Четвертий рік поспіль у складі відбіркової комісії найбільшого конкурсу України для медійників «Честь професії» працює доцентка кафедри журналістики та філології, медіаекспертка інституту демократії імені Пилипа Орлика Алла Федорина.
Наразі відбіркова комісія завершила свою роботу і почався наступний етап – робота журі, яка визначить переможців.
Варто зазначити, що конкурс-2024 побив попередні рекорди з кількості отриманих робіт – нині організатори мають 1240 надісланих матеріалів: 990 у основних і 250 у спеціальних номінаціях. Минулого року їх було 1037: 871 та 166 відповідно.
Найбільше робіт надіслано на номінацію «Найкращий репортаж», яку й оцінювала доцентка кафедри. Як працювалося над відбором, – запитуємо Аллу Федорину.
– На конкурс репортажів надіслали 244 матеріали – текстових, аудіо та відео. Над ними працювали кілька членів відбіркової комісії, тому мені за два тижні потрібно було прочитати чи переглянути 80 робіт. Деякі невеликі, деякі – до 50 хвилин відео. Тому сказати, що це було просто, не можу. Та найбільша проблема була не в кількості. Розумієте, який зараз час і, відповідно, яка тема переважала у репортажах. Були, звичайно, й матеріали, зроблені, як то кажуть, «із холодним серцем», такі й сприймалися відповідно – як виріб на конвеєрі. Але були такі, після яких мав зробити паузу, піти хоч чашку якусь помити чи ще щось зробити, бо сприймати таке важко. Але ж розумієш, що журналістам, які збирали матеріал і писали ті матеріали, було непомірно важче, страшніше, було небезпечно. І розумієш, як ми повинні бути вдячні тим професіоналам, які не лише розповідають про реальність сьогодення, а й роблять важливу роботу з фіксації злочинів, що коїть росія на нашій землі з нашими людьми.
Багато хороших матеріалів, які показують справжню війну, не прикрашену «єдиним марафоном» чи «диванними» експертами. І репортажі з «нуля», і супровід саперів на розмінуванні, і свідчення полонених, і важкі будні стабілізаційних пунктів, і трагедії переселенців, і робота волонтерів, які шукають останки, щоб рідні могли принаймні поховати їх і отримати можливість поплакати над могилою… Дивлячись це, бачиш водночас справжню роботу воєнних журналістів. І розумієш, що, всупереч загальному песимізму щодо професії, журналістика все ж є, і вона важлива для суспільства.
Було немало робіт, які просто не могли пройти далі. Слабші професійно, або й сильні, але – не репортажі. Бо ж номінація має чіткі вимоги, яких слід дотримуватися і учасникам, і, відповідно, членам відбіркової комісії та журі https://journalismaward.in.ua/criteria#best_coverage
Якщо події розказані дуже цікаво, але – людиною, яка пережила їх пів року тому, то, згодьмося, це не репортаж, а інтерв’ю. Ще були життєві історії, звіти, нариси… Тобто інші жанри, які не проходять у цій номінації. Два чи три матеріали були такі, що аж шкода було їх залишати «поза грою», але… Тому раджу студентам усе ж вчитися й розумітися на жанрах.
Так що свою роботу ми зробили. З 80-и матеріалів я відібрала для наступного етапу 31, – за умовами, слід було залишити 25-35. Тепер слово – за журі. А 30 травня має відбутися оголошення переможців і їх нагородження.
