«Я народився в хаті скраю – Найкрайній в нашому селі. За нею луки пахли чаєм, У травах коники сюрчали, І ранок косами білів», – пише в одному зі своїх віршів Микола Гриценко. Його спогади про ту хату; про рідне село Тимченки, а в ньому – про сільський окраєць, що мав назву Самар; щемні – про маму та батька стали важливою нотою творчої зустрічі з відомим поетом, що відбулася в Сумські обласній науковій універсальній бібліотеці.
Миколу Гриценка можна представляти офіційно-урочисто: поет, прозаїк, громадський діяч, президент благодійної організації «Фонд сприяння ініціативам газети «День», відповідальний секретар Національної спілки письменників України, Заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературних премій і конкурсів… і так далі. Але для сумʹян це передусім – журналіст; ініціатор спорудження в місті памʹятника сумці – отій, що дала назву місту; організатор Мистецького центру «Собор»… і поет, звичайно.
До Сум Микола приїхав не лише на творчу зустріч. Спонукали справи волонтерські, а ще вручення подяк, дипломів. Художникам Іванові Гапоченку, Олександру Чередниченку і Анатолію Савченку – за їх долучення до допомоги захисникам України. Літературному старійшині Сумщини, видатному поету Юрію Назаренкові – з нагоди ювілею. Ще була презентація нових пісень із постійним співавтором, композитором Валерієм Козупицею. Купували книжки автора – для передачі коштів волонтерам…
Промов не було. Хоч автори сценарію зустрічі, гостинні працівниці бібліотеки пропонували виступити друзям Миколи, та він сказав: «Ну хіба якщо вони наполягають. А так, ви ж розумієте, вони люди хороші, будуть мене хвалити. А для чого? Краще я вам вірші почитаю». Друзі не наполягали, отже, була поезія – від автора. Тут зауважимо: часто поети свої твори читають за своїми законами, іноді – наспівно, іноді – монотонно. Микола читає по-акторськи, насолоджуючись тими почуттями, що вкладені в рядки, та наголошуючи для слухачів на тих нюансах і думках, на яких хоче акцентувати.
Отже, була й душевність. А в результаті, як і хотів Микола, трішки піднявся настрій, трішки зміцнився дух – задля перемоги України. Бо ж він, нагадаємо, народився у хаті скраю, а як говорить вірш: «Тепер я знаю: бути скраю, переднім, крайнім, на краю… Це значить – першим зустрічаю, Душею й тілом захищаю Сонце-блакитну Русь мою!»
Зліва – направо: Іван Гапоченко, Анатолій Савченко, Олександр Чередниченко, Микола Гриценко.
Відзнаку отримує Юрій Назаренко.
Співає Валерій Козупиця.
