Уже давно, з перших відпочинкових поїздок за кордон – до Єгипту, Турції, побачила: у готелях обов᾽язково є люди, які спілкуються з туристами російською. При цьому нас вони перепитують: ви з Росії? Ні, ми з України. Тоді вони розквітають усмішками і кажуть, що люблять українців.
Спочатку думалося, що це звичайний шаблон поведінки з туристами. Поки тамтешні працівники турсфери не пояснили: на відміну від росіян українці п᾽ють (не воду) значно менше; значно й значно рідше купаються п᾽яні в басейні одягнутими; рідше спричиняють скандали і привітніші до обслуги. Тобто з ними легше працювати.
Проте там ми продовжуємо належати до категорії «руськоязичних». Гіди спілкуються виключно російською. І загалом переходити з нами на українську ніхто не поспішає – мова ця для закордону невідома.
Тому дуже приємно було, коли в інформаційному центрі для туристів угорського міста Ніредьгаза нам знайшли буклети про Ніршезький край (от як це, виявляється, називається!) українською мовою.
Скажу відверто – цей фрагмент нашого прес-туру я зарахувала, скажемо так, до трьох найпозитивніших. Бо традиційно ми радіємо якимось матеріалам російською – все ж зрозуміло. А тут відкриваєш путівник, а в ньому написано: «З великою шаною та любов᾽ю вітаю Вас у місті Ніредьгаза!» І підпис – Др.Ференц Ковач, мер Міста з Обласним Правом Ніредьгаза». І ти відчуваєш – таки з шаною до мене, українки, зроблені ці матеріали. І нас, туристів, таки очікують, і працюють, щоб нам було зручно. Мрію: ось так би в усіх містах в усіх країнах. Але ж це залежить не лише від них, а й від нас. Ми повинні бути такими, аби нас хотіли бачити й спілкуватися з нами.
Іра Бреза – Закарпатський прес-клуб, Іра Новожилова – Житомирський прес-клуб, Люда Доля – Харківський прес-клуб – в угорському прес-турі.
Сумський прес-клуб теж був у Ніредьгазі – ось свідчення!
