Онлайнове навчання для українських закладів освіти ‒ це не нове поняття. Після карантину, що розпочався у 2020 році, та повномасштабного вторгнення у 2022 році частина закладів вищої освіти – ЗВО України змушена була перейти на новий формат роботи ‒ онлайн. На його початку у фокусі уваги був безпековий фактор. Тепер, коли університети адаптувалися до цього формату, виникає запитання: як змінюється за цих умов якість підготовки студентів?
Навчання не в аудиторіях впливає на ефективність навчання, особливо це відчутно в прикладних спеціальностях, зокрема журналістиці, де важливі не лише знання, а й практика, комунікація та робота в команді.
Сьогодні більшість закладів вищої освіти працює офлайн, тоді як інші залишаються в інтернет- світі. Це створює різний освітній досвід і, як наслідок, різні моделі підготовки студентів. У центрі цього розриву ‒ не лише питання зручності чи безпеки, а й глибше: як саме формується майбутній фахівець?
Тож у чому полягає різниця між онлайн і офлайн навчанням і який вплив має віддалене навчання на формування медійників? Відповіді на ці запитання шукали разом із представниками двох ЗВО: Сумського державного університету, де студенти-журналісти навчаються онлайн з 2022 року, та Донецького національного університету ім. Василя Стуса, релокованого до Вінниці, де навчання проходить в аудиторії.
Головний корпус Донецького національного університету ім. В. Стуса, де знаходиться кафедра журналістики та соціальних комунікацій. Фото із сайту «Новинарня».
Головний корпус СумДУ, де працювала кафедра журналістики та філології та її навчальні радіо та телестудії. 2025 рік. Фото СумДУ.
Онлайн не знижує рівень знань, але змінює навчання
Попри поширене уявлення, що навчання “не наживо” автоматично означає гіршу освіту, викладачі не настільки категоричні. Онлайн не обов’язково знижує рівень знань ‒ він змінює спосіб їх засвоєння і, що важливіше, змінює те, які саме навички отримує студент.
Старша викладачка кафедри журналістики та філології СумДУ Наталія Пономаренко зазначає, що онлайн не обов’язково погіршує рівень знань, але суттєво трансформує сам процес навчання: «Рівень знань відрізняється не критично, а от структура навичок – суттєво. Онлайн добре передає інформацію та навіть стимулює аналітичність, але слабше формує прикладні та поведінкові компетентності».
Наталія Пономаренко, старша викладачка кафедри журналістики та філології факультету ІФСК СумДУ.
Тобто студент може добре розуміти матеріал, орієнтуватися в теорії, але водночас мати труднощі з її застосуванням у реальних умовах. Саме тут виникає те, що викладачка називає «ілюзією компетентності»: «Студент може пояснити матеріал, але не завжди здатен діяти в реальній ситуації».
Ця різниця між «знати» і «вміти» стає ключовою проблемою онлайн-освіти, особливо для практичних спеціальностей.
Онлайн як середовище, що «оголює» рівень мотивації
Ще одна важлива зміна ‒ рівень залученості студентів. Якщо в офлайн-аудиторії викладач може частково контролювати увагу групи через саму присутність, то онлайн цього механізму практично позбавлений.
«Онлайн не зменшив залученість, він зробив її більш чесною, але й більш залежною від внутрішньої мотивації», ‒ пояснює Наталія Пономаренко.
Фактично віддалене спілкування прибирає зовнішній тиск і залишає студента сам на сам із навчанням. У таких умовах частина студентів демонструє високу автономність, тоді як інші поступово випадають із процесу.
Цю тезу підтверджує Юлія Лагута, студентка 4 курсу кафедри журналістики та філології СумДУ: «Для мене немає проблем, де я навчаюся: вдома чи в аудиторії, головне ‒ мати бажання. Напевно, якби мене примусили обрати журналістику, то я б не могла зосередитися на заняттях. Але я горіла цим, тому проблем із мотивацією не було. Звісно, я не змогла відчути студентське життя на повну, проте я за безпеку».
Юлія Лагута, студентка кафедри журналістики та філології СумДУ.
Алла Федорина, доцентка кафедри журналістики та філології СумДУ, додає:
«Є приклад таких студентів, які навчаються і практикуються попри все. Це мотивовані студенти, які бачать і усвідомлюють відповідальність за власне майбутнє. Вони працюють, набувають навички, на цей процес дивишся і бачиш, як вони ростуть. Заради таких ще хочеться працювати».
Таким чином, онлайновий формат не просто змінює спосіб навчання ‒ він фактично розділяє студентів за рівнем внутрішньої мотивації.
Переваги онлайн-навчання
Водночас такий формат має і низку переваг, які визнають як студенти, так і викладачі.
Юлія Лагута зазначає: «Серед плюсів навчання вдома: не треба витрачати час на дорогу до університету чи гроші на обід. Усе під рукою і ти можеш встигати зробити більше справ. Є можливість навчатися з будь-якої точки, тому вдається об’єднувати поїздки в інші місця, роботу та навчання, наприклад. А ще ми маємо змогу вчитися у закордонних викладачів, що дуже класно. І головна перевага, звісно, це безпека».
У ДонНУ імені Василя Стуса також звертають увагу на нові можливості, які відкриває онлайн. Зокрема, це доступ до міжнародних курсів і викладачів, а також можливість навчатися у більш гнучкому форматі.
Таким чином, віддалене навчання не є однозначно негативним явищем ‒ воно розширює доступ до освіти, але водночас змінює її характер.
Проблема не лише в форматі, а й у включеності
Попри те, що навчальні програми адаптуються до онлайну і можуть залишатися насиченими, сам характер участі студентів у навчанні змінюється. Онлайн дозволяє бути формально присутнім, але фактично не залученим у процес.
Це безпосередньо впливає на формування навичок, особливо комунікативних.
Алла Федорина звертає увагу на тривожну тенденцію: «Зараз втрачається важливий компонент – навички спілкування. Раніше – за будь-якого рівня старанності – студент усе ж функціонував у системі «життя наживо», тобто так чи інакше оволодівав комунікативною компетентністю. Зараз іноді складається враження, що людина не може спілкуватися поза форматом мови соцмереж».
Алла Федорина, доцентка кафедри журналістики та філології факультету ІФСК СумДУ.
За словами викладачки, офлайн-навчання створювало середовище, де студент не міг залишитися осторонь: «Навчання в аудиторіях давало можливість обміну енергією, колективної праці, часом трішки й тиску, коли навіть лінивий мусив щось робити й уже був включений».
Саме цього «примусового включення» онлайн часто не забезпечує.
Офлайн як простір взаємодії та практики
Контраст із офлайн-навчанням найкраще видно через досвід університетів, які мають змогу працювати в аудиторіях.
Завідувачка кафедри журналістики та соціальних комунікацій Наталія Стеблина підтверджує: різниця в залученості очевидна. «Безперечно, рівень залученості студентів на заняттях офлайн та онлайн різниться, і це нормально, що в аудиторії вона справді значно більша».
Наталія Стеблина, завідувачка кафедри журналістики ДонНУ ім. В. Стуса.
Офлайн створює середовище, де студент не просто отримує інформацію, а взаємодіє ‒ з викладачем, групою та завданням. Саме ця взаємодія і запускає процес навчання.
Студентка-журналістка 3 курсу Юлія Зінченко пояснює: «Коли викладач ставить запитання, просить висловити свою думку, або створює дискусію ‒ тоді ти вже не можеш бути пасивною».
Практика також відіграє ключову роль, додає Юлія: «Практичні завдання на парі ‒ це взагалі найкращий варіант для того, щоб бути залученою на занятті, бо ти автоматично включаєшся в процес, навіть якщо спочатку не дуже хотіла».
Практика є, але не повноцінна
Онлайнове навчання ‒ це не про повну відсутність практики. Університети адаптують програми і намагаються компенсувати це завданнями.
«Ми маємо багато практичних завдань, які реально не просто для галочки, а є повноцінними журналістськими завданнями. Ми постійно працюємо над текстами, подкастами, сюжетами, створенням журналів тощо», ‒ розповідає Юлія Лагута.
Тобто теоретичні знання одразу закріплюються на практиці ‒ хоча й у віддаленому форматі.
Однак проблема полягає в іншому: не всі види практики можна перенести в онлайн без втрат. Наталія Стеблина пояснює: «У нашій сфері є навички, які складно вивчити через екрани. Наприклад, нам потрібно навчити фотозйомці з використанням певної техніки під час певних заходів. Ми не зможемо повноцінно навчити цьому онлайн. Ну і, звісно, якщо йдеться про якусь командну роботу, а журналістика ‒ це в багатьох випадках саме така діяльність, то наживо це значно легше організувати та контролювати».
Проте пані Наталія додає, що коли студент і викладач достатньо мотивовані, то вони зможуть знайти себе в будь-якому форматі.
Довгострокові наслідки: ризик втрати навичок
У довгостроковій перспективі зміни у форматах навчання можуть мати системні наслідки. Онлайн не знищує освіту, але змінює баланс між знаннями і навичками.
Наталія Пономаренко попереджає: «Онлайн відкрив нам нові можливості, стимулював розвиток автономності: студенти вчаться брати відповідальність за власну освіту, посилюють цифрову компетентність. Проте такий формат загострив низку ризиків. Перш за все, за таких умов ослаблюються комунікативні та соціальні навички, до цього додається цифрова втома. Найменш очевидний, але стратегічно важливий наслідок – поступове розмивання академічної спільноти».
Інакше кажучи, університет поступово може втрачати свою функцію як простір взаємодії і перетворитися на платформу передачі контенту.
Що робити вже зараз?
У ДонНУ ім. В. Стуса також фіксують ці зміни: «Після карантину і початку повномасштабного вторгнення ми з колегами почали помічати, що дуже сильно впали навички комунікації у студентів: все, що стосується соціалізації, групової активності, вміння домовлятися одне з одним. Також помітили, що дуже тяжко студентам, які тривалий час навчалися на онлайні, просто звернутися до людини з якимось запитом: написати імейл чи домовитися щодо інтерв’ю».
Для журналістики це особливо критично, адже комунікація ‒ це не додаткова навичка, а основа професії.
Офлайн-пара із телевиробництва в Сумському державному університеті, 2026 рік. Фото із архіву Юлії Колодич.
Попри всі ризики, зараз неможливо говорити про необхідність повної відмови від онлайн-навчання, адже для прифронтових територій повноцінний навчальний процес в аудиторіях неможливий через безпекову ситуацію. Проте слід переосмислити роль сучасного вимушеного формату навчання.
Ключова ідея ‒ не протиставляти, а поєднувати.
Серед можливих рішень:
— змішаний формат навчання;
— більше офлайн-практики;
— інтерактивні заняття замість лекцій;
— нові підходи до мотивації студентів.
Водночас значна частина відповідальності лежить і на самих студентах. У нових умовах їм потрібно навчитися брати відповідальність за своє навчання, шукати мотивацію та активніше шукати можливості для розвитку поза навчальним процесом.
Онлайн-освіта вже стала невід’ємною частиною сучасної системи навчання. Вона дає гнучкість, доступ до ресурсів і нові можливості. Але водночас вона змінює саму логіку освіти: переносить відповідальність за результат із системи на студента.
У такій моделі сильні стають ще сильнішими, а слабші ‒ ризикують втратити зв’язок із навчанням. Це означає головний виклик: як зберегти практику, комунікацію і живу взаємодію в умовах віддаленого формату.
Від відповіді на це запитання залежить не лише якість освіти, а й те, якими будуть майбутні журналісти ‒ теоретиками чи фахівцями, здатними працювати в реальних умовах.
Юлія КОЛОДИЧ,
студентка кафедри журналістики та філології факультету ІФСК Сумського державного університету
На заголовковому фото: Заняття на дисципліні «Журналістська майстерність і фах» в ДонНУ імені В. Стуса, 2026 рік. Фото із архіву Юлії Колодич.
