Це містечко збоку від центральних трас, але здатність до праці та реформ – риса не територіальна. Наприклад, у цій агрокомпанії переводять управління сільським господарством у цифровий формат; планують років через два купити літак, щоб стежити за полями. А ще експериментують, аби запустити трактор без водія… Ми – у АПК «Докучаєвські чорноземи».
Чому така назва і як причетний до Карлівки Докучаєв? Засновник і керівник господарства Юрій Копченко пояснює: відношення саме пряме. Основоположник ґрунтознавства Василь Докучаєв, який створив шкалу, що за нею визначали якість ґрунту, свого часу на запрошення працював у Полтавській губернії.
1864 року на виставці в Парижі було виставлено куб чорнозему Полтавщини як зразок ґрунту. Юрій Володимирович не лукавить: «Ми не стверджуємо, що саме ось із нашої землі той куб був узятий. Але десь із цього району. Дізнатися неможливо, бо там було підписано просто – з Малоросії».
До речі, кріпацтво тут, на Карлівщині, було відмінене на два роки раніше, ніж у всій імперії – у 1859-му. Це був такий собі «пілотний проект»… Історія, як бачимо, багата, тож і назву господарства пов’язали з нею, а саме – з Докучаєвим.
Виростили – переробили
Наступного року буде 20 із часу утворення господарства. Об’єднали до нього кілька тоді занепалих структур, таких, де поля і по вісім років не оброблялися. Спочатку гасили борги. І через рік усім були видані всі протерміновані зарплати. А далі почався розвиток.
Журналістів зустрічали у офісі компанії. Зліва – Юрій Копченко.
Якщо детально описувати дії, що привели господарство до лідерства за врожаями у районі, області та навіть Україні, для фахівця вони будуть цілком зрозумілими. Бо – закономірні для того, хто має намір роками працювати на землі, а не отримати максимальний зиск, залишивши після себе «випалене» поле. Це – науково обґрунтована сівозміна, передові технології, сучасна техніка і замкнений цикл виробництва. В господарстві вирішили: не будуть сировинним джерелом, а створять свою переробку.
Вирощуємо хліб? Має бути хлібозавод. Його реконструкцію провели у 2006-му, і тепер тут печуть 14 сортів хлібо-булочних виробів, а ще – різноманітні торти. Особливо ж славляться карлівські короваї.
Почали розвивати свинарство, – отже, має бути маточник, відгодівля і мʹясокомбінат. Михайло Гнатюк, директор ТОВ «Мʹясокомбінат» будував його від початку. І таку сучасну мʹясопереробку зустрінеш не всюди: просторо, чисто, сучасно обладнано. Створено повний технологічний ланцюжок, все переробляється свіжим. У цеху готової продукції – а її тут 24 види – Михайло Гнатюк наголошує: «Коптимо не рідким димом, – вільхою».
Михайло Гнатюк спілкується з журналістами.
“Коптимо на вільсі”.
Посадили сад на 113 гектарах, значить, потрібно переробляти вирощене. Звели для цього цех, знову таки сучасний у всіх відношеннях. «Я прийшов у лютому практично на порожнє місце, – пригадує директор ТОВ «Сади Карлівщини» Анатолій Наретя. – А у кінці жовтня цех дав продукцію».
Анатолій Неретя.
Тут – сік виключно прямого віджиму (це єдине таке виробництво в області); тільки пастеризація – тобто сік не закипʹячують; цукор не додають. Але ж який той сік солодкий! Можна лише пошкодувати, що на Сумщині його не продають. Про повидло не говоримо: туди цукор додають, і воно теж смачне.
Холодильники для зберігання яблук обрали не «модні», в яких діє регульоване газове середовище, а зі звичайним температурним охолодженням до +2. «Ми дивилися, – розповідає Анатолій Наретя, – як це діє. Охолоджене газом, яблуко має чудовий вигляд – ніби свіже. А поклади його, і вже до наступного ранку воно дуже постаріє. А наше, так, старіє, але й до Великодня має товарний вигляд».
Технології, кадри та деякі цифри
Паралельно на всіх виробництвах нам розповідали про енергозбереження. Заготовляють альтернативне паливо – самі виробляють пілети. Планують придбати свою електростанцію, аби здешевити продукцію…
Ну і, звичайно, говорили про цифрові технології. Ними займається в господарстві син Юрія Копченка – кандидат наук Михайло. «Ми бачимо, де погано висіяне насіння, скільки добрив на який метр внесено. Через супутник отримуємо загальну картинку, через дрони – детальну: і щодо підживлення, і щодо шкідників. Ми не годуємо бурʹяни, – тільки насіння. Звідси – економія».
Михайло Копченко.
До речі, економити завдяки електронному спостереженню можна і на транспорті: який сенс об’їздити поля, якщо ситуацію можеш бачити на екрані?
Михайло зізнається: впроваджувати технології змушує і відсутність фахівців. Дайте сьогодні агронома, зоотехніка, тракториста – немає!
Про кадрову проблему говорив і Копченко-старший. Коли ми запитали, чому ринок збуту продукції обмежено областю, пояснив просто: нікому цим займатися, немає хороших фахівців які, до того ж, були б надійними. «Приходить один такий: дай мені скільки-то «штук» я тобі щось там зроблю. Та ж, слухай, а ти хто? Ти щось зроби спочатку, зароби ті гроші, а я вже з тобою потім розрахуюся. Он як прийшов Наретя, хороший фахівець, а сказав: давай я зроблю, а потім будемо про платню домовлятися…»
Загалом важко уявити, що господарство починалося з 200 гектарів – тепер їх 12 тисяч. Вирощують вісім культур. Пайовиків – понад 6 тисяч, їм планують цього року платити оренду в розмірі 12% від грошової оцінки. За минулий рік на зарплату в АПК пішло 72 мільйони. Підприємство платить понад 80 мільйонів податків.
«Надія тільки на сільгоспників»
На зустріч із журналістами приїхали голови громад, на території яких працює агрохолдинг, та голова Полтавської районної ради Михайло Кононенко. Запитую, з ким краще мати справу – з тими делекими холдингами, що й керівників їх ні разу не бачили, чи ось із такими – місцевими?
Світлана Кривенко, голова Красноградської міської ради Харківської області, ні на мить не вагається: з місцевими, кому можна в очі подивитися і хто розуміє тутешні проблеми. Адже у маленьких селах підприємств немає, надія лише на аграріїв. А докучаївці відгукуються на будь-які прохання про допомогу: і дітям свято зробити, і пенсіонерів відзначити, і сніг розчистити…
Володимир Слєпцов, заступник директора АПК зі звʹязків із громадськістю, говорить: виробникам і владі потрібно шукати спільну мову, – як інакше? Всі залежні одне від одного. Скажімо, влада може зволікати з якимись рішеннями, а може через соціально відповідальний бізнес робити потрібні речі і для громади, і для бізнесу. А ставки податків? Можна «покласти» підприємця, але чи виграє громада, якщо він не зможе працювати далі?
Михайло Кононенко погоджується: спільну мову шукати треба. Адже їх об’єднаний і чи не найбільший в Україні район на 80% дотаційний. На думку голови, загалом зробили помилку при формуванні громад: не враховували економічні показники. І добре, що є такі підприємства, як «Докучаївські чорноземи» – на них тримається регіон.
Про роль особистості…
Уже вкотре в житті, знайомлячись із неординарними людьми, зазначаю подумки: ні, таки неправий був Сталін щодо ролі особистості в історії – без особистостей багато історій просто не відбулися б…
Юрій Копченко недавно перехворів на коронавірус і у організаторів були сумніви, чи відбудеться наша зустріч. Вона не просто відбулася – Юрій Володимирович ніби заряджав усіх своєю енергією. І, окрім господарства, віз нас подивитися унікальну колекцію старих авто; трасу для мотокросу, на які проводяться і всеукраїнські змагання, – хотілося показати все цікаве, що є у господарів.
Коли б іще сфотографувалася біля такого ретро?
Траса протяжністю два кілометра.
Сам Копченко – байкер, і попри свої шістдесят, долає чималі відстані: «Минулого року я подолав 13 тисяч кілометрів і доїхав до Португалії». Їхав тамтешньою столицею з українським прапором та українською музикою.
Тими шляхами впродовж життя довелося побачити й почути немало, дізнаватися про чужий досвід – хороший та поганий, набувати свого.
«Ми не можемо говорити, що ось така влада – погана. Ні, є люди погані – у будь-якій владі».
А що ж заважає жити краще? Напевне, непрофесійність, непривʹязаність до своєї землі, невміння любити… Юрія Копченка це не стосується. Говорячи про господарство, він не втримує емоції: «Я наскільки люблю свою роботу!…» Говорячи про захоплення та участь у європейському клубі байкерів, пропонує уявити, як вісім років тому вони зʹїжджалися у Франції і «уявіть, 3200 мотоциклів зібралися разом!»
Насамкінець, вибачившись, прощається: «Мушу їхати. Треба о шостій вечора бути в Кременчуці – там у нас збори байкерів…»
Отакий простий рецепт: бути небайдужим і чимось захопленим, – і життя таки має стати кращим.
Алла ФЕДОРИНА
