Таксист виявився говірким, тож за кілька хвилин зачепили й неминучу тему війни. «Та це не війна, це знищення», – сказав він. Я погодилася, згадавши недобрим словом росіян. «Та при чому тут росіяни! Це ж Америка проти росії воює нашими руками. А все для чого? Нас хочуть знищити!» – «Ви хочете сказати, що росія ні при чому?» – «Та ні, я не за росію». – «Так поясність, який сенс Америці знищувати Україну?» – «Та це даже не Америка, не путін і не Байден, це сили повище стоять».
Типовий зразок конспірології, подумалося. А з нею, як кажуть експерти, сперечатися найважче: тут не оперують фактами, тут не діють аргументи, – виключно емоції та побудована на них віра у вселенські змови, інопланетян серед політиків, протиковідну вакцину як інструмент «чіпізації»…
«От побачите місяців за три», – туманно пообіцяв мені таксист. «Це ви краще подумайте: ваші теорії придумані російською пропагандою. Бо це – один із варіантів «відмазки», що росіяни ні при чому, і винен хтось, а не вони»…
Що росте на цьому полі
Хоча Сумщина пережила і облоги, і окупації, а регулярні жорстокі обстріли переживає і досі, ставлення до війни тут не одностайне. Маючи найдовший в Україні кордон з росією, область має, відповідно, найбільше побутових звʼязків, звичок, прихильностей. І якщо хтось відмовився від них ще у перші дній війни, то хтось сповільнено перетравлює дисонанс між уявленнями, усталеними за багато років «братерства», і реальністю. Цьому сповільненню сприяють і нерозпорядливість влади або ж її нездатність здійснювати правильні комунікації. І «арестовичетерапія», коли нас змушували вірити, що два-три місяці можуть «закрити» питання війни, а коли пройшло вже кілька разів по два-три, то у когось підступила депресія… І, звичайно, інформаційні «зливи» ворога, що невтомно каламутять свідомість.
Сумський прес-клуб за підтримки Академії української преси провів фокус-групове дослідження на тему «Інформаційні загрози у прикордонних громадах Сумщини». Активісти, журналісти, внутрішньо переміщені особи поділилися своїм розумінням сучасного інформаційного поля прикордоння.
Формат дезінформації за місяці війни змінився. Від відвертих фейків, що були на початку, зараз перейшли до «розбавленої» дезінформації. Інформпростір став більш фільтрований, – зауважив місцевий блогер. Але навіть у офіційних джерелах зустрічається неперевірена чи неповна інформація, – розповідають учасники спілкувань. Тому, крім інформації офіційної (оскільки «у нас також правди не кажуть»), не особливо відсіюючи, користуються соціальними мережами, телеграм-каналами та джерелами російської сторони. З останнім проблем немає: через кордон без перешкод приходить сигнал ворожого мовлення. «У нас досить вільно працює російське радіо, десь пʼять станцій: «Мір Бєлогор’я», «Маруся», «Маяк»… Більшість каналів – це російське телебачення», – розповідають у Великій Писарівці.
Найбільш поширеною, звичайно, є інформація, що передається з уст у вуста – від рідних, знайомих, колег, пацієнтів/клієнтів. Особливо активно обговорюється війна, й тут перевагу віддають, так би мовити, інсайдерівській інформації. Військові, члени їх родин, місцеві посадові особи – всі вони щось розповідають і люди готові цьому вірити. Бо ж війна – за вікном, а інформацію про неї отримують лише з центральних медій; на місцях повідомляють статистику обстрілів, переповідають ті ж центральні новини, не узагальнюють і не аналізують. Ніби вірно – з огляду на потребу відсіювання інформації. Та іноді все ж варто давати не лише сухі дані, адже будь-яка тріщина в нашому інформуванні швидко заповнюється чужою дезінформацією.
Найбільш поширені на прикордонні маніпулятивні, деструктивні теми – ворожий наступ і зловживання місцевих чиновників.
Особливо активно чутки про чергову навалу росіян були розповсюджені напередодні річниці великої війни. Дехто, навіть не стовідсотково довіряючи такій інформації, виїздив на певний час на іншу територію. Чутки про наступ, про початок евакуації, якісь ще потужніші ракетні обстріли виникають у соцмережах регулярно. Гірше – їх подекуди транслюють місцеві посадовці, а вони ж – дивимося вище! – є тими, кому місцеве населення швидше довіряє, аніж не довіряє.
«Тема атаки та наступу з боку Росії навіть мене змусила виїхати. Адже, коли це чуєш від місцевої судді, то починаєш довіряти інформації», – поділилася співрозмовниця.
Турбує й обговорювана евакуація прикордонних сіл – наче для створення захисної мілітарної зони вздовж кордону. «Спочатку розповідали, що будуть евакуйовувати населення в межах двокілометрової відстані від кордону; а тепер вже кажуть про 20 та 40 кілометрів. Ясно, серед жителів з’являється страх».
У Краснопільській громаді поширювалася інформація про зловживання з боку влади при роздачі гуманітарної допомоги. «Це тема, на якій часто маніпулюють, – говорить учасник обговорення. – І це – політична маніпуляція, тобто розпочалася боротьба між політичними опонентами».
Час виривати бурʼяни
Журналіст Олександр Соломко з Ямполя розповідав: їх знімальна група поїхала до одного з прикордонних сіл півночі області, щоб зняти сюжет про обстріли з боку росії. Місцеві мешканці з коментарями не поспішали, російську сторону не таврували, бо «це ж і Україна винна». В чому винна? Та, виявляється, провокує наша сторона росію, тож вона змушена відстрілюватися. Так працює з самого початку війни запущена формула «не все однозначно». Що саме не однозначно? Не розбили ось цього будинку, не убили он ту родину, не зруйнували школу? «Та…» Насаджуваний росією наратив, що Україна спровокувала війну, діє, попри докази, які щодня у вигляді бомб і снарядів скидає на нас ворог…
Інформації справді дуже багато, часто вона є суперечливою. Пересічній людині в зоні обмеженого доступу до джерел зорієнтуватися непросто. А ілюзію, що «всім усе доступно, бо всі ми в інтернеті», треба забути надовго. Хто цього не розуміє, – приїдьте, погостюйте у прикордонних селах, – часто не лише інтернету не зловите, а й мобілкою не скористуєтеся. Відтак як зрозуміти, що є правдою, що – фейком?
Проти ворожих голосів рецепт сталий: критично сприймати будь-яку інформацію. Знати, що коли немає посилання на джерело інформації, – вірити повідомленню не варто. Розуміти, що серед численних телеграм-каналів, які такі доступні і які ми так масово споживаємо, дуже багато тих, що скеровуються російськими спецслужбами. За дослідженнями медійної організації «Детектор-медіа», понад 300 телеграм-каналів, що користуються більшим чи меншим попитом, є розповсюджувачами російської пропаганди. Хочете звірити список із тими, що читаєте ви? Будь ласка – https://detector.media/monitorynh-internetu/article/205954/2022-12-14-kremlivska-gidra-300-telegram-kanaliv-yaki-otruyuyut-ukrainskyy-infoprostir/
«Жителі схильні ставити під сумнів усю інформацію. Намагаються шукати та перевіряти її з різних джерел. Проте це може ще більше нагнітати негативні емоції, адже люди говорять, що намагаються дивитися кілька джерел, але яким із них вірити, точно не знають», – пояснює ведуча фокус-груп Андріана Костенко, докторка політичних наук, доцентка Сумського державного університету, керівниця Центру соціальних досліджень.
Рецепт і тут існує: перевіряти повідомлення краще не в соцмережах чи меседжерах, а у авторитетних перевірених медіях, скажімо – з українського «білого списку», визначеного Інститутом масової інформації на основі моніторингових досліджень. До нього включені видання, що намагаються бути достовірними: Суспільне, hromadske, «Ліга», «Українська правда», «Укрінформ», «Дзеркало тижня», «Бабель», НВ та «Еспресо». https://detector.media/infospace/article/209605/2023-03-31-monitoryng-imi-vyznachyv-devyat-nayyakisnishykh-onlayn-media-ukrainy/
Та, як часто буває, діють не так тії вороги, як добрії люди. «Місцеві органи влади мляво реагують на розвінчування чуток, часто на офіційних каналах нічого про це не йдеться», – підсумовує фокус-групи Андріана Костенко. Краснопільці, щоправда, відзначили сайт селищної ради, який намагається корегувати місцеве інформування. Але, як уже йшлося, часом саме посадові особи стають розповсюджувачами неперевіреної інформації. При тому, що основна заповідь протидії фейкам: не поширювати!
У рекомендаціях органам місцевого самоврядування на підставі проведених досліджень Андріана Костенко наголосила: «Потрібно здійснювати моніторинг чуток і фейків із подальшим розвінчуванням їх на офіційних сторінках та у місцевих ЗМІ. Передбачити навчання посадових осіб територіальних громад на предмет виявлення дезінформації та протидії фейкам, в тому числі й у своєму середовищі (серед депутатів, посадових осіб, родичів, тощо). Передбачити навчання осіб, відповідальних за комунікацію з населенням для налагодження системної та оперативної роботи в умовах інформаційної війни».
Немало людей зізнаються, що не дивляться телебачення. І щодо єдиного (і фактично єдинопартійного) марафону непоодинокий відгук: це наша, але ж пропаганда! Довіри –немає. Реакції на подібні зауваження, що вже давно лунають від авторитетних медіаекспертів, у організоторів марафону – теж немає.
Що ж до ямпільської ситуації, то вона ілюструє ще одну величезну хибу та прорахунок української ідеології: нерозуміння впродовж багатьох років, що інформування – це сфера державної безпеки. Скільки доказів і скільки разів було висунуто щодо потреби забезпечити прикордонні райони країни вітчизняним мовленням! Наголошувалося: місцеві медіа важливі і держава повинна їх підтримувати.
Не створили реального українського інформаційного поля, не напрацювали, не переконали. Робити це зараз значно складніше, бо ж читаємо: внаслідок російського обстрілу 17 червня 2023 року пошкоджена телевежа у Білопіллі. Мовлення українських теле- та радіоканалів тимчасово припинене, – повідомила представниця Нацради з питань телебачення і радіомовлення в Сумській області Лариса Якубенко. За її інформацією, це вже четвертий обстріл телевежі у Білопіллі з початку повномасштабного вторгнення.
Ми довго не знали, про що потрібно дбати, зате ворог добре знає, куди потрібно бити…
Між тим, мусимо вистояти. І вчимося цьому. Не зустріла жодної людини, яка повірила інформації, що Залужний втік за кордон… Не зустріла жодної думки, що Пригожин – надія України…
Вчимося не вірити, вчимося перевіряти.
Алла ФЕДОРИНА
Суми
