У цьому переконана виконавчий директор Київської школи рівних можливостей Ірина КОНЧЕНКОВА. Сьогодні ця громадська організація реалізує Проект «Війна та мир. Участь дітей у миротворенні». Про його цілі та завдання вона розповіла в своєму інтерв’ю.
Національний прес-клуб «Українська перспектива» пропонує матеріал для безкоштовного передруку в ЗМІ.
– Чому до миротворчих процесів в Україні почали долучати дітей?
– Діти найбільше потерпають під час збройних конфліктів. Коли на Донбасі спалахнуло воєнне протистояння, звідти виїхала величезна кількість людей. За офіційними даними, сьогодні в Україні 1,6 млн. внутрішньо переміщених осіб. І треба підкреслити, що переважно це люди, які підтримують цілісність України.
Наша організація працює з багатьма школами. Кількість учнів у деяких із них майже подвоювалася завдяки дітям вимушених переселенців з Криму, Донецька, Луганська. Скажімо, в одній із київських шкіл було 600 учнів, а додалося ще 400. Особливо це торкнулося навчальних закладів, де викладають російською мовою.
У дитячих колективах з’явилися недитячі проблеми, з якими часто не могли розібратися навіть шкільні психологи. Наприклад, батьки, старші брати учнів пішли воювати в АТО, і діти зненавиділи Донбас та всіх, хто з ним пов’язаний. В тому числі, і своїх співучнів, які переїхали з тих місць.
Виявилося, що гасло «Ми за мир!», яке раніше приймали апріорі, тепер не спрацьовує.
Один хлопчик, з яким ми розмовляли, сказав, що хоче стати льотчиком, щоб помститися тим, хто стріляє в українських воїнів. Подібну точку зору висловлюють не лише діти, але й підлітки та навіть студенти. Багато хто з нинішнього молодого покоління втратив цінності цивілізованого світу – толерантність, взаємоповагу, уміння допомогти іншому. Це дуже небезпечно, оскільки це покоління озлобленим може вступити у доросле життя. І буде переконане, що всі питання треба вирішувати силовими методами.
Такого допустити не можна. Ми зрозуміли, що нам належить виконати величезну роботу. Бо якщо не навчити дітей миру, війна в Україні не завершиться ніколи.
– Яка роль у миротворчих процесах відводиться дітям?
– Важливо, щоб діти щиро прагнули миру, і щоб їхній голос був почутий. Якщо дитина чогось хоче, вона завжди доб’ється, ми це знаємо за своїми родинами.
Нам часто доводиться чути від переселенців: ми виїхали через дітей. Тобто, родина цілком могла б жити на окупованій території. У багатьох був бізнес, повна забезпеченість, певний статус. Та люди від усього цього відмовлялися заради дітей.
Коли Київська школа рівних можливостей почала працювати в цьому напрямку, ми дізналися про багато проблем, про які не завжди говорять. Наприклад, ми працювали з групою дітей, а коли за якийсь час прийшли до цього колективу, то помітили, що їх нема. Вчителі нам пояснили: діти поїхали до ОРДЛО. Тобто, родини живуть трохи на цій території, а якийсь відтинок часу – на іншій.
Попервах ми були просто шоковані від почутого. Що повинно відбуватися з психікою дитини, яка по черзі опиняється по різні боки лінії розмежування? У Києві він мешкає в одному середовищі, перебуває під впливом його поглядів, а потому в Донецьку чи Луганську повинен пристосовуватися до абсолютно інших світоглядних цінностей. І робити це дуже швидко, інакше оточення на прийме його.
Мені здається, що миротворення та миропобудова починаються в дитячому колективі. Якщо у дітей є розуміння добра, вони діляться ним з усім оточенням, в тому числі, і з батьками. Це шлях до миру.
Уже сьогодні багато українських шкіл працюють з дітьми з сірих зон. Вони передають їм українські книжки, цукерки, малюють плакати, пишуть листи. Тож робота в цьому напрямку вже ведеться.
– Чи завжди батьки готові до того, щоб їхні діти брали участь у миротворчих акціях?
– Наша робота здійснюється на добровільних засадах. Є школи, які дуже хочуть долучитися до нашого миротворчого руху. Ми приходимо до них із своїми ідеями та напрацюваннями. Їм це цікаво.
При цьому треба враховувати, що є такі форми роботи, які передбачають згоду батьків. Наприклад, ми створювали фільм «Війна очима дітей» і брали інтерв’ю у школярів, які залишили рідні місця. Бажаючих розповісти про ті події було багато, та ми повинні були взяти на це дозвіл у батьків. Як виявилося, батько одного хлопця був військовим і виконував важливі завдання, тому його родичі не повинні були «світитися».
– У який містах ви проводите свою роботу?
– Наш Проект «Війна і мир. Участь дітей у миротворенні» реалізуємо, наприклад, у Золотоноші Черкаської області. Сюди приїхала велика кількість переселенців. І нам було цікаво вияснити, як місто їх приймає.
Ми працюємо в Донецькій області – у Краматорську, в Маріуполі, у Мелітополі Запорізької області, а також у Дніпрі.
Нам пощастило, що ми знайшли фінансування. Нас підтримало Міністерство закордонних справ Німеччини через своє Посольство в Україні. Вони супроводжують наш Проект і дають багато цінних підказок, посилань на міжнародні документи, на цікаві книжки.
– Чи залучаєте ви до своєї миротворчої роботи дітей вимушених переселенців, волонтерів та воїнів АТО?
– Безумовно. Київська школа рівних можливостей підготувала спектакль «Їх життя змінила війна». У ньому розповідається про родину переселенців, яка не одразу змогла адаптуватися до нових умов життя. І головну роль у ньому зіграла дівчинка з Донецька, для якої дуже близькі ці проблеми.
Коли ми приїжджаємо з цим спектаклем у колективи, то кажемо про це. І аудиторія жваво реагує, вірить усьому, що відбувається на сцені.
На початках ми обирали школи, де найбільше дітей переселенців. Зараз часто школи звертаються до нас із пропозицією про спільну роботу. Але цим справа не обмежується.
Ми співпрацюємо з «Артеком», куди з’їжджаються діти з різних регіонів України. Серед них є діти переселенців, воїнів АТО. Для кожної вікової категорії маємо особливі підходи, проводимо різні майстер-класи та інші заходи. Нещодавно в одному з таких заходів брало участь понад 700 артеківців. Зараз готуємо нову акцію. Справа в тому, що «Артек» хоче виступити ініціатором ухвалення Радою Безпеки ООН Резолюції «Діти. Мир. Безпека». Наша акція називатиметься «Артек – територія миру та творчості».
– Чи контактуєте ви у своїй роботі з центральними та місцевими органами влади?
– Від початку ми отримали схвалення від Уповноваженого Президента України з прав дитини Миколи Кулеби. З його офісом ми працювали й раніше. Тому зараз сподіваємося на продовження співпраці.
Дуже активно працюємо з київською Службою у справах дітей та сім’ї, її очолює Валерій Танцюра. Він частий гість на наших заходах.
Ми налаштовані й на тісну співпрацю з Міністерством освіти та науки. Одночасно працюємо і з місцевими органами влади. Запрошували їх представників на круглі столи, які проводили в регіонах.
У більшості випадків місцеві органи влади йшли нам назустріч, надавали всіляку підтримку. А в місті Покровську Донецької області до нас навіть звернулися з проханням допомогти місцевій школі у створенні дитячого театру.
– 21 вересня у Міжнародний день миру ви провели загальноукраїнський флеш-моб під назвою «Дзвоники миру». Як народилася така ідея?
– Є міжнародна акція «Дзвін миру», яка за ініціативою ООН проводиться двічі на рік – 21 березня та 21 вересня. Генеральний секретар цієї організації о 14.00 годин дзвонить у дзвін, відлитий із монет, які зібрали діти всього світу.
У цієї акції багато учасників. Вони представляють країни, де відбувалися чи відбуваються воєнні дії, де в суспільстві спостерігається напруга. Діти активно беруть участь у цій акції. Спеціально до неї вони готують свої малюнки, фотографії, результати своєї миротворчої діяльності.
Ми вирішили, що Україна також має брати участь у такому русі. І в Міжнародний день миру акція відбулася в школах багатьох українських міст. Тому ми назвали її «Дзвоники миру» за аналогією зі шкільними дзвониками.
А в Золотоноші та Краматорську флеш-моб проводився на центральних площах. Загалом він тривав недовго. Але це була знакова подія, багатьом дітям та дорослим вони запам’ятається на все життя.
До того ж акція не обмежилася флеш-мобом. Цього дня в школах відбувалися уроки миру, творчі конкурси, конкурси малюнків тощо. Ми вважаємо, що така акція повинна проходити щороку та охопити всі школи нашої країни.
– Ви говорили про те, що Україна може ініціювати ухвалення Радою Безпеки ООН Резолюції «Діти. Мир. Безпека». Що це дасть нашій країні та світу в цілому?
– Свого часу Радбез ООН ухвалив Резолюцію №1325 «Жінки. Мир. Безпека». Її підтримало дуже багато країн, жінки яких активно приєдналися до питань миротворення. У грудні 2015 року Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію №2250 «Молодь. Мир. Безпека», яка залучила до цих процесів і молодих людей.
Сучасні діти вирізняються самостійністю, готовністю брати на себе відповідальність за вирішення найсерйозніших питань. Їм подобається, коли вони відіграють вагому роль, а не просто підіграють дорослим. Треба надати їм можливість реалізовувати себе в питаннях, які стосуються миротворення та миропобудови.
Володимир ДОБРОТА,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»
