Чи тотожні поняття “професіоналізм” – “фахова принциповість, безкомпромісність”? Зачепило почуте на одному з каналів від колеги, що одне неодмінно передбачає й інше. Тобто, справжній професіонал жодним чином не поступиться правилами, не йтиме на компроміс, передусім, як я це розумію, зі власним сумлінням. Напевне, так і є.
… Принаймні, так має бути. Але ж, чи мотивує на це держава? Для професіонала – етика понад усе. Бо ж, як на мене, можна дотримуватись фахових стандартів, формально все робити вірно, та все ж не на користь суспільства, а на користь, приміром, того ж таки власника медіа. Телевізійники знають, що у проблемних матеріалах має значення навіть така деталь: синхрон (інтерв`ю) якої сторони конфлікту стоятиме останнім, від того й акцент позиції опонента ніби сильніший. Або ж, просто ви проходите мимо й не помічаєте суспільно-важливої події – і це також ваш вибір. Або знімальна група опиняється в потрібному місці в потрібний час (як розповідав один колега), і при цьому ніякого відео знімати не потрібно. Просто стежити за подією з камерою, мікрофоном в руках. І варіантів – безліч…
Хтось, навіть не замислюючись, легковажить своєю репутацією. Яка різниця: хто і за що платить, головне ж – платить… Так, медіа, – це не фармацевтика, де помилка, “передозування” хоча б на гран є смертельними для пацієнта чи соціуму. Чи не тому у нашій країні попит на що завгодно: на нові обличчя (краще взагалі без всякого досвіду), креативність, лояльність, ініціативність та будь-що… Однак, точно не на професіоналізм, котрий поза віковим цензом. Саме професіонал (навіть за відсутності будь-яких умов: фінансування, технологій) здатен на неймовірні результати: витягнути найпекельнішу ситуацію, пожертвувати своїми інтересами чи вигодами заради спільних, громадських…
Якось зайшла мова про це з мудрим Марком Абрамовичем Берфманом. Розумієш, – відповів,- молодий недосвідчений працівник береться за справу, так, недооцінюючи при цьому всі ризики, часто-густо йдучи напролом, і, дивись, розв’язує проблему. Можливо й так… Але доволі часто була свідком, коли самі такі спеціалісти легко поступаються етичними нормами, без всяких докорів сумління, аби зберегти посаду, статус.
Хоча, заради справедливості, слід визнати: в особистому житті не хибимо, навряд чи знехтуємо професійними чеснотами. Наприклад, жоден з нас ніколи не ляже під скальпель недосвідченого, а тим паче із сумнівною репутацією, хірурга.
Раїса СТОЯН,
тележурналіст, асистент кафедри журналістики та філології СумДУ
