«…Це було ще на початку війни. Я переїхала з окупованої території й улаштувалася в громадську організацію, але журналістом. Якось сидимо, вже втомлені, ніби закінчили роботу, аж раптом у сусідній кімнаті почула, як хтось розмовляє. З виразним акцентом, змішуючи українські та англійські слова. Кажу, ні, я все таки піду, подивлюся, хто там. Вийшла, там чоловік уже зрілого віку. Познайомилися. Він із Грузії, має бізнес, родину. Але, каже, як у нас почалася війна, не зміг залишатися вдома, кинув усе і приїхав захищати Україну. Бо відчував борг, адже немало українських добровольців свого часу захищали Грузію від російської окупації. Ми з ним поговорили і я зробила кілька фото. Одне – він стоїть із грузинським прапором в руках, а за його спиною на стіні – прапор України», – пригадує Юлія, учасниця онлайн тренінгу за проєктом «Сприяння незалежній журналістиці Сходу України».
На занятті саме говорили про людину як героя журналістських матеріалів. Мова йшла про портрет. Учасники шукали вчинок-символ із життя, з власного досвіду. І Юля пригадала цю історію кількарічної давності.
«…Він потім служив у «Азові». Його важко поранили, але він знову повернувся воювати. А потім його убили. І коли ховали, а це було в Києві, я побачила по телевізору, що несуть його велике фото, оте, колись зроблене мною, – з прапором Грузії на тлі прапора України. Я не те, що відчула задоволення, бо важко це відчувати в таку хвилину. Я просто відчула, що зробила те, що мала зробити як журналіст…»
«Історія гідна і зворушлива. І, як на мене, вона показує не лише вчинок-символ грузинського вояка за Україну, а й вчинок Юлі, як справжньої журналістки, – говорить тренерка Алла Федорина, доцентка кафедри журналістики та філології Сумського державного університету, медіаекспертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика. –Такі хвилини під час занять, певно, найбільш вдячні для тренера. Коли ти відчуваєш повне порозуміння з людьми, з якими спілкуєшся і усвідомлюєш, що ця зустріч – немарна».
Для учасників формат виявився і цікавим, і корисним. «Таке навчання надихає на творчість! Мені вже років десять не було так цікаво на тренінгах, як у цьому грудні», – каже учасниця з Донеччини Ірина Димитрова.
Загалом формат тренінгів і приваблює тим, що є не один «учитель» та аудиторія «учнів», а виникає спільний загал, коли колективні знання переливаються від учасників учасникам. На тренінгу говорили про людину як джерело інформації, про комунікативну компетентність журналіста, про інтервʹю як метод і як жанр, особливості створення портрету пером журналіста та специфіку спілкування з людиною в травмі. Адже матеріал, у якому немає людини: чи крупним планом, чи загальним – хай лише посиланням на особу, ніколи не буде якісним і справді цікавим, – дійшли згоди учасники навчання.
Цей тренінг став лише одним із кількох, що організувала Благодійна організація «Парафіяльний Благодійний Фонд «Карітас Маріуполь» за фінансової підтримки TheNationalEndowmentforDemocracy (NED). Одна з менторок проєкту, медіаекспертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика Олена Самойленко говорить: «Наша мета не просто навчити громадських кореспондентів створювати тексти для газети, хочемо «озброїти» їх навичками, які необхідні журналісту-універсалу. Різнобічна робота із людьми чи не на першому місці серед таких компетентностей. Як це не дивно, бачимо плюси і в онлайн-форматі навчання, бо завдяки цьому змогли запропонувати громкорам зі Сходу фахову підтримку з Сум, Рівного, Києва, Луцька».
