Сьогодні стало «модним» робити все швидко. Бо живемо у такий час, коли відставати не можна. Потрібно якось рухатися, чимось займатись або хоча б виживати. Проте у кожному часі є свої і позитивні, і негативні моменти. Ми – не виняток із правил. Але в цю добу стрімкого розвитку ми перестали (чи просто не встигаємо?) приділяти увагу дійсно важливим речам. У молоді змінилися пріоритети: гроші посіли перше місце, саморозвиток посів перше місце, кар’єра посіла перше місце. Я не хочу сказати, що це – погано. Питання в тому, чи насправді ці речі головні, чи насправді виключно до цього (бо, звичайно, і до цього) ми повинні прагнути?
Герой нашої сьогоднішньої розмови про важливі та неважливі речі – учасник різних соціальних проектів, який обрав їх як своє основне заняття в житті; волонтер; молодий активіст, який ніколи не сидить на місті; та просто свідомий громадянин – двадцятиоднорічний Богдан Скібчик.
– Як почалася твоя соціальна та волонтерська діяльність?
– Усе почалось у 2016 році, якщо не помиляюсь. Ми тоді працювали як регіональні представники фестивалю «Бандерштат», який відбувається у Луцьку. Там познайомилися з одним із виконавчих директорів цього фестивалю, Мариною Хромих. Почали з нею спілкуватися, виявилося, що у неї є ще деякі цікаві справи. А наприкінці 2017-го з’явився молодіжний проект «Молодіжна столиця України», який очолювала саме вона. Тоді Марина і запропонувала мені, як громадському активісту із Сум, стати одним із організаторів цієї роботи тут, у нас. Згодом ми провели ряд заходів, щоб довести, що місто Суми може називатися «Молодіжною столицею України».
Але, якщо казати, як почалась моя громадська діяльність взагалі, то вона – з проекту «Суми Екстрім Стайл», що і досі діє у Сумах. Саме завдяки тому досвіду я почав захоплюватися різними громадськими проектами.
– Звідки ця цікавість до активної громадської роботи?
– Напевно з того, що ще зі шкільних років я потрапив у активнодіюче оточення. Оточення таких людей, яким не байдуже, що відбувається у місті, в країні і взагалі з нами всіма. Як кажуть, «потрапив у гарну компанію». Звичайно, поруч були й інші люди, більш пасивного складу, але рушійною силою стали друзі, які вже займалися громадською діяльністю у різних сферах, допомагали людям, робили якісь конкретні проекти. Мені стало цікаво, я почав працювати з громадськими організаціями. Спочатку був просто як волонтер, просто як спостерігач, людина, якій це цікаво. А же потім зʹявилася та пропозиція від Марини і реальна самостійна робота.
– Чим саме займається ваша організація «Молодіжна столиця України»?
– Кожного року якомусь конкретному місту України ми присвоюємо титул молодіжної столиці. Кожне місто, що бере участь у змаганнях за таке звання, готує спеціальний проект, фіксує і надає організаторам всі здобутки міста, всі молодіжні заходи. Все це ми збираємо, а кожного грудня відбувається фінал, де організація за підсумками конкурсу вручає цей титул місту-переможцю на весь наступний рік.
– Чим тобі допомогла така робота у звичайному, так би мовити, буденному житті?
– По-перше, це допомогло мені зайняти певну громадянську позицію у суспільстві. По-друге, це дає можливості розвитку: потрібні навички організаційних робіт, навички роботи з молоддю, дуже важливі зв’язки, контакти, з якими ми можемо далі співпрацювати та робити щось для нашого міста, країни або для конкретного осередку молоді. Це також – хороший старт для конкретної роботи, якщо будеш працювати. Адже, займаючись громадською діяльністю, отримуєш такі знання, навички, які не дають жодні університети, коледжі, школи і т. д. Це дійсно дуже важлива штука.
– З якими труднощами ти стикався? Розкажи про якийсь випадок
– Основні труднощі зосереджуються в одному: це бюрократія нашої держави, бо всі питання регулюються окремими документами, які ти збираєш, підписуєш, бігаєш по всьому місту, по всім державним структурам. Це дуже складно і це дуже довго. Іноді це забирає багато часу, іноді це забирає навіть бажання щось робити далі. Якщо порівнювати чергу в лікарні з чергою на отримання якого листа, то краще обрати перше. Кожен підпис залежить від інших підписів, тому з документами робота дуже складна. Інколи нам по декілька разів через формальні причини повертали наші документи, ми не встигали до дедлайнів… Особливо, якщо питання стосується коштів, якогось фінансування, – то це взагалі колапс.
– Як ви працюєте під час карантину?
– Проект, звичайно ж, існує, але переважно у рекламних моментах. Ми ведемо інформаційну дію. На цей рік титул отримало місто Тернопіль, тож ми готуємо для них відповідну атрибутику, що підтверджує статус молодіжної столиці України. Добре, що титул вручаємо ближче до зими, тому нас поки надто серйозно карантин не торкнувся.
– А якщо якесь місто схоче теж поборотися за титул столиці, як це можна зробити?
– Розкажу на прикладі нашого міста. Восени подається заявка, тож ми всю осінь збираємо всі проекти, що реалізовані у Сумах: фестивалі, концерти, культурні молодіжні події, студентські форуми тощо. Всі найкрутіші івенти нашого міста, але обов’язково пов’язані з молоддю. Робимо велику та красиву презентацію, яка нам допомагає якомога краще представити наше місто. Кожне інше місто робить так само. І, звичайно, у нас є комісія, яка продивляється всі заявки, врешті за допомогою голосування обирається місто-переможець.
– Усе почалось у 2016 році, якщо не помиляюсь. Ми тоді працювали як регіональні представники фестивалю «Бандерштат», який відбувається у Луцьку. Там познайомилися з одним із виконавчих директорів цього фестивалю, Мариною Хромих. Почали з нею спілкуватися, виявилося, що у неї є ще деякі цікаві справи. А наприкінці 2017-го з’явився молодіжний проект «Молодіжна столиця України», який очолювала саме вона. Тоді Марина і запропонувала мені, як громадському активісту із Сум, стати одним із організаторів цієї роботи тут, у нас. Згодом ми провели ряд заходів, щоб довести, що місто Суми може називатися «Молодіжною столицею України».
Але, якщо казати, як почалась моя громадська діяльність взагалі, то вона – з проекту «Суми Екстрім Стайл», що і досі діє у Сумах. Саме завдяки тому досвіду я почав захоплюватися різними громадськими проектами.
– Звідки ця цікавість до активної громадської роботи?
– Напевно з того, що ще зі шкільних років я потрапив у активнодіюче оточення. Оточення таких людей, яким не байдуже, що відбувається у місті, в країні і взагалі з нами всіма. Як кажуть, «потрапив у гарну компанію». Звичайно, поруч були й інші люди, більш пасивного складу, але рушійною силою стали друзі, які вже займалися громадською діяльністю у різних сферах, допомагали людям, робили якісь конкретні проекти. Мені стало цікаво, я почав працювати з громадськими організаціями. Спочатку був просто як волонтер, просто як спостерігач, людина, якій це цікаво. А же потім зʹявилася та пропозиція від Марини і реальна самостійна робота.
– Чим саме займається ваша організація «Молодіжна столиця України»?
– Кожного року якомусь конкретному місту України ми присвоюємо титул молодіжної столиці. Кожне місто, що бере участь у змаганнях за таке звання, готує спеціальний проект, фіксує і надає організаторам всі здобутки міста, всі молодіжні заходи. Все це ми збираємо, а кожного грудня відбувається фінал, де організація за підсумками конкурсу вручає цей титул місту-переможцю на весь наступний рік.
– Чим тобі допомогла така робота у звичайному, так би мовити, буденному житті?
– По-перше, це допомогло мені зайняти певну громадянську позицію у суспільстві. По-друге, це дає можливості розвитку: потрібні навички організаційних робіт, навички роботи з молоддю, дуже важливі зв’язки, контакти, з якими ми можемо далі співпрацювати та робити щось для нашого міста, країни або для конкретного осередку молоді. Це також – хороший старт для конкретної роботи, якщо будеш працювати. Адже, займаючись громадською діяльністю, отримуєш такі знання, навички, які не дають жодні університети, коледжі, школи і т. д. Це дійсно дуже важлива штука.
– З якими труднощами ти стикався? Розкажи про якийсь випадок
– Основні труднощі зосереджуються в одному: це бюрократія нашої держави, бо всі питання регулюються окремими документами, які ти збираєш, підписуєш, бігаєш по всьому місту, по всім державним структурам. Це дуже складно і це дуже довго. Іноді це забирає багато часу, іноді це забирає навіть бажання щось робити далі. Якщо порівнювати чергу в лікарні з чергою на отримання якого листа, то краще обрати перше. Кожен підпис залежить від інших підписів, тому з документами робота дуже складна. Інколи нам по декілька разів через формальні причини повертали наші документи, ми не встигали до дедлайнів… Особливо, якщо питання стосується коштів, якогось фінансування, – то це взагалі колапс.
– Як ви працюєте під час карантину?
– Проект, звичайно ж, існує, але переважно у рекламних моментах. Ми ведемо інформаційну дію. На цей рік титул отримало місто Тернопіль, тож ми готуємо для них відповідну атрибутику, що підтверджує статус молодіжної столиці України. Добре, що титул вручаємо ближче до зими, тому нас поки надто серйозно карантин не торкнувся.
– А якщо якесь місто схоче теж поборотися за титул столиці, як це можна зробити?
– Розкажу на прикладі нашого міста. Восени подається заявка, тож ми всю осінь збираємо всі проекти, що реалізовані у Сумах: фестивалі, концерти, культурні молодіжні події, студентські форуми тощо. Всі найкрутіші івенти нашого міста, але обов’язково пов’язані з молоддю. Робимо велику та красиву презентацію, яка нам допомагає якомога краще представити наше місто. Кожне інше місто робить так само. І, звичайно, у нас є комісія, яка продивляється всі заявки, врешті за допомогою голосування обирається місто-переможець.
– Чому, на твою думку, молодь сьогодні повинна займати активну громадянську позицію?
– У тій ситуації, що переживає Україна, дуже важливо мати громадянську позицію. Потрібно об’єктивно розуміти всі «за» і «проти» цієї позиції, брати до уваги все, що відбувається у світі, тобто не знаходитись у своєму замкнутому просторі. Громадянська позиція, на мою думку, повинна бути направлена на добрі справи, на розвиток себе як людини і на розвиток навколишнього середовища та людей, які знаходяться поруч тебе.
– У тій ситуації, що переживає Україна, дуже важливо мати громадянську позицію. Потрібно об’єктивно розуміти всі «за» і «проти» цієї позиції, брати до уваги все, що відбувається у світі, тобто не знаходитись у своєму замкнутому просторі. Громадянська позиція, на мою думку, повинна бути направлена на добрі справи, на розвиток себе як людини і на розвиток навколишнього середовища та людей, які знаходяться поруч тебе.
Наприкінці нашої розмови Богдан із гумором порівнює два звучання виразу: «громадянська позиція» та «гражданская позиция». З усмішкою каже, що краще це звучить українською.
Потрібно бути активним, чи ні, вирішувати тільки кожному. Головне – розуміти: не вийде не займати жодної позиції. Бо так званий «нейтралітет» – це також позиція, яка говорить про байдужість або страх приймати якісь чіткі рішення та діяти. За кожним нашим вчинком стоїть ніхто інший, як ми самі.
Спілкувався
Даніїл ТРУБАЧОВ
Потрібно бути активним, чи ні, вирішувати тільки кожному. Головне – розуміти: не вийде не займати жодної позиції. Бо так званий «нейтралітет» – це також позиція, яка говорить про байдужість або страх приймати якісь чіткі рішення та діяти. За кожним нашим вчинком стоїть ніхто інший, як ми самі.
Спілкувався
Даніїл ТРУБАЧОВ
