У час, коли пам’ять стала частиною щоденного життя, звичайна стрічка перетворюється на символ вдячності та зв’язку з тими, завдяки кому Україна досі живе.
Всесвітній день вишиванки започаткували у 2006 році в Чернівцях. Його ідею народила студентка Чернівецького національного університету Леся Воронюк. Вона запропонувала одногрупникам одного дня прийти на заняття у вишитих сорочках. Спочатку до акції долучилися кілька десятків студентів і викладачів, але згодом свято переросло у всеукраїнське, а пізніше – у світове. Сьогодні День вишиванки відзначають українці більше, ніж у ста країнах світу.
За роки існування свято перестало бути лише днем традиційного одягу. Під час повномасштабної війни вишиванка дедалі більше асоціюється не тільки з культурою, а й зі спротивом, пам’яттю та вдячністю військовим. Саме тому цього року громадська організація «Всесвітній День Вишиванки», платформа пам’яті «Меморіал» і департамент соціальної політики Чернівецької міської ради започаткували акцію «Вишита стрічка пам’яті». Її суть – залишати вишиті стрічки біля портретів полеглих військових на Алеях Слави та меморіальних дошках.
Організатори пояснюють: стрічка має стати не просто елементом декору, а знаком живої пам’яті про людей, які загинули за Україну. Ідея акції полягає в тому, щоб поєднати традиційний український символ із культурою вшанування полеглих.
Вишиванка давно вийшла за межі святкового вбрання. Її вдягають військові на передовій, волонтери у прифронтових містах, українці за кордоном. Засновниця свята Леся Воронюк говорить, що під час війни в Україні навіть сформувалося нове явище – «мілітарі-вишивка», коли у традиційних орнаментах з’являються символи сучасної війни.
Маємо підтвердження цього в Сумах, де відома дизайнерка, підприємниця, засновниця бренду «Своє» Світлана Волик ще з часів АТО створює вишиванки воєнної доби.
Світлана Волик разом із воїном Ігорем, який одягнений у подаровану йому вишиванку. Фото Алли Федорини.
День вишиванки у Сумах уже кілька років поспіль проходить зовсім інакше, ніж до повномасштабного вторгнення. Якщо раніше це були концерти, марші та святкові фотосесії, то тепер у місті все частіше згадують про тих, кого війна забрала.
– Мені здається, зараз будь-які традиції пам’яті важливі. Особливо такі прості й зрозумілі людям. Це не щось офіційне чи пафосне, а більше про людську вдячність, – говорить сум’янка Віра Лісовенко.
Мешканка міста Аліна Манзура каже, що День вишиванки за останні роки дуже змінився емоційно:
– Раніше це було більш святково: одягнути вишиванку, зробити фото, піти на концерт. А зараз ти вже автоматично думаєш про те, завдяки чому взагалі маєш можливість це робити.
У Сумах біля меморіалів загиблим військовим люди все частіше залишають квіти, прапори та лампадки. Вишиті стрічки можуть стати ще одним таким символом пам’яті – тихим, але дуже особистим.
Війна змінила навіть ті традиції, які раніше здавалися винятково святковими. Але саме через такі символи українці сьогодні намагаються втримати зв’язок між минулим, теперішнім і людьми, яких уже немає поруч. Бо ж за те, що ми можемо вдягати вишиванки у своїх містах і передавати ці традиції далі – хтось заплатив власним життям.
Юлія ЛАЗОРЕНКО
Фото з сайту https://podrobnosti.ua/2480963-den-vishivanki-jak-de-vdznachajut-u-2024-rots.html