь про одного із земляків старшого віку: його неспокій, непосидючість, любов до життя…
А це вже газета «Луганщина.ua». Матеріал називається «Владимир Раевский: Луганщину не только вспоминаю. Она живет в моей душе» (11 травня 2017 р.): «Із усіх, у кого мені довелося брати інтерв’ю за два десятки років, Володимир Раєвський, мабуть, справив найсильніше враження». Тут автор вирішив приголомшити відразу кількома значущими речами. Перше – похвалитися власним багаторічним досвідом у журналістиці (ну а як без любові до себе?). Друге – висловити шану Володимирові Раєвському (безперечно, заслуженій людині, надзвичайному та повноважному послові). Третє – вказати усім тим, у кого впродовж двох десятиліть брав інтерв’ю, що вони не справили на нього сильного враження (це, швидше за все, вийшло якось так автоматично, безлихосно).
По-своєму нешаблонно через журналістське «Я» вивів інформаційний привід працівник регіональної масової газети «Донбасс неделя» у матеріалі «Каникулы под громовым небом» (02.09.2016). Як екстравагантність, що може зацікавити читача, стати предметом суспільного обговорення, подається «передбачення» автора, та навіть «гра на випередження» – не інакше: «Через тиждень-другий після першого дзвоника школярі засядуть за традиційний твір на тему: «Як я провів літо». Однак я вирішив дещо випередити події і провів бліц-опитування юних земляків».
Ще однією формою сучасного прояву журналістського «Я» є широка обізнаність у різноманітних сферах. Найчастіше звертаються до медицини. Так ось, бере працівник редакції медичний довідник чи якесь спеціалізоване видання, і на підставі почерпнутих фактів клепає поради. Наприклад, про літню ангіну та правила лікування, як це зробила редакція сумського суспільно-ділового тижневика «Ваш шанс».
Читаючи публікацію, особливі емоції викликали судження працівника редакції, про те, що ангіна – це «самостійне гостре інфекційне захворювання, яке зачіпає піднебінні, носоглоткові та язикову мигдалини і викликається умовно-патогенними бактеріями»; «якщо наступного дня після прийому антибіотика стало легше, це не означає, що тижня на лікарняному листі вам достатньо» та інші. Така обізнаність переважно безіменна – ні підпису під текстом, ні посилання на джерела в таких випадках не практикуються. Та й застереження про небезпеку самолікування теж не подаються.
Чиновник, хоча він уже кілька років як екс, виступив головним джерелом інформації та інформаційним приводом для «Соціального телебачення Сумщини». І не важливо, що сказане ним виїденого яйця не вартує, важливо те, що він – на чатах, він – як герой славнозвісного вірша Володимира Самійленка: «Хоч пролежав я цілий свій вік на печі, Але завше я був патріотом, – За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі, Моє серце сповнялось клопотом…». Саме це й викликало до життя матеріал «Сумські вандали спиляли блакитну ялинку, яку садив екс-мер». Чи варто акцентувати увагу, що всі факти взяті лише зі сторінки в ФБ, навіть відео телевізійники не підписали. А скільки у передноворіччя ялинок загинуло від рук браконьєрів по місту, по всій області, до такого «Я» журналіста не опуститься, – їх же висаджували не «екси», а якісь там «пересічні громадяни».
Прекрасну справу зробили у Сєвєродонецьку – запустили, як повідомляє інтернет-ресурс «Паралель-Медіа», унікальне «для Луганської області логістичне підприємство «Левада», що спеціалізується на перевантаженні сільської продукції з автомобільного транспорту на залізничний». Усе б нічого, от тільки джерелом фактів для написання інформаційної замітки, як зазначає редакція, виступила … прес-служба Луганської обласної територіальної організації партії «БПП «Солідарність». Як у слові «логістика» логіки годі й шукати, так і в діях редакції – джерела інформації. Партія надіслала – ми надрукували.
Загалом про «Я» журналіста, журналістське «Я» та «Я» в журналістиці розмови рівня дебатів точаться далеко не одне десятиліття. За цей час вигранилась одна із дієвих та етично вивірених форм їх реалізації – коментарі. Відокремлені від поданих фактів, вони почасти сильніше впливають на реципієнтів, ніж слова будь-якого експерта (тим паче, що експертне середовище в районних містечках не можна назвати широким); демонструють особливості авторського стилю, специфіку особистісного світосприймання; переконливо засвідчують, що журналістика є і повинна бути четвертою владою.
Однак для з’яви думки від журналіста потрібен широкий і глибокий мисленнєвий процес, тобто опосередковане й узагальнене відображення у мозку предметів об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях. І тут, закономірно, без інтелекту не обійтися. Значно простіше демонструвати «Я» за схемою народних казок – Я там був, Я мед-пиво пив, Я не зовсім розкуштував, Я губи витер…
Володимир САДІВНИЧИЙ, експерт сумської експертної групи Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, доктор наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики та філології Сумського державного університету
http://idpo.org.ua/analitics/1412-ya-zhurnalista-yak-specifichnij-proyav-informacijnogo-privodu.html
