Звідки беруться герої сьогодення? Певно що проростають з прадавнього коріння. От зростають разом кілька хлопчиків з однієї сільської вулиці, їх однаково вчать в одній школі, а потім виявляється, що одному з них не все одно, не байдуже до долі України. І він приймає для себе тверде рішення боротися за неї. Мабуть, закладено в його генокоді таку потребу, мабуть, пробуджується в душі поклик якогось героїчного предка, який свого часу боровся за свободу України.
А може, це і є той самий борець, який через реінкарнацію знову прийшов у земне життя, щоб усе ж довести до завершення шляхетну справу звільнення рідної країни від московського колоніального ярма.
Коріння
Андрій Рибалко народився в селі Томашівка Недригайлівського району в родині сільських інтелігентів. Мама Катерина Іванівна родом з Вільшани, після закінчення Сумського державного педагогічного інституту імені А.С.Макаренка творчо й натхненно навчає учнів української мови та літератури. Тато Петро Миколайович – уроджений недригайлівець, дипломований музикант, зробив вагомий внесок у культурне життя Недригайлівщини в цілому й зокрема села Томашівка, де молоде подружжя Рибалок більше трьох десятиліть тому осіло й звило родинне гніздечко.
Їхній син Андрій і є тим небайдужим хлопцем, який ще в ранньому віці прийняв для себе рішення боротися за Україну. Навчаючись у Сумах, Андрій Рибалко знайшов собі однодумців, вступив до лав Народного Руху України, згодом очолив молодіжне крило цієї партії. Крок за кроком він ішов патріотичною стежкою, зростаючи й міцніючи в своїх проукраїнських переконаннях. Цей худенький тонколиций хлопець має в душі такий потужний стержень, таку незламну міць у серці, таку залізобетонну впевненість у правоті своєї справи, що просто диву даєшся: звідки?
А ото ж звідти – з непереможного українського козацького роду-коріння!
На сторінці у Фейсбук Андрій позиціонує свою життєву позицію фразою: ” Вірю в Бога і пізнаю екстремальні форми буття”. І подає віхи своєї молодої біографії. Навчався в Українській академії банківської справи, правознавство. Вивчав філософію в Сумському державному університеті. Член Центрального Проводу Народного Руху України, голова організації у ВГО “Молодіжний Народний Рух”. Кар’єра – начальник відділу національно-патріотичного виховання в Київській облдержадміністрації, помічник-консультант народного депутата у Верховній Раді України, завідувач сектору моніторингу та аналітичного забезпечення в Уповноваженого з захисту державної мови – з 31 грудня 2020 року дотепер. Стрілець у Збройних Силах України – з 25 лютого 2022 року – дотепер.
Наших воїнів у соцмережах часто лагідно й з любов’ю називають котиками. Це котики, які для захисту України стають непереборними мужніми тиграми! Уклін доземний матерям і батькам, які виростили не кімнатних котиків…
Історичні роздуми на сучасну тему
… Чому наші вороги сильні? Тому що на їхньому боці сам диявол – батько брехні, як називає його Святе Письмо. Немає на світі гіршого ворога від того, хто вбиває тебе й себе братом твоїм називає.
Чому наші захисники України сильніші за ворогів? Тому що на нашому боці Сам Бог, Батько Істини, який не любить ніякої кривди й несправедливості. На нашому боці кращі сини й доньки багатостраждального українського народу. Вони непереможні, бо воюють за своє. За їхніми спинами ті, кого вони люблять, тому й захищають. Над їхніми головами – дух величних предків: розігнаних із Січі москальської царицею, але не зломлених і непереможних запорозьких козаків, дух незрозумілих простим смертним козацьких характерників, які ловили руками кулі, заживляли рани заговорами, вміли обертатися на звірів і робитися невидимими для ворогів. Разом із нашими сьогоднішніми воїнами боронять українську землю давні вої, які героїчно протистояли набігам печенігів, монголів, татар, турків та іншої нечисті – й зберегли для нас, нащадків, Україну з її славною історією, багатющою культурою й найбільшою серед європейських країн територією. Це їхнім сильним духом жива й нині Україна, це їхньою святою кров’ю рясно полита наша земля, яка зараз горить під бридкими чобітьми завойовників. Як середньовічні варвари, вони в ХХІ столітті вдерлися в чужу країну, по-дикунськи сплюндровуючи все на своєму шляху. Вони думали: хто сильний, той і правий. А виявилося: правий той, за ким Правда! І сьогодні на наших очах здійснюється біблійне пророцтво:
“І п’ятеро з вас поженуть сотню, а сотня вас пожене десять тисяч” (Левит 26:8). Невмирущий дух предків нині боронить українську землю разом з хоробрими й безстрашними захисниками сьогодення. “Славних прадідів великих правнуки…” стали теж великими! Настав час їхньої величі!
Філософ на війні
Дописи Андрія Рибалка у Фейсбук – це окрема тема. Ймовірно, він колись напише книгу. Погляд очевидця на творення новітньої історії України. Погляд воїна, незламного борця за Незалежність, погляд людини, юриста, філософа, погляд глибоко віруючого й відданого своїй родині чоловіка. Розумного, високоосвіченого, грамотного дописувача, цікавого письменника, аналітичного публіциста. А поки що почитаймо, що Андрій пише в своїх фейсбучних постах, перебуваючи на посту захисника Вітчизни.
…Мене часом питають: як тобі в армії? Я не знаю, як в армії. Я на війні. Мій батальйон – неокозаччина. Навряд чи можна в армії командирів називати на “ти”. У нас немає наказів, є завдання: треба зробити. Першими йдуть добровольці, потім їх змінюють інші. Немає днювальних – є порядок. Немає харчування – всі ситі. Від держави не видали форму – всі одягнені. Радянський солдат звик, що про нього дбає командування. Наш військовий – не солдат. Він козак. Від держави він потребує зброї і, бажано, зарплати. Всю літню кампанію на Херсонщині я носив камуфляж від Молодого Народного Руху. Бронеплити і дві пари берців купив із зарплати. Шолом подарувала Українська федерація карате. На плитоноску з кевларовими вставками скинулися однокурсники. На авто збирали всім Фейсбуком. Шкода, що воно згоріло вщент…
…Вам розповідають, що росіяни “йдуть” з Херсону. Ні, вони тікають, бо не можуть стримувати натиск Сил Оборони. Бо тисячі українських воїнів віддали життя за вільний Херсон і вільну Україну. Ціна перемоги, яка неодмінно настане…
…Ті, хто не воює, забезпечують тих, хто воює, – і не лише анонімні платники податків, а й конкретні друзі, знайомі, знайомі знайомих – можу кожного назвати по імені. На потреби підрозділу йде частина зарплати – запчастини, ремонт транспорту, інтернет, заправка газових балонів тощо…
…Коли ми збиралися біля пам’ятників героїв, борців за Україну, перехожі просто проходили повз. Суспільству було байдуже до держави, історії, культури. Ми тікали в ліс і гори, носили камуфляж, гартувалися до боротьби й співали повстанських пісень.
Те, що ми передбачали, збулося. Ми на справжній війні зі справжніми автоматами. Небесний пантеон одним за одним поповнюється тими, з ким у юності ми разом боролися і мріяли. Вже незабаром їм зведуть пам’ятники. Але я боюся, що настане час, коли перехожі знову стануть байдуже проходити повз. Андрій Лозовицький, спочивай з миром, друже!..
…Домашні улюбленці – для них людина є взірцем поведінки. Собаки разом з нами ховаються в бліндажі й окопи, притискаються до землі під час приходу, завмирають і прислухаються під час відходу. Винувато опускають очі, коли сполохалися якогось далекого розриву: ти сам говорив, що в цьому ділі краще перестаратися, – читаєш у його очах.
Наступного разу дьоргаєтесь разом, а потім дивитеся зі сміхом один на одного:
– Що, строьмно, Рижий?
– Не більше, ніж тобі, Юрист. (і смайлик з підморгуючим оком)…
…Я не найкращий піхотинець. Хоча й не найгірший. З ноутбуком почуваю себе більш органічно, ніж з автоматом. Але поруч чудові люди, які теж добровільно стали військовими. Для когось, як і для мене, – це вимушений крок. Але дехто відчув тут своє справжнє покликання, смак справжнього життя.
Мрію, щоб після перемоги в Україні утвердилася каста воїнів. Еліта нації, яка готова жертвувати за неї життям.
І не кожен народився для цього…
…Дехто заздрить зарплатам військових. Але держава зараз не платить, а розплачується – за десятиліття байдужості до армії, за всі спроби зекономити на війську в минулому ми розплачуємося сьогодні. Кожен день. І не тільки життями, а й зруйнованими містами, будинками, ТЕЦ. Тому тепер поруч із кадровими військовими мусять воювати високомотивовані аматори. Такі, наприклад, як я. Хто ніколи не мріяв про військову кар’єру.
Ми переможемо. Ми все відбудуємо. Та кривавий урок війни має бути засвоєним назавжди. Сильні тілом і духом люди мають бути елітою суспільства. І армія – це кузня цих людей. Тому що ніхто не цінує державу так, як ті, хто готовий за неї вбивати і вмирати.
І саме військові, а не зірки шоу-бізнесу, бізнесмени чи спортсмени мають бути суспільним прикладом і користуватися найвищим престижем. Важлива кожна сфера. Але є ієрархія. І на вершині мають бути ті, хто платить кров’ю.
Що ж до мене, то я дуже зрадію, коли зніму камуфляж. Після перемоги…
…Світ уперше дивиться на українців як на героїв, а не жертв чи невдах. Наші внуки будуть співати патріотичні пісні про перемоги, а не тужливі думи про поразки.
Нам не час сваритися, треба йти до перемоги. Коли розвалимо кремль, тоді від душі матимемо розкіш сваритися, що побудувати на його руїнах…
У дописах Андрія Рибалка багато філософії – виписані переконання, чому ми переможемо, за що Бог любить Україну, як зло пожере саме себе, а ми живі й будемо жити! Пости часом ілюструються фотознімками також дуже глибокого символічного змісту: тінь солдата на дорозі між хлібами, натруджені ноги солдата на тлі виходу з бліндажу, бінокль на позиції спостереження, автомат, на ремені якого зображено хрест і слова: Господь – щит мій.
… Філософ – він і в окопі філософ.
* * *
Ім’я Андрій означає мужній. Правильно Катерина Іванівна та Петро Миколайович назвали свого сина. А щодо прізвища Рибалко, то воно теж глибоко символічне, якщо подивитися на це з філософської точки зору. Біблійні герої брати Петро і Андрій були рибалками в прямому сенсі, коли Ісус Христос призвав їх бути рибалками-ловцями людських душ. Апостола Андрія називають Первозванним – призваним на служіння Богу в числі перших. І це саме він прийшов з проповіддю Євангелії в давню землю нинішніх українців, поставив хрест на Дніпровій кручі й пророче сказав про Київ, що тут постане славний град і Бог збудує в ньому багато церков.
Андрій Рибалко – також первозванний у своєму роді – він пішов захищати Україну в числі перших. Як і апостол, він проповідує віру в Бога, віру в Україну і є прикладом мужнього служіння – ловцем душ – для бойових побратимів. Днями Андрію виповнилося 34 роки. Ще молодий. А вже мудрий. Ось які хлопці захищають Україну. І Господь –і з ними. То хто тоді проти них?
Жанна АБАРОВСЬКА
Фото з соціальних мереж.
«Герой мого часу» – проєкт Сумського прес-клубу та кафедри журналістики і філології СумДУ
