Віолета Мітєва – актриса, яка не боїться змін і чесних розмов. Родом із Одеси, навчалась у Харкові, стажувалась у Празі, але згодом повернулася до України, аби бути ближче до своєї сцени і себе. Згодом опинилась у Сумах. Сьогодні працює в Сумському національному академічному театрі імені М. С. Щепкіна, де відкриває нові форми театру, шукає сенси і вірить, що театр – це про те, що болить.
У нашій розмові Віолета поділилася подробицями свого життя; думками про театр і гримерку як особистий «острів спокою»; і тим, чому їй важливо творити саме тут і зараз.
– Ви родом із Одеси, жили у Празі, а тепер – у Сумах. Що змусило Вас переїздити?
– Я завжди жартую, що мене змушувало переїздити бажання «втекти від себе», але оглядаючись назад, можу сказати, що це був шлях пошуку себе.
З самого дитинства я хотіла бути дотичною до мистецтва. Музична школа, театральні студії, хореографічні ансамблі займали весь мій вільний час після школи. В підлітковому віці я остаточно вирішила, що буду актрисою. Дуже хотіла вступити в театральний інститут, тому обрала для себе два варіанти міст із театральними ВНЗ: Київ або Харків. Харків мене закохав у себе з першого погляду й таким чином я прожила там майже чотири роки. На останньому році навчання почалося повномасштабне вторгнення, тобто залишатись у Харкові було небезпечно. Тоді, зовсім неочікувано, з’явилась пропозиція – поїхати на стажування в Європу. На чолі цієї ініціативи стояла нині покійна пані Майя Гарбузюк, яка шукала можливості навчання в європейських університетах для українських студентів творчих вишів. Таким чином я опинилась у Празі, де півтора року вчилась у Празькій академії виконавських мистецтв (AMU), на кафедрі альтернативного та лялькового театру театрального факультету(DAMU). Паралельно з навчанням працювала асистенткою по роботі з дітьми в центрі вивчення чеської мови.
Ці два з половиною року життя в Чехії мене переслідувало відчуття, що я знаходжуся не в своїй тарілці. Одного дня побачила в Instagram пост мого знайомого режисера. Він на той момент жив і працював у Сумах і шукав акторів для театрального проєкту в Києві. Написала – мене затвердили. Тож я взяла відпустку та поїхала в Київ, готувати роботу для фестивалю «Митниця». Там познайомилася з акторами Сумського Національного академічного театру імені Щепкіна. Надихнувшись роботою з ними, приїхала в Чехію й почала готуватися до повернення в Україну.
– Як ці міста вплинули на вас як на людину і актрису?
– Всі мої глобальні переїзди – маю на увазі зміну міст/країн – були зумовлені бажанням вчитися. В кожному з міст я складала частинки себе і досі продовжую це робити.
– Що спонукало переїхати саме до Сум?
– Як і багатьох інших українців мене мучили запитання, що таке «мій дім», де його кордони і де він, врешті-решт, знаходиться? Під час життя в Європі дуже хотілося повернутися в Україну. Тоді не ставила собі обмежень або вподобань стосовно конкретного місця, просто хотіла повернутися додому. Знайомство з митцями із Сум здалося мені дуже захоплюючою перспективою.
– Що можете сказати про переваги/недоліки нового для Вас міста?
– Такі міста як Одеса, Харків, тим паче Прага – мільйонники. Для мене було несподіванкою, що в Сумах ще до повномасштабного вторгнення було населення близько 200 тисяч людей. Звідси переваги та недоліки: є відчуття, що ти живеш у гарному, квітучому спальному районі великого міста, але без можливості виїхати в центр. Думаю, це основне, що я можу сказати про Суми.
– Як відбувалося Ваше знайомство з театром імені Щепкіна?
– Перед рішенням їхати на творчий конкурс у театр, я почала дивитися вистави на онлайн-платформах. По приїзду відвідувала вистави наживо, знайомилась із працівниками театру, розмовляла з артистами. Театр, як і місто, приймав мене дуже тепло, але при тому рішуче – з перших днів роботи я отримала головну роль у новорічній дитячій виставі.
– Яка роль у Сумах стала для Вас особливою на сьогодні?
– Маючи диплом актриси драматичного театру, я працюю як артистка хору. Політика театру така, що митці мають багато векторів для розвитку: артисти балету грають головні ролі у драматичних виставах, артисти хору працюють у балеті, драматичні артисти співають в хорі тощо. Я тільки починаю свій шлях, але вже мала унікальний досвід роботи у виставі «Тіні забутих предків» режисера Дмитра Некрасова. Саме в ній я вперше спробувала себе в такому напрямку як «пластична драма».
– Чи є в місті місце, яке стало особистим «островом спокою»?
– Останнім часом я дуже нервую через тривоги, загрози та вибухи, тому намагаюся не знаходитися на відкритому просторі довше, ніж цього вимагають обставини. На жаль, наш сусід-агресор не дає нам можливості знаходитися в спокої та безпеці, але мій особистий «острів спокою» – це моя гримерка.
Під час ракетної атаки на Суми 13 квітня я знаходилася в гримерці, готувалася до дитячої вистави. З того дня мій мозок, напевно, порівняв масштаби трагедії і той факт, що я лишилася цілою та неушкодженою. Тепер я несвідомо відчуваю, що моя гримерка – місце мого душевного спокою та, ймовірно, місце, яке мене оберігає.
– Як війна змінила Ваше ставлення до мистецтва?
– На першому курсі мій майстер, керівник курсу, сказав що театр – це самотерапія, можливість бути почутим. Повномасштабна війна змусила мене зрозуміти, що ми маємо ставити запитання, а не давати відповіді на них. Я ще більше впевнилася, що театр – не про відпочинок і релакс, а про те, що болить, бо, якщо не болить, – у мистецтві немає сенсу.
– Чи відчуваєте, що театр у Сумах виконує особливу місію сьогодні?
– Я вважаю що будь-який діючий театр в Україні сьогодні виконує особливу місію. Ми всі розуміємо, що в умовах знищення української культури дуже важливо чинити цьому спротив.
– Які у вас плани як актриси – в Сумах або, можливо, за межами України?
– Плани банальні: розвиватися, працювати на благо української культури, бути корисною. Глобально я мрію про український театр, завдяки якому і митці, і глядачі зможуть побачити та усвідомити більше, ніж вони бачать та усвідомлюють зараз. Локально дуже хочу через 50 років згадати своє театральне життя й із радістю визнати, що я ні про що не шкодую.
Спілкувалася
Мілена ЯЦЕНКО,
студентка Машинобудівного фахового коледжу
Сумського державного університету
