Ніхто не дискримінує тебе, якщо ти просто жінка. Дискримінація починається, коли ти темношкіра жінка, багатодітна мати, занадто юна жінка, жінка занадто поважного віку, бійчиня АТО, вдова, жінка-експертка і т.д.. Що – понад ці винятки – залишається?..
Багатолике насильство
Традиційне уявлення, що жінка має слухатися чоловіка, та соціальні норми чи стереотипи, які приписують чоловікам і жінкам певні ролі в суспільстві, можуть використовуватися, щоб виправдовувати насильство чи дискримінацію. При цьому їх називають видом контролю чи навіть захисту.
Бажання володіти та контролювати, переважно, жінок, може включати погрози, домагання, фізичне чи сексуальне насильство, обмеження свободи пересування, права на роботу та права розпоряджатися своїми грошима.
Ґендерно-зумовлене насильство не має вікових, соціально-економічних, освітніх чи географічних обмежень. Нормалізоване чи приховане насильство впливає на всіх.
Якщо говорити цифрами статистики, то кожна четверта жінка у віці 15-49 років за своє життя принаймні раз постраждала від фізичного чи сексуального насильства. Вдумайтеся.
За даними аналітичного звіту «Ґендерно-зумовлене насильство у регіонах України, що постраждали від конфлікту» Фонду Народонаселення ООН, 80-90% осіб, які пережили насилля, є саме жінки. Таке насильство може бути фізичним, сексуальним, психологічним, емоційним і економічним.
Вони плачуть і мовчать
Багато випадків ґендерно-зумовленого насильства не реєструється через суспільний осуд, брак довіри до поліції та системи правосуддя. А скажіть, як часто ви звертаєтеся до поліції через психологічний тиск чи постійне словесне приниження, маніпуляцію?
Справа у тому, що деякі види насильства не вважаються насильством навіть для жертв. Адже коли чоловік контролює фінанси, вільний час, кіно, прогулянки, коли говорить, що жінка занадто товста, негарна, нікому окрім нього не потрібна, – це буцімто нормально. Для когось така система поведінки – ОКей!
Багато з тих, хто пережили ґендерно-зумовлене насильство, продовжують мовчати через відсутність розуміння, що насильство – злочин і порушення їх прав.
У цьому випадку, роль медіа – ключова для зміни небезпечних стереотипів і підвищення обізнаності. Бо ж саме ґендерна нерівність стає причиною ґендерно- зумовленого насильства, особливо під час конфлікту та у постконфліктному суспільстві.
Писати про жінок, які пережили насилля
Писати, забуваючи про поняття «жертва насилля». Адже наділяючи людину статусом «жертва», свідомо чи несвідомо ми не даємо їй шансу повернутися до попереднього способу життя. Тому про таких людей слід говорити не як про жертву, а як про особу, яка пережила або перенесла насилля.
Слід писати, не розкриваючи особистість жінки, якщо вона сама вирішила не називати справжнє ім’я. Окрім цього, не наполягати на фото чи відеозйомці, не використовувати зображення сцен насильства.
Варто зосереджуватися на особистості без розкриття особи. Писати, чим жінка займається в житті. Чим захоплюється. І розуміти, що людина може відмовитися називати своє ім’я, відмовитися від розмови з вами на будь-якому етапі, відмовитися відповідати на будь-яке ваше питання, відмовитися від фотографій і відеозйомки. Таким є її право.
Не треба занадто розпитувати, деталізувати насильство, смакувати подробицями. Не можна виправдовувати кривдників, таким чином навмисно чи ненавмисно нормалізуючи насильницьку поведінку. Якщо чоловік чи жінка були в стані алкогольного сп’яніння, відчували ревнощі, мали посттравматичний стресовий розлад чи інші проблеми зі здоров’ям, – жодна з цих обставин не виправдовує насильство.
Писати про жінок
Потрібно писати про жінок. Про те, що середня зарплата українок у 2014 році склала три чверті зарплати чоловіків, а пенсія – дві третини пенсії чоловіків.
Писати про жінок, адже 8,5% особового складу Збройних Сил України – жінки. А на кінець 2016 року майже 50 тисяч жінок служили в ЗСУ, з них 2 тисячі – бійчинями.
Писати про жінок, адже залученість жінок до миротворення підвищує тривалість мирної угоди щонайменше на 20 відсотків, а ймовірність тривалості протягом 15 років – на 35.
Писати про жінок, бо в Україні 63% ВПО – жінки.
Писати про жінок на рівні. Не принижувати, не зменшувати важливість, не порівнювати з чоловіками, не виправдовувати чоловічим характером.
Олександра ТОКАР
Матеріал підготовлений за рекомендаціями для медіа щодо висвітлення ґендерно-зумовленого насильства в Україні Всеукраїнської навчально-освітньої програми впровадження та підтримки резолюції Ради безпеки ООН №1325 «Жінки.Мир.Безпека» та відповідного Національного плану дій, затвердженого Кабінетом міністрів України.
