25-30 листопада проходив перший етап Вісімнадцятого Мандрівного фестивалю документального кіно у Сумській області. Традиційно «Docudays UA» має свою глядацьку аудиторію й у Сумському державному університеті. Цього року він також не залишився поза увагою наших студентів. Передусім – майбутніх журналістів, адже майстер пера завжди переймається проблемами, що турбують як українське суспільство, так і світову спільноту. Цікавими були фільми і для завтрашніх перекладачів, – вони захоплено сприймають стрічки англійською, французькою, іспанською мовами з субтитрами.
Чотири документальні стрічки, які переглянули й обговорили у форматі онлайн студенти, варті уваги всіх. Що ж особливо зачіпає наших студентів? Послухаємо їхню пряму мову про кожну з картин.
Перший фільм – «Колумбійська родина» (реж. Таня Воль Сьоренсен), переможець у номінації Rights Now! Docudays UA-2021.
Захар Ювко: «Це не просто стрічка про історію взаємин однієї сім’ї. Доля головних героїв нерозривно пов’язана з долею їхньої рідної країни. Завдяки роботі режисера, оператора, композитора та цілої команди кіномайстрів за цим неабияк цікаво спостерігати. У фільмі порушена одвічна дилема кожного борця за людські права: сім’я чи обов’язок перед суспільством? Переживши важкі та жахливі події, Рубі не здалася та не звернула зі свого шляху. Це воістину та людина, що присвятила своє життя добробуту інших людей. Ось вона – магія кіно».
Анастасія Кизим: «Я відчула дуже великий спектр емоцій: жаль, надію, страх, гнів, співчуття. Цей фільм не може бути непоміченим, особливо українським глядачем, через схожість подій та їх наслідків у нашій країні. «Колумбійська родина» демонструє не тільки стосунки у самій сім’ї, а й приклад свідомого громадянина. Так, тут ви не знайдете «крутих» спецефектів, але фільм змусить замислитися над багатьма темами і ситуаціями вашого життя».
Жанна Мартищенко: «Я виділила дві основні теми: батьки та діти, боротьба за справедливість у країні. Фільм залишиться в моїй пам’яті надовго, адже у ньому я побачила власну історію своєї країни».
Фільм «Малий Самді» (реж. Палома Сермон-Дай) має відзнаку студентського журі.
Таїсія Котляр: «У центрі подій головний герой Дам’єн Самді, працьовитий, турботливий, відповідальний син і коханий із невеликого валлонського селища. Наркотична залежність калічить особистість героя, змінює його характер та поведінку. Ця картина піднімає питання внутрішньої боротьби людини, а також фокусується на довірливих стосунках між матір’ю та сином. Сюжет захоплює й не залишить нікого байдужим».
Єлизавета Подлуцька: «Це фільм, який торкнеться душі кожного глядача. Головний герой веде боротьбу з наркотичною залежністю протягом 20-ти років та має сили боротися! Це дуже здивувало мене, бо від подібних речей люди «програють» і через кілька років. Сподобалася мати головного героя, яка підтримувала сина, вірила у його одужання».
Валерія Савеленко: «Тематика фільму безмежно злободенна у наш час, оскільки наразі велика кількість людей мають залежність від наркотиків чи алкоголю. Фільм не залишить байдужим нікого. Це абсолютно педантичне попадання у тематику і проблематику, яка інсценує, як герої говорять про свої негаразди та залежності так, щоб ніхто не почув. Кожен страшиться осуду з боку суспільства, а режисерка сфокусувалася саме на тому, щоб розбити стереотипи про наркоманів ущент. Наркотик – незачинені двері камери, де тужить особистість».
Анастасія Сабчук: «Режисерка Сермон-Дай тепер моя улюблена, і я з нетерпінням чекаю на інші шедеври майстрині кадру. «Малий Самді» – це занурення у реалії сьогодення і не тільки, адже проблема з наркозалежністю існувала, існує і буде існувати. Неймовірний сюжет, який абсолютно приковує до екрану і не дозволяє відволіктись. Така неймовірна чутливість героя, його переживання та емоції – гачок, який виловлює кожного глядача і глибоко пронизує струни душі».
Фільм «Невидимі» (реж. Майя Мартіняк) отримав особливу відзнаку журі Rights Now! на 18-му Docudays UA.
Ольга Покойна: «Я була вражена, що документальний фільм можна дивитись із таким захопленням. Будучи жінкою, трохи лячно було дивитись цей фільм, адже знаєш, що пологи будуть і у твоєму житті. А тим паче, коли підіймається проблема, зовсім не відома для тебе, – моральне та фізичне травмування породіллі з боку лікарів. Прикро, що підняти такі гострі теми вистачить духу не в кожного режисера, але Майя зібрала цікавий матеріал, який, можливо, зможе допомогти комусь. Також дуже приємно дивитись фільм з естетичної точки зору: близькі, довірливі кадри, приємна музика, незвична історія оповіді, і ти ніби відчуваєш себе поряд із героями».
Анастасія Лутченко: «Після перегляду мене переповнювали різні емоції, і я була під великим враженням. Я дізналася про нові проблеми, які можуть трапитися при пологах, послухала різні історії, після яких з’являються сльози на очах, зрозуміла, що парні пологи дуже важливі для жінки, та й в принципі вона повинна знаходитись у спокійній атмосфері й почувати себе в безпеці. Фільм дуже цікавий і повчальний. Я рекомендую переглянути цю кінокартину, але хочу зазначити, що це стрічка для дорослих, тому що показують справжні пологи і хірургічне втручання».
Каріна Ведмидера: «Фільм мене так розчулив, що на певних епізодах я навіть плакала. Були різні відчуття: ненависть, страх, біль, радість, хвилювання, відчуття гордості. Насправді фільм дуже сильний! Він «затягнув» мене в ту атмосферу. Я ніби була разом з жінками в пологових залах, ніби стояла поруч і підтримувала їх. Відчувала усю їхню біль, плакала від щастя, коли жінки народжували прекрасних діточок. І було прикро дізнатися, що у сучасному світі існують проблеми при народжуванні дітей, що є лікарі, некомпетентні у своїй справі, і навіть знущаються над жінками та пригнічують їх».
Фільм «А ночі вже більше не буде» (реж. Елеонор Вебер) має спеціальну відзнаку міжнародного конкурсу та приз глядацьких симпатій.
Максим Філь: «Цей документальний фільм повністю відображує реалії війни. Оці всі «Апачі» і «Чінуки»… Від одного їхнього вигляду – вже мороз по шкірі. Траплялися дуже жахливі помилки з боку пілотів, коли вони відкрили вогонь по репортеру, цим самим вбивши невинних людей. Таке може трапитися з кожним, і це страшно».
Валя Ребенок: «Не повернеться язик сказати «мені сподобалось»… Тому що війна не подобається нікому. Я плакала, що досить рідко трапляється зі мною, мабуть, тому, що ця стрічка – реальність. Було сказано багато фраз, які різали серце, мов найгостріший ніж, але реальний ніж, а точніше – бомби та постріли, які отримують в кінокартині не тільки військові, а й мирні жителі. І, на жаль, їх можуть вбити ні за що. У фільмі показані фатальні помилки, але життів не повернути. Найбільш боляче було дивитись і усвідомлювати, що у таких масштабах це може статися з кожною країною, а у нас уже восьмий рік іде війна, у тому числі й інформаційна. Не жалкую, що переглянула цю кінострічку, хоча й було дуже боляче. Рекомендую до перегляду!»
Фестиваль триває. Другий етап – з 6 по 10 грудня щовечора о 18.00 очікує своїх глядачів!
Ірина ЖИЛЕНКО, докторка філологічних наук,
доцентка кафедри журналістики та філології СумДУ
