Павло Казарін: журналістика сьогодні, як і раніше, потрібна

У нього є свій особистий кошмар: ніби прокидається у серпні 2013-го. І знає все, що буде далі – і про анексію; і про те, як російські військові оточуватимуть українські військові частини… «Але що мені, там у сні, робити з цим знанням? – запитує Павло Казарін. І резюмує, – Ми б самі собі не повірили, якби у 2013-му познайомилися з собою із 2019-го…»
Про те, як час змінює світ і професію, український публіцист розмірковував на конференції для регіональних журналістів «Медіагігієна та критичне мислення. Чи можливо «почистити» інформаційний простір?», організованій Українським кризовим медіа-центром у рамках спільного проекту з Естонським центром східного партнерства. Тези з його виступу – у вільному викладі – до вашої уваги.

Павло Казарін – кримчанин. У 2005 році закінчив Таврійський національний університет імені В. Вернадського. У медіа, на ДТРК «Крим», почав працювати у 2004-му. З 2012 до 2014 року жив і працював у Москві. З 2014 року – у Києві. Ведучий каналу ICTV; співпрацює з «Оbozrevatel», «Крим.Реалії», «Українскою правдою», «Новое время», Liga.net, «24»-им телеканалом… Його виступ на конференції став, по суті, словом у сучасній нібито дискусії з теми, чи взагалі потрібна сьогодні журналістика.

Проткнути мильну бульбашку
Останні 100 років у медіа була монополія: ми були єдиними посередниками між джерелами інформації та аудиторією. Після появи Інтернету з′явилося «пряме» спілкування. Які наслідки цього ми отримали?

Передусім, на зміну інституційній цензурі прийшла цензура добровільна. Адже кого ми читаємо у соцмережах? Таж у стрічці – тільки ті, кого ми «лайкаємо»! Тих, хто нам не подобається, чи тих, ким ми не цікавимося регулярно, соцмережі просто прибирають із нашого кола спілкування. Нам начебто створюють комфортне середовище. Насправді ж ми опиняємося ніби у мильній бульбашці. Ми думаємо: о, всі мислять так, як я; скрізь сприймають світ, як я. А потім «раптом» з′являються результати виборів, які нас шокують: виявляється, світ далеко не вміщається у персональну мильну бульбашку і далеко не всі мають такі ж погляди. Хтось дивиться Шарія, хтось – Полтаву. І це – різні України.
Звідси випливає завдання медіа: пояснювати країну країні. І саме тому класичні медіа сьогодні потрібні, адже вони не засовують людину у теплу інформаційну ванну чи мильну бульбашку, – вони покликані називати речі своїми іменами.
Окрім того, «нова реальність» Інтернету – можливість об′єднуватися людям «специфічним». Адже раніше офіційні ЗМІ не пропускали до широкої аудиторії осіб, які, скажімо спілкуються з марсіянами. Зараз будь-які «міські божевільні» можуть знайти одне одного у мережі, об′єднатися і презентуватись як спільнота. Нова реальність!..

Не торгувати неврозами
Коли з′явилася інтернет-можливість «вільного інформування», виявилося, що найвигідніше торгувати страхами і неврозами. Люди живуть у «чорнусі».
Між тим, ми живемо у доброму столітті. Давайте замислимося: ми перемогли епідемії, голод, війни… Звичайно, все відносно. Але пандемія чуми, яка розпочалась близько 1346 року і охопила Азію, Європу та Північну Африку, за два десятиліття знищила більше 70 мільйонів людей. А від ніби найстрашнішої зараз хвороби Ебола померло 13 тисяч людей.
Щодо голоду. У 2012-му році від голоду на планеті помер один мільйон людей, а від переїдання – три мільйони.
Від цукрового діабету щороку помирає більше людей, ніж від пострілів; від ДТП – більше, ніж від тероризму.
Тобто люди думають про реальність набагато гірше, ніж вона є насправді. Але ж у новій медійній конкуренції вигідніше торгувати не реальністю, а страхами та неврозами. Американський блогер Алекс Джонс, типовий конспіролог, несе у своїх повідомленнях невимовну єресь. Але ж заробляє! При цьому, зауважте, він – завсідник і російських пропагандистських каналів.

Тобто сьогодні між реальністю та ілюзіями вбивають клин – і політики, і заробітчани від журналістики. Звичайно, міняти думку про реальність набагато легше, ніж міняти саму реальність. І в цій ситуації журналістика покликана зберігати здоровий глузд.
ХХ століття всього світу пройшло під лозунгом революцій: «сьогодні – це недосконале завтра»! Світ весь час рухали вперед. І світ втомився від змін. Тому замість порядку денного революції прийшло гасло контрреволюції: «сьогодні – це зіпсоване учора»! Власне, згадаймо виборчу програму Трампа: «повернемо велику Америку!». А хіба не «ідеального вчора» хочуть ті, хто прагне повернення у Радянський Союз?..
І тут від журналістики залежить багато. Чи виграємо ми у цій війні? Мандрівні лицарі не завжди перемагають. Але боротися за здоровий глузд – справа дуже захоплива.