У рамках проекту «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа», ініційованого Харківським прес-клубом реформ, відбувся прес-тур до Тернопільської області. Першого дня журналісти Дніпропетровської, Харківської, Сумської, Херсонської, Одеської, Донецької та Луганської (частин підконтрольних Україні) областей знайомилися з ходом децентралізації. Другого – у Тернопільському прес-клубі відбувся «круглий стіл» за темою: «Сучасні виклики медіа – погляд журналістів регіональних ЗМІ».
На заході обговорювалися проблеми, із якими зіткнулися видання у зв’язку з роздержавленням, і пропонувалися шляхи їх вирішення.
«Децентралізація збіглась із роздержавленням газет. Редактори завжди хотіли свободи слова, але в СРСР її не було. Так, тогочасні видання жили на дотації. Проте за ту державну підтримку потрібно було хвалити винятково владу. Сьогодні ж Закон України «Про реформування ЗМІ» дає журналістам повну незалежність, але вони не мають фінансового підґрунтя. Втім, як би не було, газети не повинні нічого просити у сильних світу цього, адже неминуче відбудеться зворотна реакція», – вважає головний редактор Бучацької газети «Нова доба», власкор газети «Свобода», член Національної спілки журналістів і Національної спілки письменників України, заслужений журналіст України Василь Тракало.
За його словами, потрібно шукати нові шляхи, щоб зацікавити передплатника, бо стара слава любить нову. «Реформування – болюче питання, більшість редакторів боїться закриття газет, але ми маємо продовжити шлях роздержавлення. У Європі владні структури не мають газет, тому не можуть впливати на журналіста».
При цьому у Василя Тракала власний погляд на замовні матеріали. «Замовний матеріал необхідний, щоб газета «підкріпилася»», – переконаний він. І вважає, що «джинси» не буде тоді, коли видання стане на ноги фінансово. Бо ж «усе впирається в кошти».
«Для роздержавлення головне бажання, впевненість у своїх силах і політична свобода працівників редакції. Районні газети Тернопільської області зробили цей крок, маючи у штаті невелику кількість працівників і незначні кошти», – говорить редактор Інтернет-видання «Ровесник», видавець Володимир Андріїшин. На його думку, газета може заробляти гроші за допомогою реклами, але видання не повинне продаватися якійсь певній особі.
Солідарність із думкою Василя Тракала висловив головний редактор і засновник сумської газети «Ярмарок» Володимир Петренко: «Треба заробляти гроші, підтримувати газету, тому «джинса» є необхідною. Особливо для газет у процесі роздержавлення. Успіх газети «Ярмарок» в тому, що я ніколи не відмовлявся від «джинси». У виданні можна все, проте потрібно тримати баланс. Не відмовляйтесь від грошей!», – наголосив Володимир Петренко.
Він переконаний, що замовний матеріал можна побудувати так, що його буде цікаво читати. Нещодавно він писав про рейтинг Юлії Тимошенко, тому що партія «Батьківщина» заплатила за його старання, і газету розкупили. За словами Володимира Петренка, у «джинсі» немає нічого протизаконного, цей закордонний термін просто нав’язують українським ЗМІ.
«Зараз ми будемо писати «джинсу», а потім даватимемо об’єктивну інформацію? Ні, так не можна! Газета матиме репутацію видання, що поставляє замовну інформацію, і читач не довірятиме такому виданню», – переконана журналіст Старобільського видання «Телегазета» з Луганщини Юлія Сабаєва.
Вона говорить, що потрібно наймати хорошого рекламного менеджера, а не друкувати «джинсу». На її думку, замовний матеріал – проблема загальноукраїнського масштабу, особливо – у час передвиборчих кампаній.
Так, варто не сподіватися на «джинсу», а знаходити свій шлях до читача, – висловлюють свою думку й інші учасники розмови.
«Читач передплачуватиме газету, якщо проблеми, що вона порушує, будуть для нього актуальні», – зазначила головний редактор і власник Тернопільської газети «Наш день» Зіна Кушнірук. Редакторка впевнена в необхідності активної популяризації свого видання. Скажімо, завдяки тому, що газета є в усіх соціальних мережах, можна схилити до передплати молодь. Але Інтернет складає дуже серйозну конкуренцію, це треба визнати і навчитися конкурувати.
«Якщо газета зробила собі ім’я, то в процесі роздержавлення нема нічого складного. Видання повинне йти в ногу з часом. Зокрема для привернення уваги ми розміщуємо першу сторінку газети в мережі, друкуємо календар із рекламою товарів і послуг, який безкоштовно розповсюджуємо, проводимо розіграші сувенірної продукції тощо. Такий підхід допомагає газеті нагадувати про себе читачам», – висловила своє бачення у вирішенні проблеми роздержавлення редактор Кременецької газети «Діалог» Вікторія Іваницька.
За словами пані Вікторії, із владою потрібно укладати угоди про висвітлення її діяльності, можливо, друкувати такі повідомлення на окремій шпальті. Таким чином газета може заробити додаткові кошти.
Роздержавлення – справді болюча тема, адже воно може потягнути за собою зменшення тиражів, нестачу коштів, але звернення до незаконної реклами навряд чи стане тим шляхом, що виведе реорганізовані видання на шлях визнання.
Руслана ЗАЄЦЬ
Mediakolo попросило прокоментувати цей матеріал Володимира САДІВНИЧОГО, доктора наук із соціальних комунікацій, доцента кафедри журналістики та філології Сумського державного університету, регіонального експерта Інституту демократії імені Пилипа Орлика.
– На противагу авторського заголовку хочу поставити запитання: а що більше роз’їдає суспільство і не дозволяє країні розвиватися – брехня чи правда? Ми дуже наївно, на превеликий жаль, ставимося до «джинси», вважаючи її таким собі безневинними заграваннями. Дуже здивувала й занепокоїла позиція декотрих медійників, почасти людей із низкою регалій, які закликають до підбріхування задля грошей. А «от лишень місцеві газети стануть на ноги, вмить повернуться до правди». «Заджинсувалась» Україна до самого краю… Посадовці з найвищих у державі кабінетів нам щодня «джинсують», слідом за ними депутати, голови ОДА (ті, що «губернатори»), міські та сільські очільнику… Намагаються не відставати вже й учителі, лікарі, викладачі вишів. Залишилось лише возвести «джинсу» в принцип у спілкуванні дітей із батьками та батьків із дітьми.
А от чи багато хто з ідеологів «джинси» готовий брехню від дітей визнавати правдою? Чи багато з них готові брехати власним дітям і рідним батькам?.. Розумію – діти й батьки це ж одне, а от український народ – зовсім інше. Йому, народові, і на вуха локшину можна, і збрехати якось не совісно, а «джинсонути» взагалі не гріх. А якщо ще й заради грошей для святої справи – «підкріпити» роздержавлену газети!..
Брехнею – даруйте, «джинсою», – далеко можна зайти, та чи всі повернуться назад? На місцевому ж ринку преси насамперед виграють ті медіа, що зможуть дати читачеві корисну (!) інформацію. Правдивість цього твердження у світі вже перевірена.
